"Батьки водили в порностудію дітей, щоб заробити гроші", - прокурор Юлія Усенко

Автор: Тетяна Бодня

Офіс Генерального прокурора разом з поліцією і громадськими організаціями запускає онлайн-канали довіри для дітей, які стали жертвами чи свідками злочинів. Така нова форма комунікації також розрахована на те, щоб налагодити діалог і вчасно допомогти дітям, які хочуть скоїти самогубство. Як саме працюватимуть такі онлайн-канали - поговорили з начальником Департаменту захисту прав дітей та протидії насильству, Офісу Генпрокурора Юлією Усенко.

В інтерв’ю "Цензор.НЕТ" вона розповіла й про те, чому потрібен алгоритм дій для учбових закладів на випадок надзвичайних ситуацій, навіщо змінювати підходи у допитах дітей і чому за скоєння тяжких злочинів вони не несуть покарання, а також, як батьки заробляють на власних дітях.

"ДІТИ, ЯКИХ ЗАЛУЧАЮТЬ ДО БУДЬ-ЯКИХ ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ, – ЖЕРТВИ"

– Останнім часом збільшилася кількість повідомлень про "мінування" дитячих садків, шкіл, коледжів. З одного боку, правоохоронці відпрацьовують кожен випадок, і вони виявляються неправдивими, з іншого – немає єдиного алгоритму реагування, якого потрібно дотримуватися педагогам, тому кожен робить, що вважає за потрібне. Найкраще, що я чула, – це коли дітей відводять у торгові центри, щоб вони принаймні не мерзли на вулиці. Нині деякі навчальні заклади переходять на дистанційну форму навчання. Як ви вважаєте, це вихід із ситуації?

– Перехід на дистанційну форму навчання в цій ситуації, оскільки такі "мінування" відбуваються масово і їхня кількість росте, на мій погляд, правильне рішення. Тим паче, що зараз активно зростає кількість захворювань: і ГРВІ, й грип, і ковід.

Але дистанційне навчання не може стати постійним, тому алгоритм реагування вчителів, психологів, які працюють у кожній школі, однозначно необхідно розробити. Важливо дбати не лише про фізичну безпеку дітей, а й про їхнє психологічне здоров’я. Вони ж чують інформацію про причини евакуації, обговорюють це між собою. Переживають, відчувають страх. Із цим теж треба працювати.

Завтра вони повернуться в школи й повинні розуміти, як реагувати в будь-якій надзвичайній ситуації – мінування це чи якась інша історія. Як, до речі, й дорослі. Діти в таку пору року не можуть годинами стояти на вулиці. Варто вирішувати питання з їхнім розміщенням в таких ситуаціях, оскільки, наприклад, в Києві працюючим батькам не менше години знадобиться, щоб добратися до школи.

– Хто має ініціювати розроблення такого алгоритму? Освітяни чи правоохоронці?

– Правоохоронці в цій сфері можуть лише підказувати, нагадувати. Та у межах компетенцій це однозначно сфера освіти, їхня зона відповідальності. Рішення можу бути спільним.

Досі не було жодного випадку, щоб правоохоронці не відреагували. Вони прибувають на місце, дають чіткі інструкції. Але вони роблять це вже на місці. В будь-якому разі першими реагують педагоги і діти, які перебувають у приміщенні. Їм треба чітко розуміти, як правильно поводитися до приїзду правоохоронців.

– І не лише на випадки мінувань. Якщо ми справді на порозі великої війни, невідомо, хто і коли переступить цей поріг.

– Сподіваємося, що цього не станеться, але напрацювання алгоритмів на випадок надзвичайних ситуацій точно не буде зайвим. Можливо, варто зробити щось на кшталт пам’ятки. Розробили ж чітку пам’ятку для вчителів, яку вони мають використовувати в своїй роботі при спілкуванні з дітьми, щоб ідентифікувати, які в них є проблеми. Вони навіть з батьками діляться нею, щоб можна було ідентифікувати суїцидальні прояви, насильство, булінг тощо. Чому б не використати цей досвід і у ситуації з мінуваннями. Ми не знаємо, скільки це все триватиме. Торік теж були випадки "мінування" навчальних закладів. І позаторік були… Та зараз це дуже масово відбувається, і варто швидко реагувати, тому що ми не знаємо, як буде далі.

– На окупованих територіях ведеться досить активна робота з дітьми й молоддю. В Офісі генпрокурора раніше повідомляли, що виявлено факти залучення підлітків до так званих військових таборів. Чи відслідковуєте ви зараз цю ситуацію? Не вийде так, що цих підлітків спробують примусово долучили до виконання якихось бойових завдань чи провокацій саме зараз, коли вся міжнародна спільнота каже про загострення конфлікту?

– Загалом цим питанням займається інший департамент, та ми завжди намагаємось тримати руку на пульсі й у цій ситуації бодай володіти інформацією.

Зазвичай про те, що насправді відбувається на окупованих територіях, ми з колегами дізнаємося тоді, коли такий підліток разом з батьками переїжджає на підконтрольну територію, і вони про це розповідають.

