Батьки-економісти, юристи, поліцейські розуміють абсурдність й однак здають готівку "на потреби школи", - засновниця "Батьки SOS" Альона Парфьонова

Автор: Ольга Скороход

Колись киянка Альона Парфьонова, як і більшість батьків в Україні, слухняно здавала кошти на стільці, сантехніку, вікна та інші потреби школи. Поки несподівано не виявили зникнення 170 тисяч батьківських коштів. П’ять років вона домагалася покарання винних після того, коли дізналася про корумпованість директора гімназії, в якій навчався її син. За цей час пережила тиск на бізнес, а також цькування її дитини у школі, та врешті домоглася свого.

Сьогодні Альону Парфьонову НАБУ ставить за приклад іншим. Також вона з однодумцями створили ініціативу "Батьки SOS", а пізніше – "Освітяни SOS". Засновниками "Батьки SOS" є Олена Бондаренко та Альона Парфьонова. В організації є правник – Роман Бондаренко. Але для допомоги батькам, учням і вчителям по всій Україні долучаються юристи, психологи, програмісти. Вони консультують та надають підтримку у боротьбі з директорами-хабарниками чи неврівноваженими вчителями.

Альона розповіла читачам Цензор.НЕТ, як і на якій підставі школа може отримати кошти на черговий туалет чи паркет, а не робити ремонт коштом батьків? Чому директори шкіл бояться фінансової автономії, а школи – прогресивних директорів, які цією автономією вміють користуватися? Наскільки легко в Україні звільняють учителів за явне порушення прав дитини? Чим завершилися гучні історії зі шкіл Харкова, Черкас та Києва, які сколихнули всю Україну? А також збірка порад: на які норми посилатися, якщо ви не хочете, щоб ваша дитина носила шкільну форму чи якщо ви бажаєте бути присутніми на уроці.

Я Й УЯВИТИ НЕ МОГЛА, ЩО ЗА МОЮ ПОЗИЦІЮ ЧИНИТИМУТЬ ТИСК НА СИНА

- Ваша історія вражає. Поки ви боролися за прозорість використання коштів у школі, вам особисто погрожували, а на дитину чинили тиск. Можу припустити, що ви передбачали, що так буде, і все одно вирішили розслідувати правопорушення?

- Ні. Мені здавалося, що школа – це стала консервативна інституція, де за жодних умов не може бути жорстокого ставлення до дітей. Тому коли почали щемити мого сина, то у моєму сприйнятті закладів освіти відбулася маленька революція. Коли ці люди почали писати на мене заяви до СБУ і я ходила на чотиригодинні допити – для мене це було немислимо.

- Хто саме на вас писав до СБУ?

- Вчителі. 24 особи написали на мене скаргу про те, що я висвітлюю події в закладі освіти через Фейсбук-групу "Батьки SOS". Але я прийшла до слідчого з пакетом документів. Побачивши їх, СБУ взяла під контроль цю справу. Ми домоглися перекваліфікації справи і проведення перевірки КРУ. Розпорядника коштів нашої школи перевіряли понад два тижні. Все закінчилося штрафами і персональною відповідальністю.

Щодо дитини, то перші два тижні, коли почалася ця історія, у неї щоденник став різко червоним: бігав на перерві, їв на уроці. Також йому ставили надумані двійки. Я розуміла, що це не оцінка його знань, а реакція на мої дії. Тоді син був у 6 класі і вчителі заявляли, що спеціально відмовляться від нашого класу на наступний рік. Я сказала, щоб вони написали офіційну заяву, зазначивши причини відмови. Ніхто не написав. Однак багато вчителів зайняли нейтральну позицію. Класний керівник нас підтримала.

- Був ще тиск на ваш бізнес. Як це проявлялося?

- У нас сімейний бізнес. Інша мама, яка мене підтримала, - власниця салону краси. Посипалися анонімні та публічні скарги до податкової, санепідемстанції, пожежної служби, держспоживслужби, КМДА та інших органів. За рік ми нарахували 54 перевірки.

