Освітній омбудсмен Сергій Горбачов: "Спроби скасувати ЗНО як одну з успішних реформ – були завжди. Але зараз, в умовах карантину і постійної невизначеності, у декого виникла ідея спробувати хитнути ситуацію"

Автор: Євген Кузьменко

Для освітнього омбудсмена Сергія Горбачова та його Служби зараз – дуже спекотний час. В обох сенсах цього слова. Адже, окрім більш-менш традиційних для української освіти викликів, саме зараз потрібно реагувати на декілька серйозних загроз.

По-перше, це скандальна ситуація навколо ЗНО; по-друге – пандемія коронавірусу. І все це – водночас із кадровою інтригою щодо наступного очільника Міністерства освіти і науки. Адже кандидатура Сергія Шкарпета, що її зараз лобіюють на Банковій, категорично не влаштовує широкі верстви як освітян, так і патріотично налаштованих українців у цілому.

Про всі ці вкрай актуальні питання, а також про ті суспільно важливі функції, які виконує український освітній омбудсмен, ми і говорили з паном Горбачовим.

- Почнемо з подій навколо ЗНО. Мені як журналісту за 2 дні тричі телефонували з рідної Сумщини. Двічі спитали так: що, цього літа ЗНО не буде? І один раз: а правда, що ЗНО скасують взагалі?

Окрім цього пишуть про ціле лобі серед ректорів вишів, яке намагається скасувати ЗНО як таке.

То яка ситуація на цей момент? Оскільки саме ви опублікували цей резонансний пост про спроби скасувати ЗНО – вам і тримати в курсі суспільство.

- Якщо з початку, то з початку: не я перший заявив про ризики для ЗНО. За чимало років від самого моменту впровадження ЗНО я знаю про постійні спроби якось його скасувати - бо воно дуже незручно тим, хто хотів би мати від вступної кампанії свій профіт. Тому тут треба розуміти, що ЗНО як одна з успішних реформ - за визначенням зачепила чиїсь інтереси. Добряче зачепила. І спроби скасувати були завжди. Але зараз, в умовах карантину і постійної невизначеності, у декого виникла ідея, скажімо так, спробувати хитнути ситуацію якраз у цей момент.

- А звідки у вас така інформація?

- Мені про це у попередню п’ятницю ввечері одночасно повідомили три незалежні джерела. Причому формулювання були практично ідентичні: документи про можливе скасування ЗНО на виході; і вони є дуже небезпечні для того, щоб взагалі залишити ЗНО. Бо там розглядався такий сценарій, що ЗНО скасують, а всі вступні іспити будуть віддані на розсуд закладів вищої освіти.

- Як трактували ці джерела цю інформацію? Просто як побоювання влади щодо погіршення епідситуації в країні? Чи розглядали це як повернення до згаданої вами системи вступу до вишів як засобу отримання профіту?

- Хто ж про профіт уголос скаже? Звісно, це обґрунтовувалося виключно як турбота про здоров’я дітей…

- Але ж і ризик загострення пандемії – теж існує.

- Так, це не викликає сумнівів. Проблема в тому, що, за чинними нормативами в одному приміщенні для ЗНО має перебувати 15 учасників і 2 інструктори. Тобто 17 осіб. Місце проведення ЗНО – це на 95% шкільні кабінети. Стандартний шкільний кабінет – це десь метрів 60 квадратних. Може 80. Залежно від того, який проєкт школи. Але аж ніяк не більше.

- Відчувається, що зараз у вас говорить не просто омбудсмен, а колишній директор школи.

- У недалекому минулому. Так що я добре знаю, про що кажу. А оскільки в кабінетах практично завжди є якась шафа, вчительський стіл, якісь меблі, то насправді площа - ще менша. І за цих умов забезпечити санітарну дистанцію – 1,5 метра – нереально. Вона буде меншою. Якщо ми вже так дбаємо про здоров’я дітей.

- То що ж тоді робити?

- Тут треба брати до уваги, що ЗНО виконує дві функції. По-перше - підбити підсумок роботи школи – це державна підсумкова атестація, ДПА. І по-друге - скласти бальний компонент, набрати бали для вступу до закладу вищої освіти, що досягається за допомогою зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).

