Лукашенко перетворює Білорусь на концентраційний табір. Як реагувати Україні? Відповідають українські політики і дипломати
Цього тижня білоруська тема знову повернулася до топів українських стрічок новин. На жаль, за драматичних, ба більше – трагічних обставин. Історія з перехопленням у небі над Білоруссю літака Ryanair і подальшим затриманням опозиційного журналіста Романа Протасевича і його дівчини Софії Сапеги шокувала українців – як і подальші "зізнання" арештантів в ефірі державного телебачення Білорусі.
А далі події стрімко набули характеру лавини: гучні заяви європейських, і не тільки, посадовців; відмова світових авіакомпаній літати над Білоруссю; предметні розмови про нові, жорсткіші, санкції щодо режиму Лукашенка.
Для України жахливі новини з сусідньої Білорусі мають, звичайно, не тільки емоційне забарвлення. Занадто багато пов’язує обидві країни. Як має реагувати українська влада на радикалізацію диктаторського режиму? Своїми думками з "Цензором" поділилися українські політики і дипломати.
- Чи не призведе солідарне застосування санкцій проти Білорусі до радикалізації диктаторського режиму Лукашенка у бік неосяжних внутрішніх репресій?
Роман Костенко, народний депутат (фракція "Голос"), секретар Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки:
Диктаторський режим Лукашенка вже давно радикалізований. Санкції для Лукашенка - також не щось нове. Тому президент Білорусі просто періодично використовує репресії залежно від загострення ризиків, які можуть похитнути функціонування створеного ним режиму. Це постійне придушення опозиції, боротьба зі свободою слова, застосування фізичного насильства до громадян. Тому важко уявити застосування більших репресій, ніж ті, які ми спостерігаємо сьогодні в Білорусі. Додатково до всього, ще до застосування колективних санкцій, Лукашенко вже посилює інструментарій, який допомагатиме йому утримувати владу. Це прийняті закони, які дозволятимуть йому масово вимикати мобільний зв’язок та забороняють вести прямі трансляції з непогоджених владою масових заходів. Отже, можна дійти висновку, що Лукашенко не так боїться санкцій, як повалення свого режиму, і тому ступінь репресій буде пропорційним бажанню білорусів домогтися змін у своїй країні.
Данило Лубківський, український дипломат, директор Київського Безпекового форуму:
Зухвалий арешт Протасевича і захоплення цивільного літака самі по собі свідчать про радикалізацію режиму Лукашенка.
Очевидно, він бачить логіку суто в силовому тиску як на білорусів, так і на міжнародне співтовариство. Відтак, його подальші дії можуть стати ще більш агресивними і непередбачуваними: від посилення репресій всередині країни і продовження полювання за опозиціонерами за її межами до безпекових авантюр і провокацій на кордонах із сусідами.
Лукашенко взяв у заручники Білорусь і може піднімати ставки за її рахунок.
Микита Потураєв, народний депутат (фракція "Слуга народу"), голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики; керівник Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі:
Режим Лукашенка вже є відверто диктаторським. Цей режим, не ховаючись, не лише катує власних громадян у новостворених концтаборах, але й публічно і зухвало вбивав людей під час мирних протестів. Факт репресій є доконаним, отже йтися може хіба що про їхнє розширення до масових. Ні в кого не має бути ніяких сумнівів - якщо Лукашенко вважатиме за потрібне, він зробить це, не вагаючись ні секунди.
З точки зору політології як науки, режим Лукашенко є типовим фашизмом вождистського типу, так само, як і режим Путіна, який є його чи не єдиним союзником, що лишився.
Роман Безсмертний, український політик, посол України в Білорусі (2010-2011 ):
З чим можна погодитися – так це з тим, що межі чи так званої червоної лінії в загостренні ситуації Лукашенко не має. Але треба розуміти: мовчанка чи м'які дії будуть ще більше провокувати його. І сьогодні виникла ситуація, за якої серйозний удар економічного плану – негально остуджує дії Мінська. Бо Росія на даному етапі не має ресурсу, аби закривати бюджетну і соціальну дірку, що її являє собою Лукашенко. Тому що вона різко зростає десь до 7-8 мільярдів.
Очевидно, що на сьогоднішній день Лукашенко тримається на російських ін'єкціях і м'якості оцінки і дії проти нього як останнього диктатора в центрі Європи. Іще в серпні було очевидно, що в момент наростання суспільного спротиву треба було робити певні кроки. Тому що всі наступні дії, породжені м'якістю санкційних кроків по відношенню до Лукашенка і його оточення, - вони спровокували нинішні репрессії.
Ірина Верещук, народний депутат (фракція "Слуга народу"), голова підкомітету з державної безпеки та оборони комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки:
Так, на жаль посилення санкцій може певною мірою посилити репресії. Але, якщо міжнародна спільнота не відреагує шляхом санкцій - це може спровокувати ще більші репресії.
- Які санкції щодо Білорусі Україна має застосувати, а які, на вашу думку, зашкодять ситуації?