Діти, яких залучають до будь-яких збройних формувань, – жертви. Вони, згідно з нашим законодавством, мають статус постраждалих унаслідок збройного конфлікту.

Скільки таких дітей по країні є зараз, ми не знаємо, тому разом із департаментом, який розслідує злочини, скоєні в умовах збройного конфлікту, сформували завдання на регіони, щоб вони це питання дослідили.

Нас цікавить доля цих дітей. А також хто саме їх втягував у цю діяльність, про яку ви питаєте.

Ми володіємо інформацією, що їх поступово залучають у це середовище. Спочатку десь допомогти, щось потримати, подивитися зброю – різні приводи використовують, щоб заохотити, потім уже починають використовувати їх активніше. З інформації, якою я володію, безпосередньо у військових діях діти не брали участі. Та вони можуть чистити зброю або десь чергувати, і це величезна небезпека для дітей, це повністю зламана психіка. Це ж ненормально, коли вони все це чують, бачать у такому віці.

– Ці діти мають якісь пільги?

– Діти, які отримали статус постраждалих унаслідок збройного конфлікту, мають єдину пільгу – безкоштовне харчування в школах. Але і її не завжди надають. І на це ювенальним прокурорам доводиться реагувати.

Окрім того, наприкінці 2020 року ми вивчали звіт ОБСЄ, в якому зокрема йдеться про потребу психологічної реабілітації дітей зі Сходу. І хоч їм допомагають певною мірою громадські організації, державних програм із цього приводу немає. А вони мають бути.

– Я досі пам’ятаю розмову з маленькою дівчинкою у Мар'їнці, хоч минуло вже понад п’ять років, про те, що під час обстрілів треба ховатися у ванній. Ми познайомилися, коли вона гуляла з мамою біля під’їзду свого будинку.

– Коли ми були в одній зі шкіл Луганщини, то на власні очі бачили, де діти переховуються від пострілів у підвалі. Військовослужбовці попереджають, коли треба ховатися. Самі ж діти вже на слух навчилися розрізняти, з чого саме стріляють та як далеко.

Уявляєте, яка це величезна психологічна травма – жити в таких умовах? Діти постійно в стресі і з часом втрачають відчуття страху. Це дуже небезпечно. Одного разу вони просто можуть перестати ховатися.

Усі спеціалісти кажуть, що треба працювати з наслідками фізичного насильства, а це також і психологічне насильство, воно навколо. Діти ростуть у такому середовищі. Вони не бачать миру.

– Що будете робити після того, як отримаєте дані по таких дітях? Плануєте ініціювати створення державних програм психологічної реабілітації чи якісь інші кроки?

– Прокуратура зараз дуже обмежена в повноваженнях. Ми не можемо змусити когось щось робити. Ми можемо провести координаційну нараду, акцентувати проблеми, визначити та спільно погодити заходи. Та важливо щоб кожне відомство виконувало свою роботу, своєчасно реагувало на зміни та виклики. Формальний підхід не дасть результатів.

За наявності інформації, яка потребує реагування інших відомств, ми завжди інформуємо центральні органи влади. Й тоді реагували, коли звіт ОБСЄ побачили, акцентуючи на тому, що бракує психологів, що їх має бути більше в школах саме на території, яка дуже близька до тимчасово окупованих.

Тоді ми надіслали лист у Міністерство освіти і науки, отримали від них відповідь, що вони готують зміни у нормативні акти й розширюватимуть штат психологів.

Питання соціального захисту дітей, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, треба розглядати ширше, ніж надання їм безкоштовного харчування. Чимало дітей постраждали не лише психологічно, але й фізично. Є діти, які мають протези. На сьогодні немає жодної бази даних відносно цих дітей. Протезування переважно забезпечується волонтерами, громадськими організаціями, за рахунок благодійних внесків. Але ж дитина росте, треба протез змінювати. Зараз є ця благодійна організація, яка допомогла дитині його встановити, а завтра її не буде. Хто цій дитині допомагатиме? Вона ж без допомоги просто не зможе ходити.

Усі ці проблеми треба розв’язувати комплексно.

"КІЛЬКІСТЬ ВИПАДКІВ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА ЗА МИНУЛИЙ РІК ЗРОСЛА БІЛЬШЕ, НІЖ УДВІЧІ"

– Торік навесні ваш департамент ініціював створення в соцмережах online-каналів довіри для неповнолітніх жертв злочинів і свідків злочинів. Чи вдалося їх запустити?

– Це певною мірою стало для нас викликом. Коли ми почали дуже щільно займатися питанням суїцидів дітей і підлітків, звернули увагу на те, що під час слідства не встановлюють причин самогубств. Усе списувалося на нещасні випадки, й справи переважно закривали. У матеріалах не було абсолютно нічого, що пояснювало б, чому дитина так вчинила. Не допитували рідних загиблих. Посмертні експертизи –це була рідкість. Їх було 1-2 на всю країну. Зараз їх нарешті проводять.

