Новый архиепископ УПЦ МП Варсонофий прибыл в Винницу. Митрополит Симеон отказался уступить ему кафедральный Спасо-Преображенский собор
Синод Украинской православной церкви Московского патриархата (УПЦ МП) назначил архиепископа Варсонофия новым митрополитом Винницкой епархии вместо митрополита Винницкого и Барского Симеона, который перешел в Православную Церковь Украины (ПЦУ).
Симеон служит в Спасо-Преображенском кафедральном соборе Винницы, который ранее находился в подчинении Московского патриархата. Прихожане храма поддержали митрополита Симеона и согласились вместе с ним перейти под юрисдикцию объединенной ПЦУ, сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на theБабель.
Архиерей УПЦ МП Варсонофий прибыл в Винницу 18 декабря и заявил о планах служить в Спасо-Преображенском кафедральном соборе вместо Симеона.
"Я могу служить в любом храме, но силового захвата церквей не будет", - сказал Варсонофий после того, как Симеон отказался покидать храм. Поэтому пока вопрос не решится, Варсонофий будет служить в Кресто-Воздвиженском храме Винницы.
В интервью "theБабель", которое вышло 18 декабря, Симеон заявил, что ранее поддерживал дружественные отношения с Варсонофием.
"Я со всеми архиереями поддерживал отношения. А Варсонофий – еще и наш земляк. Мы его приглашали на наши торжества. Он часто бывал у нас, и его видели священники, поэтому его и назначили сюда – чтобы было проще. Но сейчас мы не разговаривали. Я думаю, придет время – и мы будем общаться", – сказал Симеон.
Он также отметил, что Варсонофий не может служить в храмах Православной церкви Украины.
"Есть Православная церковь Украины, к которой я принадлежу. И есть Московский патриархат, к которому я принадлежал. Вчера Синод [УПЦ МП] сместил меня с должности [митрополита Винницкого и Барского] и назначил владыку Варсонофия. Он теперь руководит Винницкой епархией УПЦ МП. Владыка Варсонофий может служить в любом храме своей епархии и в тех епархиях, где его благословят архиереи, которые их возглавляют. В Винницкой области это владыка Агапит [управляющий Могилев-Подольской епархией УПЦ МП]. В храмах, которые перейдут в юрисдикцию новой церкви, они не смогут служить", – сказал Симеон.
"Наша церковь открыта [для общения]. Мы [не говорим] того, что с их стороны звучит: "раскольники", "не канонические", "прекращение евхаристического общения". Но они с нами не будут служить. Из-за их нежелания мы [с владыкой Варсонофием] не можем служить вместе [в Спасо-Преображенском соборе]. Не я не хочу - они не хотят", - добавил он.
Напомним, решением Синода УПЦ МП были уволены митрополиты Переяслав-Хмельницкий Александр (Драбинко) и Винницкий Симеон (Шостацкий), непосредственно участвовавшие в Соборе. А также благочинный Винницкого района архимандрит Дорофей (Маркевич), глава отдела информации Киевской епархии протоиерей Петр Зуев, клирик Днепропетровской епархии протоиерей Богдан Гулямов и протодиакон Ростислав Воробей.
Всем им запрещено священнослужение в УПЦ МП.
Смотрите на Цензор.НЕТ: Прихожане Свято-Преображенского собора УПЦ МП в Виннице перешли в Православную Церковь Украины. ВИДЕО (обновлено)
В четверг Верховная Рада планирует рассмотреть законопроект, который обяжет переименоваться Украинскую православную церковь Московского патриархата, а также законопроект о порядке перехода общин и имущества в состав Православной церкви Украины.
Напомним, 15 декабря на Объединительном соборе предстоятелем Украинской поместной православной церкви избрали митрополита Переяславского и Белоцерковского Епифания, представителя Украинской православной церкви Киевского патриархата.
Как сообщил пресс-секретарь УПЦ КП Евстратий Зоря, согласно Уставу, имя предстоятеля "возвышается во всех храмах Церкви по формуле "Блаженнейшего Епифания, Митрополита Киевского и всея Украины", а также уточнил, что официальное название - Православная церковь Украины.
Благочинний покликав старосту і звелів одімкнути дім священика й оповістити громаді, що другого дня в неділю буде правити службу новий священик.
- Я не маю права одмикати дому, - сказав староста, - бо то дім не громадський, а покійного батюшки. Його син Харитін позамикав хати, ще й печатки поприкладав.
- А де ж буде жити ваш новий священик? - спитав благочинний.
- Де схотять, там і житимуть, - сказав понуро староста.
- То нехай громада дасть йому кватиру, - сказав благочинний.