Деякі скарги були абсолютно безглузді. Скажімо, були претензії щодо салону краси –мовляв написи на вході "манікюр" та "педикюр" ображають малолітніх. Таку скаргу до Київреклами написали батьки дітей, які нас не підтримали. І вони виходили проти мене на мітинг під КМДА. Потім писали, що ми незаконно встановили відеокамери біля своїх об'єктів – буцімто незаконно збираємо персональні дані. Але натомість було багато випадків, коли записи наших камер допомогли поліції у розслідуванні злочинів.

- Як ви пояснюєте те, що багато батьків діяли проти вас?

- Ці батьки мали певні домовленості з керівництвом школи, тому відстоювали, щоб місце звільненого директора зайняла завуч школи. Але ми вважали, що якщо людина 18 років була завучем і на власні очі бачила усі зловживання, то вона не може бути керівником. Школі був потрібен новий лідер, який міг би врівноважити конфліктну ситуацію, і дати щось нове для школи.

Відео перших батьківських зборів, на яких обговорювали зникнення 170 тисяч гривень, і з яких почалися "Батьки СОС":

- Сьогодні ви вже солідна організація. Ви зареєстровані офіційно?

- Так, ми зареєструвалися як громадське об'єднання. З двох причин. Коли наша історія набула розголосу, то нам у приват почали писати батьки з усієї України, розповідаючи аналогічні історії і повідомляючи номери шкіл, де виявили корупцію. Почали підключатися журналісти, завдяки чому процес став публічним. Тобто ми сміття з хати не виносили, але воно саме почалося виноситись. Коли у 2015 році ми створили групу у Фейсбуку, нас почали звинувачувати у тому, що ми хочемо на керівні посади у школах поставити своїх родичів. Тож ми зареєстрували організацію для того, щоб подавати інформаційні запити і бути залученими до перевірок, які проводили Департамент освіти і Державна інспекція з питань освіти (зараз це Держслужба якості освіти). Знаючи, який тиск ми самі пережили, намагалися дати іншим батькам певну захищеність. Часто було так, що батьки лишалися в тіні, а скарги писали ми.

ДИРЕКТОРИ ШКІЛ ЩЕ БОЯТЬСЯ ДЕРЖАВНИХ КОШТІВ

- Але потім ви дійшли до конкретних ініціатив. Перша – це конкурс на посаду директора.

- Нас фактично змусили до цього. Бо коли почали лунати звинувачення, що ми хочемо призначити на посади своїх родичів, ми запропонували прозорий конкурс на керівні посади у школах.

- Тобто спершу йшлося про конкурси у ті заклади, де навчалися ваші діти, а потім це поширилося на інші школи?

- Так. У Києві був ініційований загальний конкурс. Цю ідею підтримали заступник мера КМДА та Департамент освіти Києва. Ми брали участь у десяти конкурсних відборах, які були одразу рекомендовані ще до розпорядження Кабміну. Спершу він мав рекомендаційний характер – розпорядженням Кабміну Яценюка. А в Законі "Про освіту" такий конкурс став нормою. Певні моменти лишаються дискусійними – щодо критеріїв і процедури. Зараз ми у робочих групах думаємо над тим, як його покращити.

- Які результати конкурсів, що вже відбулися?

- Нарешті запрацював соціальний ліфт. Прийшли люди, які не пов'язані системою, в якій за будь-яку посаду треба давати хабара. І вони відверто озвучили проблеми, які є в управлінні закладами освіти.

- За вашої ініціативи була прийнята стаття 30 Закону "Про освіту", за якою з 1 грудня 2017 року кожна школа мала робити публічними дані про свій фінансовий стан. Однак не всі подали через процедурні моменти. У чому виникла проблема?