І якщо вступ до закладу вищої освіти, ці бали - є критично значущим моментом, який впливає на долю дитини, то ДПА - зараз практично ні на що не впливає або впливає дуже слабо. Вона може лише трошки вплинути на середній бал атестату (який своєю чергою може вплинути під час зарахування до вищого закладу освіти). Але не сильно. Основне – це все ж таки ЗНО. Так ось, якщо ми звільнимо від ДПА тих, хто закінчить школу цього року, і на ЗНО підуть лише ті, хто планує вступати до університетів, - у такому випадку ми зможемо досить відчутно зменшити кількість учасників, забезпечити санітарну дистанцію і, тим самим, зменшити ризики.

- Про яку приблизно кількість людей ідеться?

- Точна цифра буде зрозуміла тоді, коли ми зберемо заявки (ми цього ще не робили). 30-35% тих, хто не стане складати ЗНО, - це досвід минулих років. Тобто ми бачимо, скільки у нас випускників шкіл, коледжів, ПТУ. І бачимо, скільки зараховано до закладів вищої освіти. Це приблизно така пропорція. На жаль, довго не вдавалося переконати МОН. Врешті-решт - переконали. Але ДПА і ЗНО – це різні речі. Тому під цим соусом намагалися скасувати.

- Ваша заява про можливе скасування ЗНО вийшла гучною…

- Це точно. Одну лише сторінку освітнього омбудсмена з цим повідомленням прочитали понад мільйон людей. І всі медіа про це говорили. Тому що дуже болюча тема. ЗНО стало практично єдиною завершеною освітньою реформою, яка реально працює - і вже наочно показала суспільству свою користь. У мережі зараз просто незліченна кількість особистих історій про те, як людина через ЗНО отримала можливість вступити до престижного закладу освіти, до університету. Причому, що цікаво, будь-яка історія про те, що ЗНО допомогло, - завжди конкретна: ось прізвища, ось я, ось моя дитина, моя знайома. Це конкретні історії. А деякі вигуки про те, що "ЗНО можна купити", звучать так: мені знайома мого брата дружини сказала, що колись її далекі родичі занесли гроші за ЗНО... Тобто це абсолютно нерелевантні речі.

Так от, після цього розголосу з’явилося кілька гучних заяв з найвищого рівня. Міністерство освіти зробило цілком конкретну заяву щодо важливості ЗНО. Про те ж саме заявили і спікер Ради Дмитро Разумков, і голова профільного парламентського комітету Сергій Бабак, і віце-спікерка Ради Олена Кондратюк. Тобто ця тема змусила висловитися політиків високого рангу про те, що ЗНО – недоторканне. Інша річ, що ЗНО можна – і обов’язково буде! - вдосконалюватися. Оскільки ЗНО у нинішньому вигляді існує вже майже 15 років, зрозуміло, що дещо у його змісті та методах не відповідає вимогам сучасності.

Але за будь-яких умов формату мають зберігатися два ключові компоненти. Тестування має бути, по-перше, зовнішнім і по-друге - незалежним. Бо інакше ми не зможемо уникнути конфлікту інтересів тих, хто проводить оцінювання.

- Деякі ректори на вас образилися…

- Так. Наприклад, виступив ректор Запорізького університету Микола Фролов, який ще нещодавно був депутатом Ради.

Я його добре знаю – бо ми не просто земляки, а саме завдяки активній його підтримці Запоріжжя на початку 90-х стало ледь не лідером зі створення нових закладів освіти, які рішуче відходили від "радянської парадигми". Одним з них був ліцей "Логос", який ми з колегами створили у 1990 році. Так от, Фролов обурився: "Що це за фейки розповсюджуються, що нібито ректорам це вигідно? Ні, нам це не вигідно. Ми – за ЗНО".

Я пану ректору відповів: чудово, я вам дякую за підтримку! Так що ця ситуація зараз вирішилися. Безпосередньої загрози скасування ЗНО на цей момент немає.

Взагалі, підтримка ЗНО з боку ректорів дуже важлива. Я тут маю обов’язково згадати чудовий допис ректора Київського Університету ім. Грінченка Віктора Огнев’юка, де він не лише підтримує ЗНО, але й розмірковує над тим, як його вдосконалити.