А крім цих експертиз, ми ще почали вивчати канали комунікації, через які діти отримують інформацію про способи суїцидів, а також знаходять тих, хто їх до цього підштовхує. Багато спілкувалися з цього приводу з психологами. І вони пояснили, що діти самі шукають в інтернеті однодумців.

– Долучаючись до "груп смерті"?

– Таких випадків, до речі, фіксується небагато. Вони просто шукають в мережі того, хто переживає схоже і з ким можна обговорювати те, що їх турбує. Вони вважають, що так можуть упоратися з несправедливістю, з нерозділеним коханням та іншими ситуаціями.

Ми подумали: можливо, якось дати альтернативу, щоб вони шукали підтримку в мережі, спрямовану на позитив? Тоді й виникла ідея з онлайн-каналами. У нас є "гаряча лінія", та це телефон, треба подзвонити, поговорити. Не кожен підліток захоче це зробити.

Думали й щодо чат-ботів. Але це ж не живе спілкування, бот відповідає заготовленими фразами. А дітям хочеться спілкування з конкретною людиною. Їм хочеться смайлика, якогось їхнього сленгу в спілкуванні.

Ми почали думати, що робити, як саме побудувати цю комунікацію. Говорили з різними фахівцями, зокрема, і в Мінцифри. Рішення прийшло несподівано. На зустрічі з нашими партнерами з посольства США – із представниками підрозділу, який займається протидією торгівлі людьми, – обговорювали тему сексуальних домагань в інтернеті, від яких зараз дуже страждають діти й підлітки. Ресурсів наших правоохоронних органів замало, щоб виявляти такі випадки. Це дуже кропітка робота. Тому треба зробити так, щоб діти самі про це повідомляли. Щоб їм розповідали, що є люди, які їм допоможуть.

І представники цього підрозділу порекомендували нам громадську організацію із Запоріжжя, яка співпрацює зі школами. Разом ми й напрацювали пілотний проєкт з онлайн-каналами.

До цього проєкту долучилися, окрім наших прокурорів, поліцейські й приватні психологи, які працюватимуть на громадських засадах. Разом ми запускаємо онлайн-канали довіри, щоб урятувати дітей від самогубств і різних форм насилля.

У серпні було підписано меморандум на рівні Запорізької області про пілотування такого проєкту. Що в нього входить? Це розроблення програмного продукту, технічного рішення, яке забезпечуватиме роботу цих каналів у соціальних мережах і месенджерах. Це Вайбер, Телеграм, Інстаграм і ТікТок.

Наприкінці січня планувалося проведення навчання прокурорів, слідчих і психологів. Але, на жаль, захворіли тренери – і старт проєкту довелося трохи відкласти.

– Розкажіть, будь ласка, як саме працюватимуть ці онлайн-канали. Яким буде алгоритм реагування на проблему, по яку розповість дитина? Наприклад, вона повідомила, що стосовно неї вчиняється насильство. Що далі?

– Спочатку з дитиною спілкується психолог. Його завдання – налагодити комунікацію так, щоб дитина могла йому довіряти і розуміла, що їй дійсно допоможуть. І якщо вона повідомить, що відносно неї вчиняється злочин, важливо дізнатися, де саме вона перебуває. У нас, на жаль, поки немає технічної змоги це відслідкувати. Спеціалісти намагаються напрацювати і таке технічне рішення.

Ці канали не закриті територіально. Якщо хтось із дітей з іншої області побачить в інтернеті рекламу і захоче отримати консультацію, жодних обмежень немає.

Єдине питання – оперативне реагування. Ми зараз теж над цим працюємо, щоб зробити мережу швидкої передачі інформації, бодай на рівні прокурорів.

Взагалі по алгоритму роботи – це кімната, в якій перебувають стаціонарно психолог і ювенальний поліцейський. Режим роботи вони зараз обрали з другої години дня до десятої вечора, проаналізувавши активність дітей.

Та якщо їх навіть на місці не буде, змога з ними зв’язатися однаково буде. Передбачено ще присутність прокурора, це питання ми зараз вивчаємо.

Якщо дитина, як ви кажете, повідомила, що стосовно неї вчиняється насильство, й ми розуміємо, що її потрібно негайно забирати з родини, інформація передається на "102" і в службу у справах дітей.

Ми відпрацьовуємо різні ситуації. Дитина може, наприклад, сказати: я стою на 10-му поверсі, така-то адреса, зараз стрибну. І поки ми доїдемо, даруйте, дитини може вже не бути. Треба якось швидше, можливо, долучати патрульну поліцію.

Будуть однозначно якісь моменти, які треба буде відпрацьовувати в процесі. Та це треба робити. Навіть останні рекомендації ГО "Ла Страда" щодо домашнього насильства все ж таки говорять про те, що чат-боти – це добре, та дітям потрібно живе спілкування.

– Що з посмертними експертизами щодо суїцидів, які ініціював Офіс генпрокурора? Чи можна вже говорити про якісь результати?