- Не лише школи, а і розпорядники коштів. Мають також вивішувати статути, ліцензії, усі навчальні програми, усі гуртки і платні послуги. Бо скажімо, якщо йдеться про програму "Інтелект України", не всі батьки розуміють, що це коштує 260 грн. Також має бути публічною інформація про всі вакансії.

Але виникла проблема, що немає уніфікованої форми цього звіту. У 90% випадків розпорядником коштів є не школа, а районне управління чи підрозділи освіти. Тобто школа озвучує свої потреби, а що в результаті купить управління освіти – це велика таємниця. Наприклад, у Святошинському районі привезли мастику для паркету в садочок, де лежить лінолеум. Тому зобов'язали і розпорядників показувати кошториси. Зараз важливо створити уніфіковану форму, до якої має підтягуватися інформація з сервісів онлайн-закупівель.

Але постала інша проблема. Районне управління освіти зазвичай робить закупівлю на кілька шкіл, тому треба в ручному режимі продивлятися, на які саме заклади були виділені ті чи інші кошти. Думаю, з часом ми вирішимо й цю проблему. Вже багато програмістів висловлюють ідеї, як можна зробити аналіз по школах. Стратегічна мета - отримання школами фінансової автономії. Хоча діє постанова Кабміна ще 2008 року про фінансову автономію. Тобто школи мають право обирати навіть зараз.

- Є вже якісь зрушення щодо фінансової автономії?

- У Києві школи Деснянського району мають фінансову автономію. Районне управління скидає кошти, і директори шкіл самі визначаються, що закуповувати, але мають погодити це з районним управлінням.

- Ви наголошуєте, що в бюджеті є кошти на забезпечення шкіл і що існує чіткий механізм, як школа чи окремий клас може отримати кошти з бюджету на конкретні речі, а не збирати з батьків. Нагадайте його.

- Скажімо, звертається до батьків директор про те, що треба здати кошти на ремонт школи. Поцікавтеся, чи є дефектний акт, де вказано, що саме необхідно ремонтувати. Також попросіть показати запити, які директор робив до управління освіти про виділення коштів. Зазвичай після цих питань виникає конфлікт між батьками й директорами, бо як правило, директори не фіксували потреб школи. Ситуація почала змінюватися лише в останні роки.

- Яка, на вашу думку, причина такої поведінки директорів: корумпованість чи просто життя за інерцією?

- Корумпованість в окремих випадках. Але загальна причина – в Україні ще немає культури ефективного використання державних коштів. Якось я запитала директора однієї з одеських шкіл, скільки їм потрібно. Він каже: 5 мільйонів. Я запитала, навіщо. Сказав, що фасад зробить. Я здивувалася, невже школа не має інших проблем, зокрема з туалетними кімнатами та навчальним обладнанням. Відповів, що інші проблеми є, але він хоче зробити фасад. Просто директорів ніхто не вчив плануванню на місяць, півроку, рік. Та й сьогодні немає тренінгів для керівників навчальних установ, де їх би навчили не боятися державних коштів. Якщо їм в один день дати справжню фінансову автономію, то вони попросту не знатимуть, що робити.

- Тобто кінцева мета реформи – надання школам фінансової автономії, але при цьому директори до неї фактично не готові? Чи триває розробка таких тренінгів для директорів?

- Насправді міністерство дає багато роз'яснень, але поки немає розуміння, чи погодиться Мінфін вносити зміни до Бюджетного кодексу. Це бюджетні кошти, і директори попросту бояться, тому що не знають усіх процедур керування коштами.

- А наскільки готові батьки до фінансової автономії? На практиці бачимо, що часто ініціаторами поборів є самі ж батьки. А з іншого боку, ті, хто йде на батьківські збори з рішучістю не давати ані копійки на необов'язкові витрати, в результаті здають гроші разом з усіма.

- Для мене феномен, коли батьки-економісти, юристи, поліцейські розуміють абсурдність того, що відбувається, і все одно здають готівку "на потреби школи". Я сама здавала на все, про що просили, – просто, як теля. А після того інциденту зі зникненням коштів жодного разу не віднесла жодного конверта вчителю. Максимум, що ми робили – це діти самі купували квіти та цукерки на День учителя і 8 Березня.