- У нас зараз багато хто сприймає правління президента Зеленського як можливість відкату до стану речей часу пізнього Януковича. У різних сферах – від зовнішньої політики до медицини і мовного законодавства. Чи відчуваєте ви такий зворотний шлях у освіті? Я добре розумію, що через вашу посаду ви не можете називати імен – адже зі всіма цими людьми вам ще працювати. Тоді будемо працювати за старими стандартами Бі-Бі-Сі. Будемо обговорювати явища - а імена деколи буду називати я. Тож іще раз: чи є відчутні спроби такого реваншу?

- В освіті на цей момент такого відкату не спостерігається. Хоча це не означає, що він не можливий у майбутньому… За часів коли міністеркою була Ганна Новосад, і тепер, коли виконує обов’язки Любомира Мандзій, - я не спостерігаю великого відкату. В принципі, реформа нової української школи триває. Багато чого робиться. Хоча зараз я незадоволений тим, що з освіти познімали гроші. Так, я розумію, що ситуація у країні складна. Але не дуже розумію, чому з одних знімають, а іншим додають.

- Тобто за освіту ви наразі спокійні?

- Не те що спокійний - за освіту ніколи не можна бути спокійним. Але великих підстав для занепокоєння щодо стратегічного розвитку у мене на цей момент немає. Є ще одна річ, яка мене особисто підтримує в позитивному настрої. Комітет з освіти у нас у Раді - взагалі цілком конструктивний. Там чимало дійсно професійних людей, які можуть створювати порядок денний освітньої реформи - і його дотримуватися: ці люди розуміють, що таке освіта, як воно все працює - і що треба змінювати. Що аж ніяк не виключає гарячих дискусій з певних питань.

- Вважаєте, що якщо є такий запобіжник, як комітет Верховної Ради, то на виконавчому рівні суттєві спроби відкату будуть заблоковані?

- Жодних можливостей ми не можемо виключати. Але маємо конкретний досвід, який дає певні підстави для поміркованого оптимізму. Я маю на увазі насичену і дуже складну роботу над новим Законом "Про повну загальну середню освіту". Це була величезна робота. Коли його готували, то восени я в Раду їздив на засідання підготовчої групи практично кожного дня, як на роботу. Власне, це і є одна із складових моєї роботи - працювати над пропозиціями вдосконалення освітнього законодавства. Бо законопроєкт великий за обсягом - і надзвичайно важливий. Вдалося відстояти багато важливих тез, концептів. Єдине, що мене дуже не влаштовує, - це те, що ми на догоду популістам пішли на те, щоб встановити контрактну систему лише для пенсіонерів. Це ніби дискримінація за віком, чистісінький ейджизм. Насправді, на моє глибоке переконання, всі в освіті мають працювати за контрактом. Бо головна людина в освіті, яка визначає, якою має бути освіта – це учень, студент, курсант. Це той, хто здобуває освіту. А щоб освіта була якісною, ми маємо дуже багато уваги приділяти рівню викладацького складу.

- Дехто з вами не погодиться…

- Я знаю, що це викличе незадоволення: мовляв, освітній омбудсмен – а, нібито, проти прав учителів! Але я якраз за права вчителів. Бо розумно, грамотно прописаний контракт, над яким треба працювати, більше захищає, ніж застарілі статті Кодексу законів про працю.

І я розумію, що вік людини – не критерій її професійності чи здатності ефективно працювати. Спиратися на вік людини як аргумент - це суцільний ейджизм, без лапок. Бо я можу навести діаметрально протилежні приклади. Я бачив випадки, коли людині 70 років - і вона працює так, що на неї мало не моляться - і будуть укладати з нею контракт, доки у неї буде бажання працювати. А є випадки, коли пенсіонер працює так, що мені його шкода. Людина входить до класу, я бачу, що її теліпає, їй дуже погано. Вона не любить свою роботу. Але дітей, які змушені бути об’єктами неврівноваженості, докорів, застарілих підходів мені шкода набагато більше. Це 100%.

З іншого боку, я бачу і відносно молодих людей, доцільність роботи яких у школі - під питанням. Дивишся: що корисного дає дітям цей молодий учитель? Чи, може, людині варто попрацювати над собою? Або взагалі - подумати про іншу роботу?