– Ситуація з якістю розслідування дитячих самогубств і їхніх спроб після суттєвого втручання Офісу Генерального прокурора покращилась. Випадків скерування обвинувальних актів за фактами доведення до самогубств ми не маємо, та принаймні маємо змогу аналізувати причини й умови поширення такого явища, що, безсумнівно, дасть змогу напрацювати спільно з іншими відомствами комплексне рішення.

Ми надали методологію розслідування цієї категорії злочинів, поліція також на своєму рівні контролює цю категорію проваджень. Якщо раніше їх масово закривали навіть упродовж тижня після встановлення причини смерті, то зараз проводиться розслідування, призначаються експертизи, зокрема й посмертні психологічні, допитують рідних, близьких, друзів, учителів, активно залучаються підрозділи кіберполіції з метою встановлення впливу мережі Інтернет на вчинення цих дій дітьми.

Навіщо це потрібно? Офіс Генпрокурора, щоб сформувати конкретні рекомендації для запобігання цьому явищу, влітку 2021 року ініціював перед ЮНІСЕФ дослідження масштабів суїцидальної активності серед дітей в Україні. Роботу розпочали фактично наприкінці року. Плануємо побачити перші результати в квітні-травні цього року. В процесі дослідження залучатимуться прокурори, слідчі, інші представники Національної поліції, психологи, за потреби – й інші відомства.

За результатами дослідження плануємо надати пропозиції для формування узгодженої політики органів влади за основними напрямами запобігання вчиненню дітьми самогубств.

– Куди везуть дитину, якщо її треба терміново забрати з родини, де її б’ють чи ґвалтують?

– У центр соціально-психологічної реабілітації.

– Вони є в усіх регіонах?

– Такі центри є в кожній області.

– Жертвами яких злочинів найчастіше стають діти?

– Найрізноманітніших. У нас щорічно, це стабільна тенденція за останні кілька років, по-перше, зростає кількість дітей, які є потерпілими. Це понад 5 тисяч щороку. Наприклад, 2021-го було визнано потерпілими 5 875 дітей.

Торік на 28% збільшилася кількість тяжких і особливо тяжких злочинів. Діти страждають від сексуального насильства, зокрема від зґвалтувань. Від убивств, хоч їх кількість трохи зменшилася. Діти страждають від майнових злочинів – це крадіжки, грабежі, розбої, ДТП. У цій категорії близько тисячі потерпілих. Кількість випадків домашнього насильства за минулий рік зросла на 110%, тобто більше ніж у 2 рази. Хоч фахівці це пояснюють тим, що стали більше довіряти правоохоронцям і частіше про такі злочини повідомляти.

Зростає у нас щороку й сексуальне насильство. Це дуже болюча тема. Ми найбільше, мабуть, приділяємо цьому увагу, відслідковуючи, яка дитині надається допомога, а чи не травмується дитина більше під час розслідування, ніж під час того, що з нею відбулося, що в більшості випадків реально так і є. А також наскільки ефективно такі справи розслідують правоохоронці, чи вони чекають по кілька місяців. Є приклади, коли на прохання батьків з дитиною працює психолог, вона проходить реабілітацію, яка ґрунтується на тому, що дітям блокують спогади про те, що сталося, і повертати її до процесу розслідування, бо "прокинулись" правоохоронні органи, вже ні один адекватний батько чи мати не дозволять. На цьому все – ми втрачаємо доказову базу. І такі факти залишаються у нас нерозслідуваними. Треба робити усе максимально оперативно, залучаючи з перших же днів до роботи з дитиною психолога, який дійсно допоможе отримати необхідну для слідства інформацію.

Ми реагуємо на рівні прокуратури, але час вже втрачено і виправити ситуацію не завжди вдається. Ми не можемо в ручному режимі контролювати кожного на місцевому рівні. Іноді вдається, а іноді вже запізно.

– Ви сказали, що обговорювали з американськими правоохоронцями такий злочин, як сексуальні домагання в інтернеті. Як злочинці вибудовують схему шантажу, щоб змусити дитину виконувати те, що вони хочуть?

– У них чіткий алгоритм. Він дуже схожий. В усіх провадженнях, які ми бачимо, вони встановлюють контакт із дитиною, готують дитину й роблять усе, що хочуть, починаючи від того, що вони знімають в онлайн з дитиною порнографію. За гроші, звичайно. Іноді за кілька сотень гривень.

Такий кривдник настільки емоційно входить у контакт з дитиною, що вони це все нібито добровільно роблять. А потім погрожує повідомленням батькам про це. І діти бояться, вони продовжують це робити, навіть якщо їм не подобається.

– Якого віку діти?

– Різного. Є, наприклад, випадок, де постраждала дівчинка 9 років. Дорослий чоловік спочатку спілкувався з нею в соцмережі, потім виманив на зустріч й кілька годин ґвалтував у квартирі, а потім повіз у "Макдональдс".

– Знайшли його?

– Так, ця справа вже в суді. Людина соціально статусна.

– Ця дівчинка єдина потерпіла?

– З того, що встановили, дітей було четверо. Та слідчим вдалося поспілкуватися не з усіма. Батьки взагалі заборонили будь-яке спілкування з правоохоронними органами, тому не змогли довести ці епізоди.

