Нардеп СН Людмила Буймістер: "Дехто ще й доплачуватиме, щоб потрапити у реєстр олігархів і вдягнути на себе "корону" жертви режиму"

Автор: Ольга Москалюк

Чому народний депутат пропрезидентської фракції Людмила Буймістер проголосувала проти законопроєкту про деолігархізацію? Які можливі наслідки цього вчинку? Як реагує керівництво фракції? Як саме потрібно боротися із олігархами? Відповіді на ці та інші питання в інтерв’ю "Цензор.НЕТ".

***

У четвер парламент ухвалив у першому читанні одіозний законопроєкт про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів). У народі його називають простіше – про деолігархізацію або про боротьбу із олігархами. Перед розглядом документа у сесійній залі керівник фракції "Слуга народу" Давид Арахамія публічно пообіцяв санкції тим однофракційцям, які його не підтримають. Мовляв, ініціатива президентська. Фракція теж. То ж і голосування повинно бути відповідним – усі 244 члени СН мають натиснути зелену кнопку. Людмила Буймістер – єдина, хто, попри це, обрала червону. Ми зустрілися за кілька днів після голосування. Із нього, звісно, й розпочали нашу розмову.

"ЯКЩО Я ГОЛОСУВАТИМУ ЗА ПОПУЛІСТИЧНІ ЩЕ Й НЕКОНСТИТУЦІЙНІ РЕЧІ, Я САМА СЕБЕ НЕ ПОВАЖАТИМУ"

-Чи порушувалося уже на фракції питання вашого голосування?

-Ні. Ані до голосування, ані після.

- До голосування збирали підписи на підтримку законопроєкту.

- Як такого обговорення цього законопроєкту на фракції не було. Так само, як і законопроєкту 5600.

- Чому?

- Не знаю. Це потрібно запитати у керівництва фракції. Так, проводилося опитування, хто як голосуватиме. Але як такого обговорення, як я сказала, не було.

- Ви поставили підпис проти?

- Так. Я відразу відверто зазначала свою позицію, що не голосуватиму за ці законопроєкти.

- Керівник вашої фракції Давид Арахамія, коли ми його запитали про те, що буде із тими, хто не проголосує, озвучивши, до речі, ваше прізвище, сказав, що будуть санкції, і додав: кожен депутат повинен пам’ятати, яким чином від потрапив до парламенту та завдяки кому. Ви про це не забули?

- Я прекрасно пам’ятаю своїх виборців Шевченківського району міста Києва, які мене підтримали на виборах, за що я їм дуже вдячна. Звісно, як і про президента України. Бо ми заходили до Верховної Ради на його персональному рейтингу. Дуже прикро, коли його підставляють такими "високопрофесійними" законопроєктами. У мене немає сумнівів, що він суто по-людськи хоче побороти оту олігархічну навалу, яка сьогодні є у нашій країні. Але йому важко це робити в умовах, коли уся система прогнила. Постав навіть святу людину на чолі держави, за наявності корумпованої системи ти нічого не зробиш. Він це усвідомлює. Тому хоче вирішити цю проблему. Я його прекрасно розумію. Але не розумію міністра юстиції, який пише такі закони. Якщо у нас найкращий юрист країни не може придумати нічого кращого, то у мене виникають питання. Підіть до будь-якої юридичної фірми, вони безкоштовно підготують набагато кращий документ, аніж той, що виходить з-під пера Міністерства юстиції.

- Але законопроєкт президентський. Зеленський, вибачте, сліпий і не бачить, що подається до парламенту від його імені?

- Президент не може розбиратися в усьому...

- Це резонансний законопроєкт.

- От чому президенту подобається такий механізм, як РНБО? Він, дійсно, контрольований, і ти знаєш: якщо дасть збій, тобі потрібно слідкувати, умовно кажучи, за десятком людей, а не усім державним апаратом у 250 тисяч. Але президентові потрібно також розповідати, як інші країни боролися із проблемою олігархів. Та ж Америка чи Європа. Ми ж не перші й не останні, хто стикається із цими питаннями. Вони вирішували їх інакше. У них не РНБО (яка є дорадчим органом навіть згідно з нашим законодавством) ставала "грозою морів". До речі, Рада нацбезпеки все одно не зможе боротися із олігархами, тому що сьогодні тут - один склад, а завтра він зміниться. Як і президент. Так от "грозою" олігархів там були антимонопольні органи. Спрацювало саме антитрастове законодавство. У США, наприклад, забороняють концентрувати 30 відсотків того чи іншого ринку в одних руках. Просто змушують продати бізнес. Головне, що там у відповідних відомств є абсолютно усі важелі для контролю та виконання їхніх рішень. А у нас так відбувається: Антимонопольний комітет проводить розслідування (може по ходу припускатися процесуальних помилок, але це людський фактор), приймає рішення на багато мільярдів гривень, нібито добре, потім монополісти чи той же Фірташ (по якому прийняли єдине рішення про примусовий поділ) йдуть в суди і все оскаржують. А у суду, згідно з законодавством, навіть немає можливості сказати: дивіться, тут ви помилилися, треба поправити формулювання чи трохи інакше порахувати штраф. У нього вибір тільки між тим, щоб повністю погодитися чи відхилити. Уявіть собі, якого професійного рівня юристи у тих самих олігархів…

- Найвищого.

