Ким має бути міністр: політиком чи фахівцем?

Не йдуть у мене з голови слова Віталія Портникова “Експерти не можуть бути міністрами, міністрами мають бути лише та виключно політики” (цитата не дослівна, але сенс саме такий).

З одного боку начебто все логічно: якщо міністрів призначає вищий політичний орган країни – Парламент – то так, міністрами начебто мають бути політики.

Але з іншого боку це буквально легітимізує підхід “Сьогодні він міністр екології, завтра – міністр внутрішніх справ, післязавтра – охорони здоров’я”.
І тоді не важливо у чому ти фахівець, головне – щоб ти був з “правильної” партії.
Що ми, власне, і спостерігаємо останні 35 років.
І критикуємо.

А ще мені геть незрозумілий термін “професійний політик”.
Хоча якщо все ж пригадати у чому полягає сутність політика, то з’ясується, що це по факту “тимчасово представляти інтереси великої кількості людей”, причому на змінній (як правило виборчій) основі, тобто не короткий період електорального циклу. Тобто професія полягає у представленні чужих інтересів за достатньо скромну фіксовану зарплату? Без прив’язки до досягнень? Серйозно?
Ну і тимчасовість владних повноважень якось протирічить поняттю “професіоналізм”. А саме змінність людей при владі є фундаментом справжньої демократії.

Той самий Портников говорить, що людина, яка довго перебуває при владі – швидко втрачає зв’язок з реальністю та не розуміє реальних потреб свого народу.
Тоді як розуміти термін “професійний політик”? У чому полягає ця “професія”?
Політики живуть лише за рахунок платників податків. Вони нічого не виробляються і не генерують – лише витрачають. Тобто професія - витрачати чужі гроші?

Спитаю більш конкретно: чи потрібні міністру фахові знання у сфері, якої він керує?
Чи достатньо лише політичної лояльності своїй партії?

Лейтенант Баканов, наприклад, не мав найменшого поняття про національну безпеку – але був вірним зе-ленінцем.
Нині підсудний за корупцію колишній Голова Держспецзв’язку Щиголь – також не мав уявлення чим його поставили керувати.
Як не мав професійної підготовки колишній керівник кібер-департаменту СБУ Вітюк – а він теж наразі підозрюваний у корупції. І таких прикладів ще безліч.  
Усі вони були абсолютно лояльні режиму – але абсолютно непрофесійні.
У якомусь сенсі усі вони були “політиками” – бо керували по суті “міністерствами” (крім Вітюка).
То це що ж виходить, принцип Портникова “лише політики повинні керувати міністерствами” – він має суттєві логічні недоліки?
Невже Великий Гуру може помилятися?

Згоден, також має недоліки й принцип “ керувати країною мають виключно технократи” – через відсутність у них політичної відповідальності. І ми вже бачили як “уряд технократів” (не)працює у нашій політичній системі.
Та й загалом – позапартійні експерти просто не матимуть шансу потрапити в уряд – саме через свою позапартійність. Та чи захочуть - з поточним пожиттєвим ПЕПством та іншими надмірно суворими обмеженням для держслужби.

Хоча, наприклад, “економічне диво” тієї ж Польші у 90-х роках (“план Бальцеровича”) – був наслідком жорстоких, але суто професійних економічних реформ.
Якби тоді при владі були політики, які завжди хочуть подобатися виборцям – можливо, Польща й досі б залишалася бідної країною.
Наразі Польща до увійшла до 20-ки світових економік – в результаті того, що 36 років тому польським урядом керували фахові економісти та фінансисти.

До речі, цікавий факт: тоді, у 1989, Лєшек Бальцерович готувався виїхати працювати до Британії, але зламалося колесо його крихітного “Фіату” і він звернувся по допомогу до свого друга (теж економіста) Стефана Кавальця.
Стефан знав, що уряд шукає когось фахового на посаду міністра і тому коли Бальцерович приїхав до нього за колесом – несподівано сталася його зустріч з тодішні радником нового прем’єр-міністра Польщі.
У результаті нове колесо нікуди не поїхало, але натомість новий міністр фінансів Бальцерович почав тяжкий шлях до економічного відновлення своєї країни.
І між іншим, нова команда почала зі скасування поняття “державні підприємства”, уніфікації й спрощення податкової системи. Там ще багато ще було, але ці два пункти – це прямо язва для сучасної України. Але то окрема розмова.

Я не певен, чи існує однозначна відповідь на питання “що краще: міністр-політик чи міністр-фахівець у своїй галузі?”
Думаю, все залежить від того, чого насправді прагне умовний “уряд реформ”: чи залишитися при владі якомога довше – чи нанести непоправну користь своїй країні.

Якщо серед ваших знайомих є люди (у тому числі політики), які планують керувати Україною “після зелені” – попросіть їх вже зараз почати думати про все це.
Кого вони будуть рекомендувати на посади міністрів: однокласників, кумів, своїх водіїв, фотографів та інших “політиків” – чи умовних “бальцеровичей”. 
Бо щось не хочеться “як завжди”.