Він фотографував дітей, створював порнографію. Діти були різного віку.

– Зрозуміло, що діти воліють про таке забути.

– Коли розслідуються справи про порнографію, ми знаходимо дівчат, яких знімали багато років тому. І якщо вони вже виросли і в них є свої сім’ї, вони теж не йдуть на контакт.

Такі справи зазвичай багатоепізодні. Ви, може, пам’ятаєте, в Київській області була гучна історія з відомим фотографом? Важка справа, тому що була дуже велика кількість вилучених файлів, серед яких – відео ґвалтувань неповнолітніх. Там файли починаючи десь із 2005 чи 2006 року.

У справі велика кількість потерпілих, яких вдалося встановити. Частина жінок, яких розшукали, відмовилися говорити, оскільки минуло багато часу, не хочуть згадувати, у декого вже є власні сім’ї, не хочуть, щоб комусь стало відомо про насилля, яке відбувалося.

До цього фотографа неповнолітні дівчата приходили фотографуватися оголеними за гроші, та були випадки, коли скоювалося насилля, і вони ставали жертвами ґвалтувань. І це все фіксувалося на відео.

Зараз у суді слухається ще одна резонансна справа про дитячу порнографію. Йдеться про порностудію, яку викрили в Дніпропетровській області. Найприкріше в цій ситуації те, що батьки водили туди власних дітей для того, щоб заробити гроші.

– Там робили фотографії чи було ще щось?

– Це порностудія з усім спектром: зґвалтування, фотографії, використання іграшок для дорослих, якихось предметів. Ті, хто замовляє таке, чітко кажуть, що саме вони хочуть, до деталей. Це жахливо.

Туди приходили діти 10-11 років. Найменшій дитині було 7 років.

У нас в департаменті є й інші провадження цієї категорії, там узагалі діти від 5 років фігурують.

– А що з дітьми, їх забирають від таких батьків?

– Так, їх спочатку забирають у центри соціально-психологічної реабілітації, бо вони потребують допомоги фахівців. З ними працюють психологи, щоб вони могли забути, що з ними відбувалося.

Далі, я сподіваюся, їх чекають сімейні форми влаштування: будинки сімейного типу, прийомні, патронатні сім’ї.

Їм намагаються знайти родичів, які б хотіли дітей забрати, та це не завжди вдається. Одна з бабусь відмовилася забирати дитину, бо сказала, що виховує ще кілька і ще одну дитину не потягне. Ще в одному з випадків батько навіть "б’ється", щоб забрати дитину, та представники служби у справах дітей, які вивчали умови та спосіб життя відмовили у прийнятті рішення про повернення дитини. Батько був в курсі того, що відбувається з дитиною та нічого не робив, щоб це припинити. До того ж, він ніде не працює, веде асоціальний спосіб життя. Куди ж ту дитину віддавати.

Звичайно, діти сумують за батьками, попри те, що вони з ними робили.

"ПОЧАЛИ ВПРОВАДЖУВАТИ ДОПИТИ ДІТЕЙ ПОЗА МЕЖАМИ СУДУ"

– Восени минулого року запустили й почали наповнювати реєстр "педофілів". Поки що реєстр працює у тестовому режимі чи вже повноцінно?

– Він поки що не працює так, як це має бути, щоб керівники закладів освіти могли звертатися із запитами й отримувати інформацію. Адже основна мета в тому, щоб керівники освітніх закладів, якщо до них хтось влаштовується на роботу, могли перевірити, чи людину не було раніше засуджено за злочини щодо статевої свободи і статевої недоторканності малолітніх осіб. Робота з наповнення реєстру триває. У 2021 році ювенальні прокурори подали понад 500 клопотань про внесення засуджених осіб за злочини проти статевої свободи й недоторканості щодо малолітніх. Наразі в реєстр внесено понад 350 таких осіб. Робота з наповнення реєстру триває на стадії його промислової експлуатації.

Коли реєстр стане доступним для отримання інформації згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи"? Це питання краще поставити Міністерства юстиції України.

Наші прокурори провели колосальну роботу. Для того, щоб внести інформацію у цей реєстр, має бути відповідне формулювання у вироку. На жаль, певний час судова система не реагувала на появу реєстру і в вироках судді не прописували, що інформація про особу повинна до нього вноситися.

І коли в Офісі генпрокурора 1 червня минулого року відбулася координаційна нарада, присвячена винятково дітям, там були присутні представники Верховного Суду, які поінформували, що надіслали в суди першої і апеляційної інстанцій інформаційні листи, аби вони могли сформувати з цього приводу єдину судову практику.

Прокурори теж у дебатах на це орієнтують, а також реагують на рішення, де не було прописано про реєстр. Щодо рішень, де таких формулювань не було, прокурори вносять клопотання.

– Коли ми спілкувалися минулого разу, ви розповідали, що напрацьовуєте нові стандарти проведення допитів дітей, які стали жертвами злочинів чи свідками. Ці стандарти вже запроваджено?