- Не ми обібрали собі цього священика, не ми будемо й кватиру йому давати, - сказав староста. - Громада обібрала за священика сина покійного панотця, Харитона, й хоче, щоб він був у Вільшаниці священиком.
- Коли ж владика прислав вам другого священика! - сказав благочинний.
- Коли владика прислав його, то нехай владика й кватиру йому дає, - одрізав староста.
Балабуха стояв ні в сих ні в тих. Він не сподівався такої притичини, щоб йому довелось мати тяганину з громадою.
- Вже, старосто, як громада схоче, а нового священика нехай приймає, - доводив своє благочинний.
- Ба, не приймемо! Не ми оббирали, не нам його й приймати, - знов одрізав староста.
- Але ж новий священик буде в вашій церкві службу божу правити, - сказав благочинний, - він буде в вас за священика.
- Нехай правлять: то боже діло, а громада кватири не дасть, - сказав староста.
Благочинний з Балабухою заїхали на ніч до дяка й там переночували. Другого дня вони пішли ло церкви, й Балабуха одслужив службу божу. Щоб сподобатись громаді, він служив помаленьку, по-київському, по-монастирському, держав людей в церкві довго, бив поклони, знімав руки та очі до неба, падав навколішки, а в кінці служби вийшов говорити проповідь. Проповідь була довга, на давній, церковній слов'янській мові, пересипана текстами й такими словами, як: понеже, поколику, потолику. Чесна громада слухала, слухала й нічогісінько невтямила. Балабуха говорив голосно, дуже жалібним голосом. Деякі баби трохи розжалобились од того смутного тону й почали голосно зітхати. Але Балабуха заговорився, й од старого академічного звичаю з його язика почали зриватись латинські слова. Громада очі витріщила. Балабуха схаменувся, що він говорить не в академії, а в сільській церкві перед мужиками, й вдержав язика…
Служба скінчилась. Народ вийшов з церкви й почав говорити про нового священика.
- Та й довго ж держить цей піп у церкві. Вже, мабуть, і обід перестояв! - гомоніли баби.
- Що то пак він говорив? Чи про панщину, чи про щось боже? - гомоніли люди.
- Ат, верз щось таке, що й купи не держиться; ще й на кінці закувікав! - говорив титар. - Бог з ним, з цим непроханим попом. Нехай собі їде, звідкіль приїхав!
Громада зібралась коло церкви. Вийшов благочинний і почав вмовляти, щоб громада прийняла нового священика й дала йому квартиру або сплатила дім старого священика.
- Не хочемо, батюшко! Й кватири не дамо, й не сплатимо грунту покійного батюшки, - загомоніла громада, - ми будемо таки домагатись у владики, щоб Харитін був в нас за священика.
- Про мене, - як хочете, а я не маю права змінити, що постановив владика, - сказав благочинний, - новий священик зостанеться в вас на парафії.
- Воля ваша! Нехай зостається, але ми не будемо давати йому помочі.
Благочинний вговорював, вмовляв громаду й нічого не вдіяв. Балабуха зостався до котрого часу в дяковій хаті й пересвідчивсь, що йому приходиться погано. Він хрестив, ховав, вінчав, а люди або не платили йому нічого, або платили мало, а декотрі навіть носили хрестити дітей до сусідніх священиків. Громада знов нарядила посланців в Київ до владики просити за Харитона Моссаковського.
Тим часом Балабуха привіз у Вільшаницю й свою жінку. Олеся вбралась у сукню, пішла до церкви й стала поперед усіх людей перед іконостасом, а не в бабинці, де ставали старі матушки з дочками. Громада загула.
- Що це воно за пані! Прийшла простоволоса, неначе дівка. Чи надула спідниці, чи намостила обручів під сукню, що така товста; й не поважає громади, й господа зневажає: виперлась поперед усіх людей перед самі царські врата, мабуть, щоб піп на неї дивився, а вона на попа!
- Ми поламаємо на їй ті обручі! - загула громада. - Це якась чи панія, чи полька, чи, може, якась невіра!
Балабуха крутився, крутився й нічого не вдіяв. Вже він і титаря загоджував, і дідів загоджував, й говорив проповіді, котрих ніхто не розумів, - і все нічого не помогло. Громада стала гопки проти його. Люди не цілували його в руку, обминали на вулиці, а що за все гірше - не давали йому грошей. Олеся пожила з тиждень на черствім хлібі в дяковій хаті й поїхала в Хохітву до батька. Балабуха побачив, що в його руках і ключі од церкви, й ризи, і кропило, й кадило, та тільки не було чого їсти. Йому доводилось або голодати, або шукати іншої парафії. (Нечуй-Левицький, "Старосвітські батюшки та матушки")
Україні не звикать - невгодних попів викидать... Як громада вирішить - так і буде...