- Як сприймали вчителі?

- Дехто не зрозумів, чому обрубали таку "традицію". Але інші вчителі підтримали цю ідею, навіть влаштовували чаювання з тими цукерками.

Я НЕ РАДИТИМУ ВСІМ БАТЬКАМ ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ ДОБИВАТИСЯ СВОГО, БО ЗНАЮ, ЯКИЙ ТИСК БУДЕ ПОТІМ

- Інший блок вашої діяльності – це підтримка методичних змін у школі. На практиці маємо несприйняття реформи початкової школи з боку багатьох учителів. Наскільки ефективними є роз'яснення, які проводить Міністерство?

- Міністерство у співпраці з "Едерою" організувало безплатні курси для всіх вчителів. Очікували, що у 2018 році через проект пройдуть 20 тисяч вчителів молодшої школи, а пройшло понад 100 тисяч. У тому числі й батьки, що отримали сертифікат і зрозуміли філософію змін. Але дивлячись на перші 100 пілотних класів, і ті, класи, які зараз діють, не можу сказати, що вчителі на 100% прийняли зміни. На місцях відбувається саботаж. Ми вже три роки говоримо про те, щоб домашнє завдання у першому класі не задавали. Але проблема в тім, що не лише вчителі, але й батьки цього не сприймають.

- Нерідко так буває, коли на весь клас 1-2 сім'ї хочуть змін, і в результаті лишаються сам на сам з рештою батьків і школою. Це стосується і фінансування, і навчальних програм. Що ви їм порадили б?

- Я не говоритиму батькам у маленьких містах іти з шашкою вперед і домагатися свого, тому що знаю, що відбувається потім. Якщо я у Києві стикнулася з великою атакою, то я уявляю, що може бути в менших містах. Вже було кілька випадків, коли громада повставала проти окремих сімей. Поки не підключилися ЗМІ й чиновники, їм було дуже важко. Якщо в містечку всього 4 школи, то навіть дитину нікуди перевести, тому що всі пов'язані негласною порукою. Тому якщо хочете боротися, то розумійте, що це буде важко.

- Ви багато уваги приділяєте правам дитини, і це вже стосується поведінки вчителів та адміністрації. Я розумію, що важко статистику підвести, але все ж таки – скільки випадків звільнень директорів та вчителів, які порушували права дітей?

- На сьогодні процес уже пішов. Якщо раніше знадобилися б роки для того, щоб довести провину і витримати тиск, то сьогодні якщо є доведений факт знущання над дитиною, застосовують санкції.

- Наскільки тривалою є ця процедура? Це відбувається через суд?

- Суди підключають пізніше, коли звільнені освітяни починають оскаржувати це рішення. І якщо звільнення було з процедурними порушеннями, то вони поновлюються на роботі. Згадаю один інцидент у Черкасах з учителькою Макаренко, яка заявила, що навчить дітей "любити совєтскую власть". Там кричуща ситуація, і її не поновили. Наш юрист Роман Бондаренко 9 разів їздив на судові слухання. Я зауважу – це все безоплатно.

Юрист отримує довіреність від батьків дитини і виступає на користь Департаменту освіти, який прийняв рішення про звільнення. У випадку Макаренко він майстерно довів справу до логічного кінця.

- Чим завершилася харківська історія, коли одній учениці на святі не дали шматок торта, бо батьки не здали гроші, при цьому її не відпустили додому? За останніми даними, директор школи лишився на посаді.

- Звільнили вчительку, вона ж мама і голова батьківського комітету.

- Тобто це одна людина? Бо була плутанина. Хтось писав, що дитині не дала торт одна з мам, хтось – що вчителька.

- Це не класний керівник класу, вона викладала певний предмет, але вона ж голова батьківського комітету. І вона свідомо зробила те, що зробила.

