"Ледь дихаю. Я на межі". Кіборг Ігор Гофман бореться з раком горла і потребує фінансової допомоги

Автор: Валерія Бурлакова

"Цензор.НЕТ" поспілкувався із захисником ДАП, старшиною роти з 93 ОМБр, який повернувся додому з клініки, оскільки просто не може дозволити собі повноцінне лікування важкої хвороби.

"ДОРОГО ВИХОДИТЬ, ДЕ ЦІ ГРОШІ БРАТИ?"

У Ігоря Гофмана (позивний Упир) рак горла у третій стадії. Зараз він не може говорити - лише писати. Спочатку боєць нібито погоджується на зустріч (із письмовим, але все ж таки живим спілкуванням) неподалік від приватної клініки під Києвом, де вони з дружиною винаймають житло. Але буквально за 10 хвилин все скасовує: "Я ледь дихаю. Зовсім погано, просто пожалійте. Я на межі..."

За декілька днів після цієї розмови Ігор Гофман повернеться з Київщини у Дніпровську область, додому. Повернеться та залишиться без підтримуючої терапії, яку отримував у клініці, з однієї-єдиної причини: "Дорого виходить, де ці гроші брати? Адже потім ще лікування, і ще операція..."

Ми продовжуємо листування, але пише Ігор, звичайно, небагато. "Вибачте, що так відштовхую. Нудота, слабкість", - пояснює він у один з днів. "Так, кошти потрібні, але я зараз навіть до туалету сам дійти не можу...", - каже у інший. "Вночі знепритомнів і впав, побився. Цілий день відкачували..." - пізніше.

Але є тема, зачіпаючи яку він зненацька оживає та пише набагато більше та жвавіше, ніж про власний діагноз, потрібні кроки та про прогнози лікарів. Це - його бойові побратими. Коли Ігор Гофман ділиться контактами тих, з ким був на війні та спілкувався близько - розповідає про кожного з них докладно, описує досвід, характер, життєвий шлях.

Першим Ігор пригадує Едуарда Читадзе із позивним Бабай. "Мій перший старшина, - відрекомендовує друга. - З досвідом війни у Чечні ще. Прямий, чесний. З Іловайська ще керівництву по вухах давав від душі... "

"ЯКБИ ВІН ВІДКРИВ МОЇ ГРУДИ ТА ЗАЗИРНУВ У ДУШУ, ВІН БИ СКАЗАВ: "БОЖЕ МІЙ, ВІН БОЇТЬСЯ БІЛЬШЕ, НІЖ Я!"

"У 2014 році, коли ми прийшли з Іловайська, мені сказали, що буде створюватися батальйон. Гриша, який ішов туди командиром однієї з роти, запитав: "Підтримаєте мене? Підете у мою роту?" Нас із хлопцями десь 30 було на той момент, решта - хто у госпіталі, хто ще десь..." - нібито здалека починає свою розповідь Едуард Читадзе, Бабай.

В Іловайську він був старшиною роти, і до роти новоствореної йому також запропонували піти старшиною. Але на роту він спочатку вирішив подивитися, познайомитися поближче з уже наявними у ній бійцями. "Гриша привів нас до будівлі у Черкаському (місце постійної дислокації 93 ОМБр під Дніпром, - Ред). Заходимо - бачу, хлопці різні. І молоді є, і мого віку... Ввечері я провів вечірню перевірку. Вийшли на неї далеко не всі. Але я не наполягав, щоб хлопців піднімали: достатньо було, щоб хтось ще з присутніх показав мені, що ось, такий-то лежить і спить. І ось я називаю чергове прізвище під час переклички:

-Гофман Ігор!

-Я!

Я дивлюся на нього і кажу з усмішкою:

-Незрозуміло. Чи то єврей, чи то німець...

Вигляд у Ігоря чомусь був змучений. Можливо, боліло щось. Я спостерігав за хлопцями вже пів  дня - і бачив, хто сто грамів пив, хто музон слухав, хто у "самохід" бігав. Цей чоловік не пив, такий спокійний був, зосереджений... Навіть занадто серйозний", - пригадує Бабай.

