РУС
9087 посетителей онлайн
Павлычко будут помнить как одного из авторов Декларации о государственном суверенитете Украины, - Зеленский
Как сообщает Цензор.НЕТ, об этом он написал в телеграм-канале.
"Червоне – то любов, а чорне – то журба... Ушел из жизни украинский поэт, общественный и государственный деятель, Герой Украины Дмитрий Павлычко", - подчеркнул Зеленский.
Президент отметил, что Павлычко "будут помнить как одного из авторов Декларации о государственном суверенитете Украины и организаторов украинского национального движения. И конечно, как выдающегося поэта. Вечная память!"
Как сообщалось, на 94-м году жизни скончался украинский поэт Дмитрий Павлычко, сообщил глава Национального союза писателей Украины Михаил Сидоржевский.
Топ комментарии
все ведь знают, что о существовании Павличко ты только сегодня узнал.....
Два кольори
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
(а Декларація -- це як Будапештський меморандум.)
І грай, і грай, та струни не порви,
Бо я прийшов з далекої дороги,
Подібний до згорілої трави.
Моя кохана, завтра я воскресну,
Ти ж нині невоскреслого кохай.
Я не поїду більше ні за Десну,
Я не подамся більше за Дунай.
Іронія долі - читаю вірші Павличка вже лише після його смерті. І то лише тому, що боневтік щось там протелеграмив.
Із Чечні приходять домовини -
Діти України, як вуглини,
Вгорнуті в російську корогву.
Плачте, матері, й копайте ями,
І хрести поставте над синами,
Що пішли вмирати за Москву.
Це за те нам кара із ганьбою,
Що не стали ми самі собою,
Що в законі ницого хахла -
На кривавій службі в свого ката -
Живемо і гинем, як бидлята,
Прагнучи лиш їдла й барахла!
Це за те нам кара, що Вітчизну
Ми приймали, наче даровизну -
Перстень із вельможної руки,
Що світили нам чужі клейноди,
І за них, а не за світ свободи,
Бились ми, захланні жебраки.
Триста літ із нас виймали душі
І гетьманів брали на катуші,
Жерла нас імперії вошва,
І за те, що стали ми рабами,
Віддали душі собори й храми,
Платить домовинами Москва.
Добре платить, бо й цього не варті
Слуги, що в андріївськім штандарті,
У кривавім попелі Чечні
З чорного розбою, із погрому
Повернулись крадькома додому,
До навік забутої рідні.
Плачте, матері, й копайте ями,
І хрести поставте над синами,
Що пішли вмирати за Москву,
За тупого, п'яного вандала,
І моліться, щоб не викидала
Їх земля в опівніч грозову.
Я вже навіть не знаю якими словами коментувати цей еталон людського гнию, мразі та гнилі. Звичайні слова для цієї обзорщіци помади в Тік Струму вже закінчились А матюки всі які я знаю для цієї женщіни підараса я вже колись писав. Й да сьогодні у пєтухов пєрєвозбуждєніє на Луценко
Був ясний день, як немовля.
Та я здригнувся так, неначе
Твоє ридання вчув здаля.
Я знаю - ти не заридала,
А в світі, що гуде й гримить,
Мене лиш пошепки назвала,
До себе кликнула в ту мить.