Насправді у такій ситуації батьки мають розуміти відповідальність. Припустімо, хтось хоче зробити для дітей свято. Важливо розуміти, що якщо щось хочете ви, то це не означає, що цього ж хочуть й інші. Тому, по-перше, розраховуйте тільки на свої сили. А по-друге, - на те, що у дійстві мають брати участь абсолютно всі діти класу. Тоді ви тверезо зможете оцінити, чи потягнете проведення свята. Тоді йдете до директора й інформуєте, що готові провести захід. І тільки після погодження і розуміння, що свято проводитимуть люди, які мають санітарні книжки, що прийдуть в позаурочний час, можете перейти до дії. Решту батьків можна попросити, чи не хочуть вони допомогти, але вони не зобов'язані цього робити, бо ідея ваша. Тільки так.

- Вас через принциповість звинувачують у цькуванні вчителів. Дехто навіть виходить з групи "Батьки SOS". Як ви для себе визначаєте межу, де завершується відстоювання права дитини і починається необґрунтований тиск на вчителя?

- Коли не знаєш, як вчинити – чини за законом. Якщо є регулярна відверта зневага до нормативних актів, то це показник. Ми день у день пишемо, що не можна дитину змусити прибирати клас. Навіть міністр Гриневич зробила відповідний відеосюжет. А на це освітяни говорять: "Вы на старости лет стакан воды не получите от своего ленивого ребенка". Вибачте, до чого це? Є конкретні нормативні акти, де чітко написано: дітей можуть залучати до прибирання, але вони не зобов'язані цього робити.

- Хотілося б запитати, як ви оцінюєте недавній випадок у Києві, коли батько учня побив учителя фізкультури за зауваження сину. Суспільство розділилося. Одні захищають батька, який пішов захищати дитину, буцімто не маючи інших можливостей впливу. Інші стали на бік вчителя, зазначаючи, що він зробив зауваження учню, а зауваження – це один з методів роботи педагога.

"Я легонечко взял ... за шею" - це слова вчителя фізкультури 157 школи. Замість трьох крапок вставте, будь ласка, ім’я вашого сина чи доньки. Вставили? А тепер уявіть (лише уявіть), що б ви зробили з фізкультурником, якби побачили сліди від пальців на шиї вашої дитини, яка не здатна від страху та сліз пояснити, що сталося. То що, вже всі хайпонули* навколо теми захисту вчителів? Це перше, на що хочу звернути увагу. У численних постах групи "Батьки SOS", батьки цієї школи писали, про те, що конфлікти з учителем були й раніше, але замовчування проблеми та небажання адміністрації закладу "виносити сміття з хати" призвели до того, що маємо зараз.

Суди Лінча – це те, що очікує країну, якщо і далі випадки знущання над дітьми будуть замовчуватись, якщо і далі триватиме практика звільнення за власним бажанням учителя, провина якого і факти жорстокого поводження з дітьми доведені. До речі, лише під тиском батьків написала заяву вчитель на Хмельнитчині, де була шокуюча ситуація знімання штанів з дітей та цькування у туалеті. Наголошую, звільнилась учитель за власним бажанням, тому чекайте її в інших школах країни. До речі, закликів осуду освітянської профспілки щодо цього випадку, чи випадку з учителькою Макаренко, чи щодо випадку малювання на лобі дитині оцінки, чи заклеювання скотчем рота, чи відвертого побиття дітей у садочках - ми жодного разу не бачили.

"ОСВІТЯНИ SOS" МИ СТВОРИЛИ, ЩОБ НАПОВНИТИ ОСВІТЯНСЬКІ СПІЛЬНОТИ ФАХОВИМ КОНТЕНТОМ

- Чи доводилося вам відстоювати права вчителів?