Ігор Гофман

Після перевірки Бабай сказав командиру, що роту приймає. Лише кількох із тих хлопців, що були разом із ним у Іловайську, "забракував". "У них вже нерви нікуди не годилися... - пояснює. - І так на душі хріново буває, а коли ще боєць кричить "Відправ мене додому!"

Новоформована рота одразу поїхала у Тоненьке. Там один взвод охороняв штаб та його околиці, ще один мав одразу їхати у аеропорт, щоб поміняти бійців, а третій - чекати, аби замінити попередній взвод на летовищі.

3 рота 1 батальйону 93 ОМБр

"Ігор мені дуже сподобався тому, що видно було: людина інженер, будівельник. Я що? Як собака - яму у землі викопаю, щоб окопчик був, і мені ніби вистачає. А він завжди пояснював: що, де та як саме треба копати. Він розумівся на цьому, - продовжує Бабай. - І надалі якщо я у чомусь сумнівався: підходив одразу до Ігоря. А він відповідав мені, скажімо: "Ні, тут біля стінки копати не можна. Якщо з гранатомета стрільнуть - осколки сипатимуться у окоп. Потрібно відступити хоча б метри два-три..."

За штатним розписом Ігор Гофман був кулеметником.

"В аеропорту я був разом із ним на диспетчерській вежі, - розповідає Едуард Читадзе. - Можу про себе сказати: я потрапив у течію, треба йти - отже, треба... І я пішов на війну. А є люди, народжені воїнами. На фронті я часто гнав понти. Знав, що повна дупа. Але якщо до мене приходив боєць і казав, що нам торба, то я йому відповідав: "Та ти що! Та ми зараз! Та ось так буде!" Але якби він відкрив мої груди та зазирнув до мене у душу, він би сказав: "Боже мій, до кого я підійшов! Він більше боїться, ніж я!"

 Ігор Гофман у Донецькому аеропорту

Я воїна вдавав із себе. А Ігор Гофман - він був воїном народжений. У його очах я страху не бачив ніколи. Пацани мої іловайські казали про нього, що він ніби все своє життя воює..."

Людей часто бракувало. "Інша людина відходила б від пережитого тиждень. Але не Ігор! Якщо він приїхав о десятій, а в обід треба кудись їхати знову - і він вже готовий з кулеметом стоїть. Ніколи не казав, що не піде, що не може, що втомлений. Він всюди побував".

Коли Едуард Читадзе збирався демобілізуватися, командир батальйону запитав його хто міг би стати старшиною роти замість нього. "Я відповів, що кращого за Ігоря старшини не буде. Адже він толковий інженер, він сміливий вояка, вірний друг... Хлопцям він завжди останню сорочку ладен віддати. Скільки він купував речей для роти за власні кошти: дроти різні, лампочки. Скільки він хлопців поранених запросив до себе додому. Якби хоч 10% вояків були такими, як Ігор - ми давно у Донецьку були б..."

"ПОРАДИ ІГОРЯ ВРЯТУВАЛИ МЕНЕ ВІД ТАНКА, ЯКИЙ ЗРОБИВ ПО МЕНІ ШІСТЬ ПОСТРІЛІВ"

Ще один побратим, якого одразу називає Ігор Гофман - Сергій Коваленко із позивним Сєвєр. "...Зрілий боєць..." - каже про нього Ігор. Пригадує, що від початку Сєвєр (тому, що родом з Сєвєродонецька) воював у "Айдарі". А у 93 ОМБр - з весни 2015-го.

"Наш взвод з "Айдару" направили на навчання у 93 ОМБр, а потім прикомандирували до бригади. З Ігорем Гофманом ми познайомилися у Новожеланому, куди ми прибули після "учєбки" на доформування роти. Вони тоді якраз вийшли з аеропорту, з Тоненького... - починає свою розповідь Сєвєр. - Старшина Бабай тоді якраз ішов у запас, і замість себе старшиною запропонував поставити Ігоря. А я був командиром відділення, командиром БМП-2. Але бракувало водіїв, і мене попросили стати водієм. Я погодився. У мене був "Урал", яким я возив хлопців - на Бутівку, на Зеніт... А оскільки Ігор був старшиною - а це і продукти, і вода щодня - то майже постійно він був зі мною".