– Перше, що нам взагалі довелося зробити, – це змінити підхід прокурорів. Законодавство дозволяє робити так, щоб мінімізувати кількість допитів із дітьми і проводити їх в умовах, дружніх до дитини, за міжнародними стандартами. Та тривалий час це не використовувалося в роботі, дітей допитували так, як дорослих. Здобули доказ – викликали на допит, здобули ще один – знову викликають. Ми підняли практику Європейського суду з прав людини і організували велику кількість навчань, щоб прокурори зрозуміли, що це нормальна історія в цивілізованих країнах, щоб почали долучати до допитів дитячих психологів.

Наступним кроком стало відкриття центрів для дітей, які постраждали від насильства або стали його свідками (модель "Барнахус"). У цей проєкт включено багато суб’єктів, тому дехто вважав, що його нереально запустити. Та нам вдалося зібрати команду однодумців, які все це реалізували. Вже працюють такі центри у Вінниці й Миколаєві. Решта областей теж почала думати над тим, як такий центр збудувати.

Допити – це лише один з елементів роботи центру. До допиту дитину треба підготувати. А після допиту з дитиною треба проводити реабілітацію, і її має забезпечити влада, а не батьки. Їм ще треба пережити те, що трапилося з їхньою дитиною. Держава ж має надавати комплекс соціальних послуг. І ми хочемо забезпечити надання комплексу соціальних послуг таким дітям.

Оскільки прокурор відіграє ключову роль у допитах, в "Барнахусі" ми застосовуємо можливість допиту у слідчого судді. Для того, щоб потім дитину не допитувати на стадії судового розгляду. І тут прокурор відповідає за формування команди, яка буде. Це може бути методика "зеленої кімнати" чи кабінет прокурора – не обов’язкового "Барнахус", але ми за те, щоб під час допиту були психологи, які зможуть налагодити з дитиною контакт і отримати інформацію. Психологи – це помічники слідчого чи прокурора, які зможуть зокрема й сказати, якщо потрібна заміна законного представника. Наприклад, дитина соромиться розповідати щось при мамі чи боїться її засмутити. Або навпаки – мама вигороджує вітчима.

Методика "зеленої кімнати" – це коли дитина не бачить великої кількості людей, які мають бути згідно КПК, а працює з психологом. Якщо заплановано допит у слідчого судді, то забезпечується технічна змога провести його дистанційно. Дитина не повинна бачити, що там відбувається в суді. Головне, щоб її бачили і чули. А психолог передає дитині запитання, формулюючи їх так, щоб їй було зрозуміло і її не травмувати. І ми повинні покази дитини так зафіксувати з першого разу, щоб її більше не викликати. В деяких випадках досить навіть попрацювати з нею під час проведення психологічної експертизи і не допитувати. Експерт у суді зможе надати характеристику дитині. Особливо так варто діяти, коли дитина маленька.

Також торік почали впроваджувати допити дітей поза межами суду. Суди мають такі технічні можливості, щоб дитина під час допиту знаходилась в окремому приміщенні з психологом. До 2020 року не було жодного такого допиту, а з 2021-го – вже 37. Поступово рухаємося.

Якщо казати про стандарти роботи з дітьми, то ми підійшли до цього питання глобальніше. Під час координаційної наради домовилися з різними державними органами започаткувати в кількох областях пілотний проєкт, яким впроваджуються стандарти роботи з дітьми, незалежно від їхнього статусу. Мої колеги мали змогу поїхати в Естонію й вивчити їхній досвід, оскільки у них останні 10 років дуже активно розвивається ювенальна юстиція. Їх здивував підхід до вирішення проблемних питань. У нас же як? Треба прописати в законі, потім у підзаконному акті й т. д.. На все це часу йде чимало. У них інший підхід – вони домовляються. У них навіть строки розслідування не прописані в КПК. Вони просто намагаються максимально швидко розслідувати справи по дітях і передавати в суд.

Ми також вирішили домовлятися, але зафіксувати цю домовленість у документі, який підпишуть різні відомства. І тут нам важливі не лише терміни розслідувань, хоч про них у документі теж ідеться. У нас дуже велика проблема з соціальною сферою. Ми хочемо, щоб служби, дотичні до дітей, виконували свою роботу, а не були статистами. Наприклад, у КПК зазначено, що у разі, коли правопорушник – дитина, представники служби у справах дітей і ювенальною превенції Нацполіції беруть участь у судовому процесі. Ми аналізували такі судові процеси, вони беруть участь, але не завжди і виконують роль формально.

– Хочете сказати, що їм байдужа доля дитини?

– Наведу один приклад, коли нам довелося реагувати постфактум на ситуацію, де б мали спрацювати відповідні служби. У нас був моніторинговий візит з представниками Офісу омбудсмана в училище соціальної реабілітації. Там був хлопчик, щодо якого було винесене дивне рішення суду: в ньому було написано, що хлопчик має перебувати в цьому закладі до трьох років. Хоч має бути прописано чіткі строки. Що це означає – до трьох років?