Тому я глибоко переконаний, що контрактна система - причому з дуже чіткими критеріями вимірювання результативності, щоб зменшити ризики свавілля - має бути запроваджена обов’язково. До речі, два роки тому ми (невелика група однодумців за підтримки канадців) зробили великий проєкт. Разом із колегами із Державної служби якості освіти розробили положення про інституційний аудит закладів загальної середньої освіти. Це - нормативний документ, який визначає порядок проведення зовнішнього оцінювання якості освіти. А потім, використовуючи структуру та методологічні принципи інституційного аудиту, вчотирьох написали абетку для директора. Це - рекомендації для побудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти Абетка для директора

Там чітко прописані критерії оцінювання успішності роботи школи. І головним інструментом, щоб визначити, чи успішно працює школа, - є анонімне опитування дітей, учителів і батьків. Ми над цим проєктом дуже довго працювали, залучали величезну кількість людей. Провели кілька апробацій. І воно реально дає розуміння того, чи в школі дітям комфортно - і наскільки якісно організований освітній процес. Це - найголовніше.

- Ми за крок від призначення міністром освіти і науки Сергія Шкарлета. Якого останнім часом багато критикували як прихильника цінностей Януковича, соратника Дмитра Табачника. Писали і про звинувачення пана Шкарлета у плагіаті. Ви слідкували за цим суспільним обговоренням?

- Почнемо з того, що освітній омбудсмен - поза політикою. Займатися політичною діяльністю мені прямо заборонено чинним законодавством. Але, звичайно дуже уважно слідкую за цими подіями. Бо це стосується мене безпосередньо як освітнього омбудсмена. Моя позиція така: призначати міністра – це повноваження депутатів Верховної Ради за поданням прем’єра. І як Рада вирішить, кого вона призначить - з тим і будемо працювати. Насправді, мій життєвий досвід показує, що бекграунд, попередній досвід людини має значення. Але набагато більше значення мають конкретні дії на посаді.

- І команда, яку приведе новий міністр.

- Так. Тому тут, як кажуть, "будем посмотреть".

- Розкажіть про функціонал вашої роботи. Як минає типовий день освітнього омбудсмена?

- Головна складова моєї роботи – щодня з юристами проводимо обговорення звернень, які надходять до освітнього омбудсмена. Це займає від двох до чотирьох годин, до половини мого робочого часу. Ми дивимося звернення, визначаємо, що робити, яка має бути реакція. Що треба уточнити, до кого написати. Які документи готувати. Інколи потрібно робити аналіз нормативної бази (бо бувають дуже складні запитання, за якими треба проводити справжні юридичні дослідження). Це взагалі дуже насичена, цікава робота. Бо дізнаєшся чимало нового, чого раніше або не назвав, або на що раніше не звертав уваги.

- Розгляд звернень обговорено, плани намічено. Що далі?

- Далі починається конкретна робота. Треба дзвонити, писати листи. Комунікація, роз’яснення - це взагалі є основною роботою освітнього омбудсмена і служби освітнього омбудсмена. Хоча ця робота здебільшого не дуже помітна, вона не на поверхні. Але вона є базою, підґрунтям того, що ми взагалі робимо.

- Донесення до людей суспільно важливої інформації про стан справ у освіті – теж ваша функція?

- Звичайно. Бо суспільна комунікація, донесення, просвітницька робота (особливо правопросвітницька) – це друга і надзвичайно важлива частина роботи. Оскільки захист прав неможливий лише руками або можливостями омбудсмена чи органів влади. Захист прав взагалі, і в освіті - також, це спільна справа громадян і правозахисних організацій та установ. Ми маємо діяти разом, бо я не можу ЗАМІСТЬ когось захистити його права. Але можу досить ефективно допомогти, використати можливості, які дає мені посада, щоб захистити права в освіті. І є чимало прикладів, коли ми діємо спільно з освітянами, і вдається суттєво вплинути на ситуацію.

- Наприклад?

- Наприклад, цієї зими, ще до карантину, місцеві органи влади масово відмовлялися доплачувати висококваліфікованим учителям законну доплату за проходження сертифікації. Там були певні юридичні нюанси, колізії. Але є пряма норма закону, яка вимагала виплатити 20% доплати ініціативним учителям (бо сертифікація - цілком добровільна справа)! І тоді ми дуже багато комунікували. Я тоді звернувся через сторінку освітнього омбудсмена до колег, учителів, щоб вони повідомляли про такі випадки. Вони повідомляли - і ми відповідно реагували. Це було і з’ясування юридичних обставин, і пряма моя комунікація з керівниками на місцях. Кожного дня - мінімум 4-5 дзвінків в області до конкретних людей із конкретними запитанням: вибачте, чому не виконуєте закон? Це була така невеличка, але досить ефективна кампанія, яка показала, що у взаємодії з освітянами, з профспілками, користуючись нашими роз’ясненнями і публічною підтримкою, - можна домогтися захисту своїх прав. І вчителі отримали свої законні доплати.