Через Авдіївку, зауважує Сергій Коваленко, проїхати тоді було важко - занадто серйозні обстріли. Воду на позиції зазвичай тягали через Водяне, об’їзними шляхами. Але все одно неабияк ризикували. "Якось потрапили під мінометний обстріл - і бочка наша перетворилася на решето. Скати погоріли. Приїхали на чесному слові... Але Ігор одразу знайшов рішення. З’їздив на авдіївський "Коксохим", домовився - нам і бочку поміняли, і шини підкачали. Можна сказати, що за день я вже був із новою ЦВшкою (ЦВ - цистерна для води, - Ред.) Ігор дуже відповідальний. Будь-яку справу, за яку береться, він завжди доводить до кінця..."

"Це зараз у нього хвороба і він не може говорити, а тоді ми безкінечно розмовляли, - продовжує Сєвєр. - Він часто розповідав мені про аеропорт, про бої, про те, як він контузію отримав на пожарці від танкового снаряду. Про те, як пересуватися треба, щоб снайпер не зняв. Я старший за нього, і водійський стаж у мене величезний, але все одно Ігор вчив мене і того, як їхати потрібно правильно. Розгін, гальмування, знову розгін... Необхідно постійно змінювати швидкість! Згодом, коли Ігор вже звільнився, саме його поради врятували мене від сєпарського танка. Шість пострілів по мені танк зробив, коли я їхав на Бутівку - і жодного влучання!"

Після служби чоловіки ще неодноразово бачилися. Востаннє - коли Сергій Коваленко приїхав разом із дружиною у гості до родини Ігоря Гофмана. "Сімейна така зустріч була, - пригадує Сергій. - Ігор, до речі, взагалі не п’є, не курить. І він тоді раптом сказав мені, що йому поставили діагноз: "хронічна ангіна". Я кажу: "Ігоре, та такого не буває, яка хронічна ангіна.... Щось тут не те". А коли ми вже повернулися додому, буквально за два дні, він мені повідомив, що у нього рак горла. Суми на лікування йдуть величезні... Дуже тяжко людині, дуже".

"ПОТРІБНО ДОЖИТИ ДО ПОЧАТКУ НАБОРУ ВАГИ"

На сьогодні Ігор Гофман вже пройшов одну операцію. Однак її наслідком стала реакція у вигляді цукрового діабету 2 стадії, що зробило неможливим подальше масивне хірургічне втручання. Єдиним можливим варіантом тепер стала мікрохірургія гортані після комплексу хіміотерапій та опромінення.

Однак щодо операції, розповідає Ігор, лікарі поки що нічого не обіцяють. "Поки не проведуть всі етапи - нічого сказати не можуть. На сьогоднішній день потрібно дожити до початку набору ваги..." Щонайменше вісім тижнів, за прогнозами медиків, почуватиметься він дуже погано. Далі можна буде продовжувати шлях до одужання.

"Скільки грошей ще буде потрібно далі - я не знаю. Не знаю, скільки коштуватиме операція... Знаю, що попереду три ПЕТ-КТ - і лише вони коштують по 20 тисяч. Плюс ларингоскопія поглиблена та інші дослідження - і це без лікування. З урахуванням проживання та інших побічних витрат - це вже тисяч двісті з гаком приблизно..."

За умов отримання необхідної допомоги та проведення операції у майбутньому кіборг Ігор Гофман матиме всі шанси на повноцінне життя. Однак, як ми вже згадували, на сьогодні Ігорю Гофману довелося відмовитися від підтримуючої терапії у лікарні через фінансові складнощі, і у важкому стані він перебуває вдома, намагаючись продати свій будинок у селі.

Картки для допомоги Ігорю Гофману:5168742714617473 Приват Банк, 5168757417711167 для переказів з-за кордону. Обидві картки - на його ім’я

 Валерія Бурлакова, Цензор.НЕТ