Ми ініціювали апеляційну скаргу, заступник генпрокурора її вніс. Ми аргументували поновлення термінів, і суд пішов назустріч.

– За що його судили?

– За викрадення мопеда. Хоч у цю установу потрапляють вже в крайніх випадках, коли скоєно тяжкий злочин.

– Але ж це не тюрма?

– Так, вони не сидять по камерах, але це ізоляція. А його можна було віддати під нагляд батьків чи опікуна. Почали з’ясовувати, чому цього не зробили. Виявилося, що тато у нього сидів за вбивство мами. Його опікуном була тітка, яка під час ключового судового засідання несподівано відмовилася від опікунства. А де ж була в цей момент служба у справах дітей, яка могла попрацювати над тим, щоб інші родичі взяли над ним опікунство.

Він узяв у друга мопед, відремонтував і вирішив покататися. Батьки друга побачили, що мопеда немає, написали заяву.

– Скільки він просидів?

– Півтора року. Це один із прикладів.

– Поговорімо про розслідування резонансних справ. У січні цього року в Запорізькій області підлітки катували свого 14-річного знайомого. У якому стані зараз потерпілий?

– Хлопчик уже вдома, з ним зараз працюють психологи, його мама попросила про таку допомогу.

– А як він потрапив у цю компанію? Його змусили прийти?

– Ні, він сам прийшов у цей будинок, поспілкуватися зі своїми однолітками. Хлопчика, який там жив, батьки кинули на самоплив. Тому в тому будинку підлітки постійно й проводили час.

Хлопець, який постраждав, з благополучної сім’ї, як, до речі, й підлітки, які над ним знущалися. Того дня мама купила йому мобільний телефон, він планував зустрітися з дівчиною, та вона не прийшла, і він тоді пішов до приятелів.

– Що з тими, хто його катував?

– Двоє хлопців, які вчиняли активні дії, під вартою. Інші не досягли віку притягнення до кримінальної відповідальності, щодо них буде застосовано примусові заходи виховного характеру.

– Тобто ці хлопці повернуться до тієї ж гімназії, і невідомо, як вони надалі поводитимуться.

– Відверто кажучи, ми вважаємо такі механізми впливу на дітей, які не досягли віку притягнення до відповідальності, абсолютно не дієвими. Єдиний більш-менш суворий захід – це спеціалізовані училища і школи. Але це теж не вихід. Те, що ми там бачили, так не має відбуватися. З такими дітьми потрібно працювати не менше, ніж із потерпілими, та в нашій країні немає відповідних закладів.

А якщо дитина в 10 років вбила? Тут навіть примусові заходи виховного характеру не застосуєш. Немає механізму. Тут треба змінювати законодавство та створювати систему реагування та впливу на дітей.

Наприклад, у тій же Естонії діти, які вчинили злочин і які стали жертвою злочину, проходять реабілітацію в одній установі. Там з ними проводять відповідну роботу. Це велика установа, в якій є школа й гуртки, там працюють психологи. Спеціалісти центру роблять усе можливе, щоб повернути дітей до нормального життя.

– Торік у Кривому Розі викрили жінку, яка морила голодом доньку, що страждала на церебральний параліч і синдром Дауна. У свої 15 років дівчинка не вміла ні говорити, ні ходити і важила лише 9 кілограмів. Чи притягнули матір до відповідальності? Що з дитиною? Чи встановлено, чому вона з неї так знущалася?

– Дитина має синдром Дауна, тяжку білкову недостатність, у зв’язку з чим їжа її організмом майже не засвоюється. Вона така худенька не тому, що її умисно морили голодом, а через хворобу. Після того, як матері повідомили, що діагностовані хвороби вилікувати не можна, вона перестала займатися лікуванням, змінила місце проживання, бо ховалася від соціальних служб, при цьому продовжувала вести асоціальний спосіб життя. Вона оселилася в приміщенні, де не було навіть світла. Телефон заряджала в магазині, їжу купувала готову, потроху підробляла. А коли стало дуже скрутно, звернулася по соціальну допомогу, так і стало відомо, що з цією дитиною відбувається.

Дитина зараз перебуває у Криворізькому дитячому будинку-інтернаті, це комунальний заклад Дніпропетровської обласної ради.

Судом розглядається обвинувальний акт щодо матері за статтею 166 КК України (злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки).

– У Чернівцях нетверезий чоловік облив бензином і підпалив 16-річну доньку за те, що вона влізла в його із дружиною суперечку. Погасив дівчину старший брат, але вона зазнала численних опіків обличчя і рук. Будинок сім'ї згорів майже повністю. Що з розслідуванням цієї справи? Чи фіксувалися у цій сім'ї факти домашнього насильства раніше?

– Так, факти домашнього насильства в цій родині фіксувалися і до цієї трагедії. Чоловік зловживав алкогольними напоями. Цього разу, коли дівчинка вступилася за матір, він узяв каністру з бензином, розлив по будинку і вилив їй на обличчя. Там була затоплена грубка – і все спалахнуло.

Усім селом дівчинці потім збирали кошти на операцію.