Роман Костенко: Найближчим часом європейські країни введуть санкції стосовно білоруської авіагалузі. Ми також можемо їх підтримати, однак, на мою думку, Україні не варто застосовувати більш жорсткі економічні санкції проти Білорусі як країни. Їх слід застосувати персонально до осіб, які забезпечують функціонування існуючого там режиму. Відповідну вимогу оголосила і фракція ПП "Голос".
Данило Лубківський: З режимом Лукашенка не можна вести подвійної гри. Рівною мірою, не можна розслаблятися чи займатися імітацією. Слід продумати покроковість подальшої санкційної політики проти цього режиму, оскільки потреба посилити санкції, судячи з усього, виникатиме ще не раз.
Водночас важливо застосувати всі необхідні інформаційні засоби, щоб роз’яснювати білоруському суспільству, хто і чому винен у застосованих санкціях. Санкції повинні мати зрозумілу і постійно повторювану мету - звільнення Романа Протасевича та інших в’язнів Лукашенка і створення умов для вільних виборів у цій державі. Справа звільнення білоруських опозиціонерів має бути постійною тезою нашої зовнішньої політики.
Вважаю правильними рішення про припинення авіасполучення з Білоруссю. Разом із політичними оцінками, які зробив секретар РНБО, це правильна державна реакція. Добре, що президент та члени РНБО почули позицію громадськості, яка закликала до таких рішень.
Виклики, які Лукашенко, інспірований Москвою, кидає світові, мають стати приводом для України значно активізувати публічну і непублічну міжнародну діяльність для посилення санкцій проти Росії, недопущення реалізації проєкту "Північного потоку 2", а також для отримання плану дій щодо членства України в НАТО. Подвійна російська загроза - це виняткова причина для наших справедливих вимог до західних партнерів.
Наша держава має стати одним з головних адвокатів білоруської демократії та одним з найбільш активних ініціаторів розгляду ситуації в цій країні в рамках ключових міжнародних організацій.
Білоруське повстання - одна з найблагороднішіх і найважливіших подій в історії Європи. Україна повинна боротися за Білорусь. Бо наша свобода і безпека - взаємозалежні. Бо це наш обов’язок перед історією.
Микита Потураєв: Україна точно має припинити авіасполучення з Білоруссю, але цим не можна обмежуватись. Звичайно, одномоментий розрив всіх стосунків з Білоруссю не лише майже неможливий, але й завдав би вагомої шкоди нашим власним національним інтересам.
Все має свою ціну. Тому нашому суспільству треба чесно сказати - відмова від білоруських товарів, зокрема бітуму, якого ми потребуємо у великій кількості для побудови доріг, або нафтопродуктів чи іншого, і перехід виключно на європейські поставки, - призведе до суттєвого підвищення цін на продукцію, яку ми споживаємо, або зростання вартості об’єктів, які ми будуємо. Але якщо ми, як нація і держава, проти повітряного піратства та катувань людей, - це ціна, яку ми маємо сплатити.
Я особисто переконаний, що режим Лукашенка має опинитися у суцільній ізоляції - транспортній, економічній і політичній, звичайно. До речі, як і режим його фюрера-побратима Путіна, з яким, на жаль, продовжують загравати деякі наші західні друзі та партнери. Не знаю, на що вони чекають - щоб Путін почав нахабно вбивати людей у європейських містах? Так він це вже системно робить. Щоб він продовжив збивати пасажирські літаки, як він збив "Боїнг" у небі Донбасу? Щоб він ще більше розхитував західні політичні та економічні системи цілеспрямованими диверсіями? Лукашенко просто зробив те, що Захід дозволяв, і продовжує дозволяти робити Путіну.
Сподівання "відірвати" фашистську Росію від КНР здаються мені марними та наївними - адже вона вже є сировинним придатком Китаю. Але якщо КНР є, безперечно, конкурентом та суперником Заходу, і можливо, навіть, потенційною загрозою, то російський фашизм є відвертим ворогом усього цивілізованого світу. З яким не варто гратися ні у які нові "перезавантаження".
Роман Безсмертний: Зараз Україна має змогу суб'єктизуватися у континентальній і глобальній політиці, виступивши ініціатором декількох кроків. Перший блок кроків – гуманітарний, я б його назвав "Права людини в Білорусі". Бо це стосується всіх тих, по кому зараз їздить кремлівський диктаторський каток. Тут і відкриття кордону, і надання різного роду гуманітарних допомог, і реєстрація в Україні ЗМІ, і сприяння їм у тому, щоб вони нормально працювали. Тут і допомога українській громаді (а вона у Білорусі становить більше ніж пів мільйона), і ряд інших кроків.
Другий блок – економічний. І тут є безмежний маневр, який, на мою думку, Україна має ініціювати, але погодити з Польщею та Литвою, аби виступити у Євросоюзі зі спільними пропозиціями. Це стосується санкцій, пов'язаних з енергетикою, нафтопродуктами, оборонно-промисловим комплексом, окремими сферами аграрного сектору.