Крім того, критично важливий для нас напрям роботи – захист дітей від булінгу. Це дуже потрібна складова нашої роботи.

- І до того дуже конфліктна…

- Так - бо зачіпає дуже сильно. Ми в цьому напрямі діємо також комплексно. Наприклад, ще у листопаді-грудні провели флеш-моб "Запитай дитину про булінг".

Ми звернули увагу батьків і вчителів на те, що діти дуже часто не говорять, - що вони є об’єктами знущання! Треба ставити правильні запитання, треба тримати очі і вуха відкритими, слухати дитину, бачити, що з нею відбувається…Це була серія публікацій, яка викликала непоганий відгук і містила рекомендації юристів, психологів, шкільних адміністраторів.

Крім того, знову таки дуже складно вирішити питання, коли звертаються з конкретною пропозицією. Навіть не з пропозицією, а з конкретною скаргою, конкретним проханням про допомогу: ось, у конкретній школі конкретна дитина потерпає, так чи інакше. І це завжди надзвичайно складні ситуації, надзвичайно складні випадки. Оскільки доводиться виступати у ролі медіатора подекуди. Просто щоб вони один одного почули.

- Що змінилося у роботі освітнього омбудсмена цього коронавірусного року?

- Найбільш очевидний наслідок – майже вчетверо зросла кількість звернень. І ці звернення здебільшого надходять від вчителів і батьків, які стають об’єктом неправомірних дій - насамперед місцевої влади.

- А саме?

- Зараз поясню. Взагалі наша законодавча база досить недосконала. Маємо величезну купу зайвих постанов, розпоряджень, норм законів, які вже давно застарілі, їх треба скасовувати. Але вони поки що діють. Це з одного боку. А з іншого боку – нам критично не вистачає дуже необхідних нормативних актів, які внормовують освітній процес у різних його варіаціях і захищають права всіх учасників освітнього процесу, тобто - здобувачів освіти, педагогів, батьків. Це величезна проблема і, до речі, ще один напрям роботи.

Коли почався карантин, всі ми опинилися у ситуації невизначеності, стало надзвичайно очевидним те, що і раніше бачили люди, які розуміються на освіті. Наразі все це просто досягло якихось болісних значень. Наприклад, у перші тижні карантину почали виганяти людей на роботу - хоча вже було оголошено Кабміном, що на роботу ми не ходимо, влаштовуємо там, де це можливо, дистанційне навчання! Де неможливо – оголошуємо простій, виплачуємо дві третини середньої заробітної плати…

Але на місцях що тільки не робили! Вчителів змушували їздити на роботу. Особливо це було помітно і неприємно у перші дні карантину. Коли дітей у школі нема, у приміщенні відразу різко зменшують подачу тепла, щоб зекономити. Навіщо вчителю було ходити до школи, коли дітей там немає, є ризик заразитися по дорозі на роботу і назад, а темпереатура у школі - 6-8 градусів тепла? там холодно. Є ризик просто елементарно застудитися у холодному приміщенні.

- І що на ваші звернення відповідали на місцях?

- Багато адміністраторів, керівників закладів, керівників органів управління освітою – відповідали: а це ж ніяк не визначено. От ми зараз людей відправимо людей працювати дистанційно - а потім прийде перевірка і буде мене карати. Я кажу: люди, дивіться, є постанова Кабміну! А вони: так та постанова просто рекомендує. А я хочу наказ!

І оце бажання будь що отримати наказ, зняти з себе відповідальність – воно просто мене іноді пригнічувало. Ну, не можна так. До речі, в цей момент мій допис в Фейсбуці – мовляв, припиніть заганяти вчителів до порожніх холодних шкіл! - отримав дуже великий резонанс: його прочитали понад 220 тис. людей, розповсюдили - понад 4 тисячі.

На щастя, почули, і почали робити те, що і треба було робити із самого початку: організовувати дистанційне навчання.