- Власне, "Батьки SOS" починалися з захисту класного керівника моєї дитини. Були звинувачення, що махінації з грішми проводила наша класний керівник. Класний керівник моєї дитини дуже порядна людина, тому більшість батьків проти неї не пішла. Але зі штату підтримала її тільки одна колега, тож хорошого фахівця і людину попросту виживали зі школи, прикриваючи власний злочин. Абсурдність звинувачень зводилась о того, що до поліції директор не пішов, натомість нам пропонували вступити до іншого благодійного фонду і зібрати додатково гроші. Тобто всю цю ситуацію створили не для того, щоб звинуватити вчителя, а для того, щоб батьки знову здали кошти.

Насправді ми консультуємо багатьох директорів, які до нас звертаються. І здебільшого це люди, що зайняли посади на конкурсній основі. Одне з перших питань – це комунікація з батьками та управлінням освіти.

- Ви навіть створили групу "Освітяни SOS".

- Ми переглянули контент освітянських спільнот і були вражені. Там є все, від продажу друкованих зошитів до "дайте сценарій на новий рік". Часом траплялися абсурдні перепости з підозрілих ресурсів. Наприклад, гуляв фейк з сайту окупаційних структур Луганської області "В Англии школы переходят на советское образование". Звісно, без жодного посилання на Міністерство освіти Великобританії. Це постять і підтримують учителі! Навіть Наукова бібліотека ім. Драгоманова зробила такий перепост. Тому ми вирішили створити спільноту з фаховим контентом. Насправді це проблема, бо я сама ще два роки тому не вміла фільтрувати інформацію. Потім мені медійники дали пораду: завжди шукай першоджерело та посилання на офіційні структури.

- Ваша організація налічує всього дві особи. Я розумію, що ви співпрацюєте з Міносвіти як консультанти. Але як ви встигаєте допомагати такій кількості людей по всій Україні, надаючи їм юридичну підтримку?

- Ми працюємо у робочих групах у міністерстві. Навіть уявити не могли 5 років тому, що у нас буде така можливість, але нас запросили і ми погодились. Соціально відповідальний бізнес нам допомагає. Якось до нас звернулася бабуся з Києва. На одній з прес-конференцій вона озвучила проблеми у фінансуваннях закладів освіти. А наступного дня на неї завідувачка садочку, куди ходить її онука, подала до суду й вимагала 80 тисяч моральної компенсації. Звісно, вона не мала таких коштів. Ми звернулися до дуже крутої адвокатської агенції. Вони зрозуміли ситуацію, і захищали бабусю безоплатно, і вона виграла. Мало того, вони повернули справу таким чином, що вже на другому засіданні адвокат завідувачки зняв вимогу виплатити 80 тисяч гривень.

Окрім того, ми робимо відеосюжети, де будуть відповіді на запитання, які нам часто ставлять. Фактично це дорожня мапа "Батьки SOS". Це безкоштовно роблять батьки, що мають відповідний бізнес. Логотип нам розробила також безплатно мама з Харкова, що вивчала дизайн. Тобто для мене це унікальна спільнота, наша група разом ніколи не зустрічалася, все ж таки понад 130 000 осіб, але ідеї та бажання позитивних змін об'єднують, ми їздимо з тренінгами по країні, зустрічаємось у Києві з активними батьками. А якщо ми починаємо дискусію, то це завжди аргументовано і толерантно. Всі звинувачення щодо нашої групи базуються на нашій нетерпимості щодо ігнорування здорового глузду та норм закону. "Батьки так хочуть", або "все для ваших дітей" – це не більше ніж популістські лозунги.

- Ви радите записувати на відео чи аудіо конфліктні розмови з адміністрацією шкіл чи випадки насилля щодо дітей з боку вчителів. Наскільки в суді цей доказ враховують?

- У суді по Макаренко це було враховано. Провели експертизу цього аудіозапису. Судді зафіксували, що запис було зроблено в належний спосіб.