Розслідування цієї справи вже закінчилося, вже є вирок. Чоловіка засудили до 11 років позбавлення волі.

– Як змінилася підліткова злочинність під час пандемії?

– Якщо по злочинах, вчинених проти дітей, уже кілька років фіксується зростання, то підліткова злочинність знижується. 2020 року ми фіксували зниження на 9%, 2021-го – на 12%.

– Звернула увагу на статистику Нацполіції, що збільшилася кількість злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків. Яка причина?

– Ми не бачимо реакції правоохоронних органів, і казали про це не раз. Аналізуючи такі кримінальні провадження, звернули увагу на те, що особи, які збувають дітям наркотики, в тому числі для розповсюдження, не встановлюються. Ми навіть бачили провадження, спрямовані в суд, де був номер телефону, з якого телефонували, де був номер банківської картки, і нічого не відпрацьовано. Виявляють дітей, які збувають, і на цьому все.

– Але ж у цей бізнес криміналітет переважно втягує дітей, яких за віком не можна притягнути до кримінальної відповідальності.

– І що, на це ніяк не реагувати? А як же профілактика? Треба у роботу брати оперативному блоку поліції таку інформацію.

Ні для кого ж не секрет, що наркотики легко можна купити через телеграм-канали. То, може, варто відповідно реагувати на такі канали.

– Поліцейські звітують час від часу, що закривають такі канали. Але ж справа не лише в них. Питання в тому, що злочинні групи умисно втягують у торгівлю дітей, і з цим ніхто нічого не робить. Правильно я розумію?

– З огляду на те, що ситуація не змінюється, мабуть реагування недостатнє. На координаційній нараді ми зазначили, що збільшилася кількість злочинів у мережі Інтернет і кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками продовжують вчинятися за участі дітей. Розумію, що форми і методи своєї роботи оперативники нам не можуть розкрити. Але можливо, ці методи вже не спрацьовують в умовах розвитку комунікаційних технологій? Ми звертали їхню увагу на те, щоб вони пропрацювали нові методики. Можливо, треба врахувати досвід інших країн. У будь-якому разі не можна просто казати: так, усе погано, але ми нічого з цим не можемо зробити. Для початку давайте встановлювати тих, хто їм збуває наркотики. В жодній справі не встановлено особу, яка збувала дитині. Це ж просто катастрофа!

– А що в цих справах роблять процесуальні керівники?

– Ми ж не знімаємо з себе відповідальності. Викликаємо їх на заслуховування.

– Коли ми кажемо про дітей і наркотики – це зона відповідальності якої служби? Ювенальної превенції чи підрозділу з боротьби із незаконним обігом?

– Ювенальні поліцейські мали б виявляти осіб, які втягують неповнолітніх у такі злочини, але в цьому підрозділі немає оперативного блоку. Як вони можуть це робити? Тобто ми викреслюємо цей суб’єкт із механізму реагування. І у нас залишається спеціалізований підрозділ. Але тут та сама історія, що і з суїцидами. Доки ми не почнемо це нормально розслідувати, нічого не зміниться.

- Може прийшов час, як в Естонії, домовитися? Тобто поєднати зусилля представників Офісу Генпрокурора, МВС, Нацполіції, громадських організацій, кризового центру, який створюється на базі "Охматдиту", і напрацювати усе те, чого не вистачає, щоб змінити ситуацію? Не дуже люблю робочі групи, але можливо, саме їх і потрібно створити?

- Це гарна ідея, ми думали про неї. Щоб взяти тематичні напрями, серед яких – наркотики, домашнє насильство, сексуальне насильство, порнографія, насильство дітей до дітей, і разом попрацювати.

- І міністр внутрішніх справ, і Генпрокурор декларують, що безпека дітей – це один з пріоритетних напрямів.

- Так, вперше за 30 років під головуванням Генерального прокурора проведено спільну нараду з правоохоронними та державними органами щодо покращення стану протидії дитячій злочинності, захисту прав та інтересів дітей, які стали жертвами злочинних посягань, а також формування системи правосуддя, дружнього до дитини. А це означає, що прокуратура об’єднує навколо себе тих, хто має захищати права дітей. Нарада визначила ряд спільних заходів, які є обов’язковими для виконання всіма відомствами і ми працюємо над їхньою реалізацією.

Ще однією цікавою ініціативою є освітній проєкт за ініціативи Генерального прокурора – "Прокурори в школах". Що це означає? Прокурори мають дивитися в очі тим, кого захищають. Це можливість не лише говорити з дітьми про їхні права, обов’язки, відповідальність, а це якраз можливість стати ближчими до їхніх потреб і проблем, щоб рівень довіри до прокурора зростав і діти не боялися просити допомоги у правоохоронних органів, а ми своєю чергою мали можливість вчасно реагувати та захищати дітей. Минулого року ми провели такі уроки в 775 школах, охопили понад 20 тисяч дітей. Віримо, що ці заходи допоможуть долати проблему латентності злочинів, які вчиняються щодо дітей, та матимуть вплив на зниження підліткової злочинності.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"