Інша специфіка, яка є надзвичайна важлива, - це те, як дітям і батькам взагалі жилося і вчилося під час карантину; яким чином було організоване дистанційне навчання. Отут ми виявили величезні проблеми. Щоб з’ясувати, які саме це проблеми, провели опитування, на яке отримали 8 тисяч відповідей, непогана вибірка. Нам батьки повідомляли, чи проводить школа заняття, чи комунікує з дітьми, чи задаються завдання коректно, у нормальному обсязі, а не так, що просто виконати їх неможливо… Далі обов’язково запитали про те, а яким чином завдання перевіряються, чи є зворотний зв'язок від учителів.

Різні відповіді ми отримали. Опитування досить широко розійшлося в медіа. Звіт про опитування можна подивитися тут.

І там було останнє запитання, яке для мене було найважливішим. Запитання було таке: чи змінилося ваше ставлення до школи та вчителів під час карантину?

- Цікаво. І яка відповідь була?

- А як по-вашому, як батьки відповіли?

- Я думаю, що в цілому - змінилося на краще. Бо батьки відчули, наскільки потрібна їхнім дітям освіта.

- Насправді відповідь була контраверсійна: 27% казали, що їхнє ставлення покращилося, 19% - відповіли, що погіршилося.

І рівно половина сказала, що лишилося тим самим. І це дуже цікавий результат, який для мене має майже світоглядне значення. Чому він такий важливий? У вчительській спільноті дуже сильно розповсюджена думка про те, що освіту цілеспрямовано і послідовно цькують. Насамперед, отакі погані люди, як журналіст Євген Кузьменко (усміхається). Що це є навмисна змова проти освіти, і так далі.

Але ж результати опитування показують, що не від журналістів залежить ставлення до вчителя! Ставлення до вчителя залежить від самого вчителя. Там, де вчитель працює нормально, де він шукає способи, навіть у складних ситуаціях, знайти шлях до дитини; де він не боїться комунікувати, вчитися і опановувати нові форми освіти, де не боїться визнати помилку і вибачитися - там все нормально, ставлення до вчителя покращується. Бо ми отримало чимало позитивних відгуків про те, як класно школи організували навчання; як вчителі зібралися, сконцентрувалися і допомогли дітям у цей дуже важкий період.

Разом з Ганною Новосад – ексміністром освіти та науки 

Але були і інші відповіді. Що вчитель, у кращому випадку, на аркуші писав олівцем завдання, фотографував, кидав у вайбер - і вважав, що це дистанційна освіта.

- І сміх, і гріх.

- Були і ще більш кричущі випадки. Коли вчитель просто демонстративно відмовлявся працювати у дистанційному режимі: мовляв, а я не вмію працювати з комп’ютером, мене цьому не вчили і взагалі це не прописано в моїх посадових обов’язках - навчати дистанційно… Що тут можна сказати? Людям, які це говорили, мабуть, треба якось подумати: а чи вони там працюють?

- Ностальгію за нещодавнім директорським минулим відчуваєте? Чи зараз - нові виклики, і вам цікаво на цій роботі?

- Знаєте, я вважаю, що працював в освіті навіть тоді, коли працював у журналістиці. Робота журналіста і педагога - дуже схожі. Її можна описати одними і тими самими словами: просто і доступно описати складні речі.

Знаєте, я дуже не люблю цих пафосних підстрибувань про високу місію вчителя. Це не висока місія, це робота. Робота класна, важлива, професійна. Робота дуже складна. Але це робота. І коли ми говоримо про те, що має робити вчитель, то має йтись про професіоналізм. Треба виконувати роботу якісно, професійно і структуровано.

Відповідаючи на запитання. Звичайно, іноді хочеться повернутися до школи. Особливо тоді, коли приходять звернення про такі ідіотські випадки, на які ти ще не можеш впливати реально – так, щоб взяти і вирішити. Тоді думаєш: та дідько, скільки ж можна!

Але з іншого боку, я розумію, що ця робота потрібна. Причому в усіх аспектах, про які я сказав. Це і реагування на звернення, і медійна активність (інформування, просвітництво). І ще важливий аспект, про який треба обов’язково сказати, - робота над удосконаленням нормативної бази освіти. Простіше кажучи, якщо ми бачимо, що якась норма закону, якийсь наказ, розпорядження, постанова не відповідає вимогам сучасності, - тоді ми вносимо пропозиції, щоб їх змінювати.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото – з офіційної сторінки Освітнього Омбудсмена