Професія адвоката під обстрілом

У своїй адвокатській діяльності я неодноразово стикався з викликами, які виходять далеко за межі класичних правових спорів. Але історія, яка трапилася зі мною, — це не просто особисте протистояння. Це приклад багаторічної, системної боротьби за право на професійну гідність, за захист честі та за майбутнє незалежної адвокатури в Україні.

Ціль інформаційної атаки

Починаючи з 2019 року, я став мішенню масштабної кампанії дезінформації. На десятках анонімних і сумнівних інтернет-ресурсів почали з’являтися публікації з безпідставними звинуваченнями — від рейдерства й шахрайства до співпраці з так званим "русскім міром".
Ці напади були спрямовані не лише на підрив моєї особистої репутації, а й на дискредитацію самої адвокатської діяльності як такої.

Правовий спротив: десятки виграних справ

У відповідь на цю атаку я ініціював серію судових процесів. І вони завершилися на мою користь.
Судами було встановлено недостовірність інформації, опублікованої на таких ресурсах, як Figurant.com.ua, Znaj.ua, Resonance.ua, Informator.press, Antikor.com.ua та інших.
Рішеннями Київського районного суду м. Одеси у низці справ (зокрема № 947/25062/21, №947/2084/23, № 947/6624/24, № 947/25225/25) публікації було визнано такими, що не відповідають дійсності.

Ці судові рішення стали важливими прецедентами для всієї адвокатської спільноти в контексті боротьби з інформаційними маніпуляціями.

ЗМІ уникають відповідальності

Попри рішення суду, більшість інтернет-видань відмовляються видаляти матеріали, посилаючись на те, що не є їхніми авторами.
Деякі ресурси, зокрема "Антикор", формально визнали свою відповідальність, однак жодних реальних дій не вжили: матеріали залишились доступними, спростувань не опубліковано.

Право на забуття: не для України

Я також намагався захистити свою репутацію через механізми пошукових систем, зокрема Google.
Але спроби виявилися марними: в Україні не діє механізм "права на забуття", ефективно застосовуваний у країнах Європейського Союзу.
Зокрема, рішення Європейського суду у справі Mario Costeja González v. Google, яке забезпечило право на видалення недостовірної або застарілої інформації, наразі не поширюється на українських громадян.
Таким чином, навіть після виграних судів, можливості видалити компрометуючі публікації практично не існує.

Кримінальна площина і бездіяльність правоохоронців

Я також ініціював кримінальні провадження щодо перешкоджання моїй адвокатській діяльності.
Однак, замість належної кваліфікації дій як втручання в діяльність захисника (ст. 397 Кримінального кодексу України), правоохоронні органи спочатку відкрили справу за ст. 129 ККУ (погроза вбивством), що згодом дало підстави її закрити.
Лише нещодавно провадження було перекваліфіковано за ч. 1 ст. 397 ККУ. Але навіть за наявності доказів, експертиз та свідчень, підозру винній особі досі не оголошено.

Спроба реформування системи

Крім судової боротьби, я та моя команда неодноразово зверталися до Міністерства юстиції України, Кабінету Міністрів, Офісу Президента та Верховної Ради з конкретними пропозиціями щодо захисту адвокатської діяльності в інформаційній площині.
На жаль, далі формальних відповідей справа не просунулась.

⸻

Цей кейс — тривожний сигнал для всієї адвокатури

Я не розглядаю свій досвід як окремий випадок. Це виклик для всієї правничої спільноти.
Це — конфлікт між свободою слова та відповідальністю за слово.
Це — лакмусовий папірець для української правової системи в цифрову епоху.

Мій кейс має стати початком публічної дискусії:
• про створення дієвих інструментів захисту адвокатів від інформаційних атак;
• про запровадження реальної відповідальності ЗМІ за наклеп;
• про імплементацію в Україні механізму "права на забуття".
Бо мовчання — це теж позиція. І вона грає на боці тих, хто зневажає честь, професію й закон.