Чому я кажу, що ініціювати має Київ, але погодити треба з Варшавою та Вільнюсом, після чого винести в Європу? Бо там, у Європі, сидить другий за потужністю партнер Білорусі – Нідерланди. І вони великою мірою формують позицію верхівки Європейського союзу. Про це треба завжди пам'ятати. Якщо, умовно кажучи, Київ, Варшава і Вільнюс дають по цих речах аргументовану пропозицію, це дуже серйозно б'є по Лукашенку. Взагалі, якби це було зроблено ще у минулому серпні, він би не встояв. І це би підняло акції України на шляху до її суб'єктивізації, насамперед, у континентальній політиці.
І наступний крок – військово-політичний. (Про нього – читайте у відповіді Романа Безсмертного на третє питання, – ред.).
Ірина Верещук: На мою думку, наші кроки мають бути в руслі дій європейських країн, але з поправкою на те, що Білорусь є нашим важливим торговим партнером і ми маємо понад 1 тис. кілометрів спільного кордону з Білоруссю. Як член комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки вважаю, що наші санкції щодо Білорусі мають бути виваженими, з урахуванням фактору нацбезпеки та оборони, бо ми, станом на сьогодні, ще не є членами НАТО.
3.З огляду на прогресуючу ізоляцію Білорусі та її величезну залежність від Росії – чи варто очікувати зростання напруги на білорусько-українському кордоні?
Роман Костенко: Напруга на білорусько-українському кордоні існує завжди. Вище політичне та військово керівництво України неодноразово заявляло, що враховує відповідні ризики і готове до надання відсічі у разі виникнення загроз вторгнення зі сторони Білорусі. Однак всі ми розуміємо, що навіть якщо таке трапиться, то це буде не атака Білорусі на Україну, а саме атака Росії, яка використає Білорусь як інструмент у війні проти нас.
Данило Лубківський: Важливо пам’ятати, що сам фактор Лукашенка був би порожнім, якби не Путін. Це суттєво посилює необхідність зміцнення нашої оборонної та безпекової готовності на північних рубежах.
Такий сценарій жодним чином не можна виключати. Силова логіка режиму Лукашенка може підштовхнути до найбільш різноманітних авантюр. Провокаційну або інспіруючу роль може відіграти Росія. Не треба також забувати про спільні російсько-білоруські військові навчання, кооперацію спецслужб. Це все передбачає необхідність значно підвищити нашу увагу до північного кордону. Це також привід для тісної співпраці та обміну інформацією з іншими нашими сусідами - членами НАТО.
І ще один важливий момент. Наш кордон також повинен стати місцем для порятунку та допомоги тим білорусам, які вирішать вирватися з-під тиранії Лукашенка. Україна застосовує санкції проти цього режиму, оскільки він загарбав Білорусь. Натомість ми були, є і будемо друзями для всіх білорусів, чия доля до дрібниць нагадує нашу власну.
Микита Потураєв: Безперечно, подальша прогресуюча залежність білоруського режиму від російського - аж до аншлюсу, - становить велику загрозу для нашої національної безпеки та оборони. Але якщо хтось марить, що Білорусь можна "відірвати" від Росії, то це такі саме шкідливі фантазії, як і марення про залучення Путіна у боротьбу з Сі Цзіньпіном.
Залицяння до людожерів лише роздмухує апетит новоявлених фюрерів чи дуче.
Тому бути готовими до появи будь-якої миті нового фронту вздовж україно-білоруського кордону просто необхідно.
Роман Безсмертний: Уже очевидно і зрозуміло, що північний кордон для України – не менш небезпечний, ніж східний. А це означає, що Україні треба негайно продумати, розробити і приступити до реалізації зусиль і можливостей щодо стримання потенційної агресії з півночі. Треба розробляти ці підходи попри заяви про те, що звідти можуть іти тільки трактори; що нічого іншого не буде…
Сюди ж, до військово політичного блоку дій, належать і питання, які пов'язані з розробкою тактики протидії із залученням Польщі і Литви. І тут виникає питання можливої часткової участі членів НАТО при виникненні конфлікту чи війни на сьогоднішньому етапі. На ці питання ніхто і ніколи не давав відповіді – але треба розуміти, що доля цих країн – Польщі, Литви, України – в усіх війнах фактично була суміжною. Вони не можуть ігнорувати будь-які події, тому що початок розгортання бойових дій на будь-якому з напрямків – північному, південному чи західному – миттєво втягує в цю війну другу і третю сторону. Бо така історія цього регіону, Тімоті Снайдер (американський історик та письменник, – ред.) про це написав безліч праць. Звідси очевидно, що у військово-політичному плані треба не просто погоджувати і розробляти політичні кроки. Треба думати про спільні військово-політичні кроки, які були б спрямовані і на упередження, і на превентивні дії по відношенню до агресивної поведінки і дій Мінська (читай: Кремля).
Ірина Верещук: Ні, не думаю, що слід очікувати військово-політичної напруги між Україною та Білоруссю. Але слід визнати, що цей інцидент та його наслідки у вигляді ізоляції Білорусі вигідні і Лукашенку, і Путіну, оскільки обом вигідні елементи "залізної завіси" з Білоруссю всередині російського табору, а не європейської спільноти.
Євген Кузьменко, Цензор.НЕТ