- Звісно, коли йдеться про мільярди гривень чи про втрату монопольного становища на ринку, залучатимуться найкращі й найдорожчі юристи. Саме через те, що немає відчуття невідворотності покарання, олігархи продовжують діяти на ринку, як і раніше. Вони точно знають, що їм взагалі нічого не буде. Для них це не страшно. Так само, як і можливе внесення у якийсь там реєстр. Я чула аргумент, що воно ускладнюватиме олігархам отримання фінансування від міжнародних банків та зіпсує їм імідж на світовій арені. Скажу вам відверто: я дуже багато працювала із міжнародними банками. Я вас запевняю: вони набагато краще знають усе про українських олігархів, аніж наші разом взяті податкова інспекція та Антимонопольний комітет (посміхається. – О.М.). Їхні так звані процедури know your customer якраз розкривають увесь ланцюжок. От чому санкції проти Коломойського спочатку приймаються в Штатах? Тому що там знають, де яка сталася оборудка, як її направили в США через систему SWIFT…

- Може, Коломойський тут домовився, а в США – ні?!

- (Посміхається. – О.М.) Те, що він тут домовився, у мене навіть немає жодних сумнівів. Інакше б не зміг поставити своїх людей, наприклад, на чолі Національного регулятора з енергетики та житлово-комунальних послуг.

З іншого боку, ця ситуація ілюструє те, що західні банки, які вміють рахувати власні кошти, перевіряють ризики, тому і володіють інформацією. З реєстру РНБО вони не дізнаються нічого нового для себе. Тим більше, список олігархів давним-давно опублікували журналісти та зазначили, у кого що є, та скільки воно коштує.

А президенту пропонують нібито просте на вигляд рішення. Я як фахівець стовідсотково розумію: за пів року цей законопроєкт або буде оскаржений до Конституційного Суду (тому що він – неконституційний), або в суді оскаржать перші санкції, знову ж таки, як неконституційні, тому що не можна за ознакою майнового стану вносити у якийсь реєстр будь-яких осіб. Йдеться про базові засадничі права людини, які гарантовані Конвенцією з прав людини. Тільки тому, що хтось володіє обленерго і телеканалом або газетою, його не можна позбавляти прав. Це абсурд!

-Навіщо тоді внесли цей законопроєкт? Це піар?

- Я думаю, з боку президента це був не тільки піар. Він, дійсно, сподівається, що за допомогою такого інструменту, як РНБО, можна хоч щось виправити – хоча б у якійсь частині. Прикро інше. У власній фракції, партії є фахівці, які працюють два роки. Ми ж багато чого зробили. Розробили комплексну реформу Антимонопольного комітету, концепцію конституційної реформи, сформулювали, з яких структурних елементів має складатися деолігархізація. Це усе є!

- Де?

- Я маю усі ці напрацювання. Але у нас же тепер не комітети, а "трійки" пишуть законопроєкти (посміхається. – О.М.). Наш підкомітет жодним чином не був залучений до написання цього антиолігархічного закону. Я, як людина, яка постійно спілкується із юристами, економістами, банкірами, не можу нехтувати своєю репутацією. Бо мене якраз поважають як експерта та фахівця. Якщо я голосуватиму за непрацюючі, популістичні ще й неконституційні речі, я навіть сама себе не поважатиму.

- Що це за "трійки", про які ви згадали?

- Багато ж говорилося, що реформи готуватимуть "трійки" – фахівці Офісу президента, уряду та обрані депутати. Як мені казали, подібна "трійка" писала законопроєкт щодо деолігархізації. Туди ж був залучений пан Малюська як профільний міністр.

"БАГАТО ЧОГО РОБИТЬСЯ ІМЕНЕМ ПРЕЗИДЕНТА. ЦІКАВО, ЧИ ВІН ПРО ЦЕ ЗНАЄ"

-Повернімося до дня голосування. Зранку в сесійній залі ви досить емоційно спілкувалися із Арахамією, зокрема навіть жбурнули якісь документи. У нас є фотографії. Можу показати.

- Я їх бачила.

-Про що ви в той момент говорили?

