Вернем голос Игорю Гофману!

Автор: Юрій Бутусов

В жизни не часто встретишь людей, которые так преданно служат делу, которое для себя избрали... А сейчас у Игоря рак горла.

***

"Одного дня в середині грудня 2014 року "сепаратори" попросили повернути їм тіла загиблих. Вони сказали, що не будуть стріляти 20 хвилин, аби ми забрали трупи їхніх хлопців та поміняли їх на наших загиблих бійців. У бойовиків залишалось тіло нашого гранатометника Олега Нетребка, якого хлопці не змогли витягти через завал, тому ніхто не вагався. Між нами та дзвіницею й кладовищем було заміновано велику ділянку: мінували і ми, і "сепари", кожен своє, але нас цікавила ділянка двору навколо вежі та під стінами.

Погодились іти я з покійним Славою Лисенком, капітан "Лось" із розвідки чи 79-ї десантної бригади, не пам’ятаю, та бійці нашої роти Антонов, "Бандера". Слава з "кішкою" (залізні крюки на мотузці) ішов першим, за 20 метрів позаду був я, бійці та капітан "Лось", який керував процесом.
Дійшли... Першого вбитого розчавив танк, його почали відколупувати, а той замерз, став плоским, як в анекдоті. Міліметрів 15-20 було тіло в товщину, розплющене гусеницями. Танк схоже кілька разів по ньому проїхав. Тому коли почали його виймати, труп розірвався навпіл: ноги з тулубом у вигляді картонної картини, а груди з руками були окремо. Не здогадалися тоді сфотографувати… Хлопці несли фрагменти тіла під пахвами, настільки вони були легкі та висохлі на морозі.
А наступний їхній убитий був у тільняшці під стіною вежі зі зворотного боку. До нього Славка йшов по обшивці та мотлоху метрів за тридцять, я йшов за ним та чекав на вибух. Коли ми перевернули "кішкою" цього, ймовірно, десантника, він теж розламався навпіл у хребті, грудна клітка окремо, ноги окремо. Тіло вже розклалося. Ми його винесли на шматках целофану.
Під ним виявилося ще тіло в шлемофоні та в зеленій формі. Ми подумали, що це наш зі згорілого БТРа, що стояв під вежею. Під хлопцем у шлемофоні виявився ще один, третій, під третім - четвертий. Всього було три трупи в шлемофонах і зеленій формі. Їх склали на плівку, почали перевіряти документи, виявилося, що це російські танкісти. Екіпаж російського танка. Потім наші бійці згадали, що раніше тут було підбито танк, якого відтягнули з поля бою, а куди подівся екіпаж ніхто не знав. Виявляється, екіпаж сховався під стіною, там же й загинув, а зверху на них ще впав десантник.
Наступного дня здали тіла. При них знайшли золоті речі, прикраси, зробили опис, і повернули все "сепарам". Вони ще поскаржилися, що наших загиблих віддають у красивих мішках, а ми вбитих бойовиків у шматках целофану. Але у нас не було нічого, крім волонтерського целофану...

...Вежа охоплена полум'ям, ми в диму… Ледве знайшли вихід, вискочили в сусіднє крило. І виявилося, що у нас на сім бійців один автомат, та у десантників була пара кулеметів і кілька автоматів. Все інше було у вежі, горіло і вибухало.
Пожежа тривала близько доби. Вигорів кабель, і через дірки в підлозі ми стали бачити, що під нами відбувається. А під нами знаходилось не що інше, як ящики з протитанковими ракетами і пострілами до РПГ-7. Слава попросив мене спуститися вниз, і спробувати залити все це водою. Я побіг, схопив 10-літровий бутель з водою. Десантники кричать: "Куди? Води не залишилося". Я відповідаю: "Зараз вибухне так, що вода нам не знадобиться". І з бутлем, з матюками, побіг гасити. Біжу, а за мною як за джином, сліди такі вогненні залишаються... До речі, підошви берців витримали, залишились цілими. Хоча важливо не це, а те, що добіг, вилив 10 літрів на ящики. Танцював навколо них, бо полум'я пекло просто нестерпно. Дуже врятувала від опіків німецька форма. До речі, заряди від ПТКР на сходах до першого поверху під нами таки вибухнули, і від сходів нічого не залишилося...

Рома "Диск", наш медик з 93-ї бригади каже: "Ігорю, тобі треба на шпиталь, якщо ти не поїдеш, то залишишся дурником, у тебе вже дах поплив". Він мені робив уколи тиждень, потім я відправився до шпиталю. 10-14 днів, не пам’ятаю вже, пробув на станції швидкої допомоги. Невропатолог направив на комп’ютерну томографію, яка показала, що в мене реально пошкоджені мізки. І тут дзвонить Коля, позивний "Мєнт", говорить: "Ігорю, повертайся, нас добивають на висоті, нам труба". Я кажу: "Ясна річ, повертаюсь". До лікаря, підійшов, виписався "заднім" числом. Сів на автобус до Красноармійська. Звідти 15 січня 2015 року я знову поїхав на летовище".

Игорь Гофман - невероятно ответственный, щепетильный к данному слову, принципиальный, нетерпимый к вранью, живет в Каменском, он умеет организовать строительство серьезных объектов и сдавать их в срок.

Он пошел на войну в 50 лет. Пошел после того, как узнал об атаке российских войск под Иловайском. На войне Игорь был незаменимым человеком - безотказный, берется за любую тяжелую и грязную работу, критично мыслит, не обманет и не преувеличит, быстро ориентируется в обстановке. Он был среди тех железных людей, пехотинцев, кто зимой 14-15-го воевал в диком холоде в старом терминале ДАПа, в башне управления аэропорта, на пожарной станции.

На этом фото - его лицо после пожара в башне управления Донецкого аэропорта, в январе 2015 года, после того, как он потушил своего горящего товарища Эдуарда Читадзе и спас от взрыва склад боеприпасов в башне.

В жизни не часто встретишь людей, которые так преданно служат делу, которое для себя избрали. Игорь воевал в 93-ей два года. Он ушел из армии, только потому что заболела его любимая жена. Снова нашел работу, и был вечно озабочен, чтобы не подвести заказчиков в какой-то детали.

А сейчас у Игоря рак горла - потому что даже у железа оказался свой предел прочности. Его характер болезнь не согнула, он преодолевал все, давно привыкший к боли и недомоганиям, никогда не жаловался на свои проблемы, а только на то, что его боевым товарищам не оформляют выплаты по ранениям, что не помнят героев, и что лжецы лезут наверх.

Рассказ Игоря о фронтовых буднях, фрагмент которого я процитировал, записали с его слов пресс-офицеры 93-й бригады в 2016 году. Игорь равнодушен к славе и известности, но он говорит о войне так, как прораб - детально, честно, безжалостно, и его слова забыть невозможно. Ты же обещал книгу написать, Игорь, давай, держись! Самое дорогое сейчас - вернуть ему голос, чтобы услышать этого маленького великого Человека снова... Ты никого не бросил и не оставил в боях, и мы тебя не бросим и не оставим.

5168742714617473 - "Приват"

5167803105140102 - "Ощадбанк"

5168757417711167 - для переводов из-за рубежа

все карточки на имя Игорь Гофман

Юрий Бутусов, Цензор.НЕТ