Акция "Зажги свечу памяти", посвященная памяти жертв Голодомора, проходит на Михайловской площади в Киеве. ФОТОрепортаж

зажгем и мы все дома свечку, пусть души умерших согреется.

Щиро,скромно, без пафосу та без піару.. Дуже відчутна різниця між вшануванням владних мужів і вшануванням простого люду.. Вічна пам'ять всім померлим від лютої голодної смерті українцям..

У мене о 16-00 вже горіла свічка і я розповідав друзям реальну історії своїх батьків та бабусь, що пережили два Голодомори. Друзі також розповіли свої історії.

Люди,які в 21му погнали "злочиннувладу",у 33му їли своїх дітей

Голодомором нам переламали хребта не просто демографічно - цивілізаційно. Якщо діти цього чоловіка вижили, то хіба в Сибіру - або виїхавши "в Донбас на шахти" і все життя носячи з собою свій страх: перед "куркульським" походженням, перед "куркульською" мовою (ще казали - "петлюровский язык"!), перед тим, щоб будь-що МАТИ НА СТАЛО (дім, сім'ю, власність...) - бо "прийдуть і заберуть"... Ми справді сильні. Неймовірно сильні: щоб через три покоління після ТАКОГО перелому хребта вижити, сп'ястись на ноги і - на самому голому інстинкті - битись за свою свободу, - на це треба бути дуже сильним народом. Ще би нам тільки вернути знаття, як своєю силою кермувати... Свічка пам'яті о 16.00 - це сигнал усім нашим мертвим 1933-го, що ми живі. Хай вони всміхнуться "з темних небес" (с). Хай бережуть нас: нам дуже потрібна їхня допомога. Їхня СИЛА. Оксана Забужко - http://www.facebook.com/oksana.zabuzhko?ref=stream www.facebook.com/oksana.zabuzhko?ref=stream

Додаю свою свічечку. Ми пам'ятаємо. Покойтеся з миром...

https://censor.net/user/437086 - в спам собака

Поділюся і я спогадами моїх діда і бабусі про Голодомор у Полтаві. По трасі Київ-Харків на виїзді з Полтави у бік Київа як тільки минеш Метро першим селом є Говтвянчик. Сьогодні це вже майже Полтава. У цьому селі у 1933 році не залишилося жодної, ЖОДНОІ, живої людини. Всі вимерли з голоду! Це розповідав мені дідусь по мамі, який часто добирався через це село старою дорогою на Полтаву. Останньою він там бачив зовсім божевільну жінку, яка їла з казана прямо руками якесь м`ясо, просто рвала його з кісток зубами. Коли дід придивився б то побачив, що воно було дуже схоже на маленькі людські кісточки. Довго після голодомору там нікого не було, а люди обминати це страшне мертве село. Проїжджаючи, помяніть душі загублених комуно фашистами. А бабуся розповідала, що у Полтаві під час Голодомору викрадали людей. Забивали іх на м`ясо. На Подолі (це частина міста) у невеличкій будівлі пекли пироги з тим людським м'ясом. Цих тварин викрили згодом. Але що знаково: у цій будівлі тривалий час аж до 80-х років розташовувався так званий народний суд Ленінського району м. Полтави. Цих червоних упирів прямо тягло в подібні місця, вони насолоджувалися енергетикою цих страшних місць. Як сатана на місці пожертви. Для мене це ще один доказ що вони не були людьми.

https://youtu.be/lxFMxEqPuxI

Вічна пам'ять...