КОМУНАЛЬНА ШКОЛА НЕ МАЄ ПРАВА ЗМУШУВАТИ МЕНЕ ОДЯГАТИ ДИТИНУ В ШКІЛЬНУ ФОРМУ

- Дискутується питання щодо обмеження чи навіть заборони використання мобільних телефонів учнями у школах. Із фільмів ми знаємо, що на Заході така практика є – щоб не відвертати увагу. Якої думки ви?

- Ґаджети відвертають увагу там, де не цікаво, де вчителі не розуміють, що таке смартфон і як його використовувати в освітній діяльності. Смартфон – це унікальна можливість через бар-коди робити цікаві завдання. Наприклад, моя дитина ходить на заняття з підготовки до ЗНО. Їм після двогодинних уроків з математики ще надсилають завдання у телефонний чат, і вони змагаються, хто швидше розв'яже. Звісно, дітям потрібно пояснювати, що телефоном не можна бавитися на уроці. Та я впевнена, що там, де забороняють користуватися мобільними, є якісь проблеми.

- Також ви захищаєте право батьків бути присутніми на уроках. Це новина для українських шкіл. Навіщо це потрібно?

- Батьки є законними представниками своєї дитини і, відповідно до сімейного кодексу, можуть 24 години на добу перебувати поруч зі своєю неповнолітньою чи малолітньою дитиною.

- Наводять аргумент, що іншим дітям не комфортно, коли чужі присутні в класі.

- З цього приводу була важка дискусія в міністерстві. Мене питали: "Як ти собі уявляєш, коли всі батьки приходитимуть на уроки?" Я відповідаю: а навіщо їм приходити усім? Батьки приходять лише тоді, коли є проблема. Їм і без того є чим зайнятися. Якщо школа закриває двері, то зараз батьки вже не мовчатимуть і не погодяться на обмеження їхніх законних прав.

- Поясніть свою позицію щодо шкільної форми. Ви – проти обов'язкової форми.

- Має бути просто чистий, зручний та безпечний одяг для школи. Буває, що ситуація доходить до абсурду. Є школи, де дуже жорстко слідкують за шкільною формою, і при цьому чітко залучають учнів до чергувань. І уявіть, діти у білих сорочках, піджаках мають брати ганчірку. Я закінчила школу у 1996 році – це рік, коли в Україні запровадили обов'язкову шкільну форму. Мої однокласники не ходили в купальниках чи з глибоким декольте, і наших вчителів це не турбувало.

Самі ж учителі приходять у красивому, яскравому вбранні. А чому до дітей такі обмеження? Я розумію, якщо це приватний заклад, де закладені обмеження щодо форми і батьки свідомо на них йдуть. Але комунальна школа не має права диктувати мені, як витрачати зароблені мною ж кошти на одяг дитини.

- До речі, щодо чергувань учнів з прибирання класу. Ви категорично проти. У країнах, де система освіти реформована, залучення дітей до роботи є. Я намагаюся зрозуміти, як ви бачите різницю між експлуатацією дітей та фактично заохочуванням побутової безпорадності.

- Дитина має прибрати за собою, якщо вона насмітила. Але залучати дитину до миття підлоги після уроків як якусь трудотерапію, не годиться.

- Тобто школам потрібно розширювати штат технічних працівників?

- Спершу потрібно з’ясувати кількість технічних працівників. Це перше, що я раджу батькам, коли постає питання примушування дітей до прибирання. Ми з однією мамою робили інформаційний запит по школі, то виявилося, що у школі нараховується 24 технічних працівники, а насправді десь 5.

- Як би ви оцінили темпи реформи школи? Коли очікувати результат?

- Років за 12. Але певні зміни відчуємо вже за 4 роки – коли до середньої школи перейдуть НУШенята, що 2018-го пішли у перший клас. Нині і батьки, і освітяни хочуть змін. Не 100%, але для успішної реформи стільки вочевидь і не треба. Достатньо 10-15% активних людей, які готові боротися за ці цінності. Інші до них підтягуються.

 Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"