- Це стосувалося іншого мого законопроєкта, який стояв у порядку денному, але через невідому помилку чомусь "з’їхав", і його не встигли розглянути.

-Чи попереджав вас Арахамія: "Не проголосуєш, будуть санкції" чи щось подібне?

- Ні. Те, що публічно говориться, це одне. Ви ж знаєте мою позицію: якщо мій професійний досвід, знання, напрацювання не потрібні, я сама можу вийти з фракції. Знаєте, я взагалі вважаю, що ставити питання про виключення за неголосування як професійну позицію (тим більше, аргументовану), це поганий прецедент.

- Анну Скороход виключили зі "Слуги народу" якраз за те, що вона голосувала всупереч позиції фракції.

- Я уже й не пам’ятаю. Але я полегшу життя керівництву фракції, якщо постане таке питання. Мені б дуже хотілося від президента це почути. Бо багато чого робиться його іменем. Цікаво, чи він про це знає.

- Із ним розмови не було?

- Ні.

- Ви можете її ініціювати? Наприклад, написати йому.

- Я не думаю, що усі письмові звернення до нього доходять.

- А у вас немає його особистого номера телефону?

- Ні. Хіба що збереться фракція, якщо він на неї прийде, то буде шанс поговорити.

- Скороход, яку я згадала, не єдина, кого виключили із фракції. Були й інші. Із останнього – Олександр Дубінський та Євген Шевченко. При тому, того ж Миколу Тищенка із зашкварними проколами не чіпають. Чому так?

- Для мене виключення Дубінського та Шевченка – окремі історії. Бо це питання ідеологічної спрямованості партії та фракції "Слуга народу": чи ми за євроатлантичну інтеграцію? Тоді у нас не може бути депутата, який звинувачується нашим стратегічним партнером у впливі на вибори у США. Або такого, який їздить до самопроголошеного президента Білорусі. Бо тут йдеться про напрямок України як держави. Будь-яка неузгодженість у питаннях зовнішньополітичного курсу послаблює країну. Тому виключення Дубінського та Шевченка я підтримувала. Проголосувала би знову так само, якби була необхідність.

У моєму випадку я не просто виступаю проти якоїсь ініціативи, а пропоную кращу альтернативу. Ми зможемо примусово розділити "фірташів", "ахметових", "пінчуків", штрафувати їх, карати за картельні змови та зупинити витоки десятків мільярдів гривень з державного бюджету щороку. Ми ж за це! Так ось, я показую, як це можна зробити не тільки санкціями. Бо після них все одно ще йдуть суди і так далі. Тим більше, якщо зараз ці перші санкції проти Медведчука та Козака будуть скасовані, це підірве довіру і легітимність практично усіх рішень РНБО. А такий ризик є. Я дивлюся, як "якісно" у цій справі представляє інтереси обвинувачення Генеральна прокуратура. У разі скасування санкцій ситуація буде гіршою, аніж якби їх не накладали. У сильних світу цього ще більше зросте відчуття того, що вони безкарні, що з ними нічого не можна зробити навіть на рівні РНБО.

- Чому президент так підвищує статус дорадчого органу? У нас зараз РНБО вирішує, які телеканали закрити, визначає, хто контрабандист, тепер ще призначатиме певних людей олігархами.

- Насамперед, як я казала, РНБО – це зручно, бо йдеться про обмежену кількість людей. Саме тому взагалі при президентові України виник такий дорадчий орган...

- Але раніше цей інструмент аж так ніхто не використовував.

-Просто усе відбувалося тихіше за закритими дверима. Усі засідання РНБО зазвичай були таємними. Не було нічних пресконференцій після завершення. Але сам орган Рада нацбезпеки та оборони мав не менше, а, може, навіть більше значення, аніж зараз. Тому що через нього проходили усі стратегічні та геополітичні питання. Так, РНБО менше займалася внутрішньополітичними питаннями. Крім того, навколо неї не було піару. Сьогодні тут є дві сфери діяльності. Перша, із якою я погоджуся, реалізація санкційної політики у питанні загрози нацбезпеці. Друга стосується того, що РНБО не може боротися із контрабандистами, злодіями в законі та з усіма на світі. Краще було б зосередитися на тому, щоб довести до кінця справу Медведчука з усією доказовою базою. Або ситуацію із Фірташем. Австрійці тут уже достатньо "накопали". Можемо брати, користуватися та розкручувати справи. Є питання, які потрібно починати з нуля. Але це точно не для РНБО. Наприклад, контрабандисти. Тут потрібно розпочинати з керівництва митниці. Ніхто не заважає цим займатися. Вона теж якраз знаходиться в квоті Офісу президента. Наведіть тут порядок, ось вам будуть і найкращі санкції проти контрабандистів.

По злодіях в законі теж цікава ситуація. Коли у цей список потрапили чеченці й дагестанці з діаспори, які воювали на Донбасі, то тут треба проводити розслідування, бо видається, що це якась диверсія.

Взагалі я вважаю, що РНБО може приймати санкції тільки індивідуального характеру. Коли починаються санкційні списки із сотень прізвищ, не зовсім зрозуміло, хто перевіряє, як люди в них попадають, хто за це відповідає і так далі.

-Я про це й говорю: що, умовно, будь-яку людину можна назвати контрабандистом чи тепер олігархом та влаштовувати їй "веселе життя".

- До речі, олігархом у разі ухвалення законопроєкту багато кого можна буде назвати. Якщо заробив 80 мільйонів доларів, все, вважай, олігарх. Я, правда, не розумію, чому тут встановили такий низькій поріг.

- Підпадатимуть великі підприємці?

- Я хочу сподіватися, що це рівень середнього бізнесу для нашої держави.

- Опозиція говорить, що Зеленський не збирається боротися із олігархами, а таким чином схиляє їх до домовленостей і хоче перерозподілити великий бізнес. Зрозуміло, що знайдуться ті, хто домовлятиметься, щоб не потрапити до реєстру та не отримати, як казав Ігор Коломойський, "зірку "олігарх"".

- (Сміється. – О.М.) До речі, реакція Коломойського яскраво ілюструє, наскільки олігархи бояться потрапити до реєстру. Думаю, дехто ще й доплачуватиме, щоб туди потрапити і потім вдягнути на себе "корону" політичного в’язня чи жертви режиму.

Зверніть увагу на те, що олігархи весь час б’ються між собою, причому за принципом: "Неважливо, що у мене корова здохла. Головне – у сусіда хата згоріла ". Але ось такою поведінкою вони дають приклад: якщо найуспішніші з економічної точки зору люди в державі так себе поводять і у них усе виходить, значить, так і треба, це правильно. Тоді усі починають копіювати цю поведінку та "битися" між собою. Для країни важко уявити собі щось гірше. Навіть краще монополія у окремих сферах, але ніхто ні з ким не б’ється (як це було у США), аніж коли усередині цих монополій відбуваються війни. Бо економіка втрачає, люди також, та й самі ж олігархи. Отой "пиріг", за який вони б’ються, зменшується – промислове виробництво падає, економіка скорочується, спеціалісти виїжджають, ВВП не зростає, що б нам не розповідав Мінфін. З нашим потенціалом у нас середнє річне зростання ВВП повинно становити мінімум 10 відсотків, щоб ми поступово наздоганяли країни Східної Європи. Але для цього потрібні гроші. А у нас після таких законодавчих ініціатив не тільки західний капітал не захоче прийти в Україну, а й наш уже тікає. Причому у тій же альтернативній енергетиці про це публічно говорять: "Не хоче Україна, ми підемо інвестувати в іншу країну". І не заборониш же, бо це його право. Тут немає нічого незаконного.

"МЕНЕ ПОВ’ЯЗУЮТЬ ІЗ БАГАТЬМА ОЛІГАРХАМИ. БАЧИЛА, ЩО НАВІТЬ ІЗ ХОДОРКОВСЬКИМ"

-Поза очі кажуть, ви не проголосували за законопроєкт про деолігархізацію, тому що є людиною Сергія Тарути, який, як відомо, не голосував, як й уся його фракція "Батьківщина".

- Я вам більше скажу: його навіть в залі не було під час голосування.

Знаєте, мене завжди намагаються пов’язувати із олігархами. Доходить уже до якогось маніакального бажання знайти, а хто ж все-таки мене "кришує". Ніхто не може повірити, що жінка сама може усього досягнути в житті. Вважається, що її обов’язково має хтось просувати. Я уже бачила стільки різних версій (сміється. – О.М.).

- Говорять про Ахметова. До речі, коли ви з ним востаннє бачились?

- Я взагалі з ним ніколи не бачилася.

- Ви особисто не знайомі?

- Ні.

- А з ким ще, окрім них, вас пов’язують?

- Із багатьма. Бачила, що із Коломойським і навіть Ходорковським, тому що я під час навчання на першому курсі працювала в "ЮКОСі".

- Ось, звідки усе почалося.

- (Посміхається. – О.М.) До речі, я пишаюся знайомством із більшістю російських дисидентів. Вони хоч і здалеку, але нагадують світу, що таке "путінський режим". Це дуже важливо.

- Тобто ні з ким із олігархів ви не взаємодієте?

- Жодним чином. І ніхто не знайде підтвердження такій взаємодії. Знаєте, що мені взагалі нещодавно сказали колеги? "Ти така розумна, що ми шукаємо-шукаємо у твоїх законопроєктах якийсь лобізм, не можемо знайти, але ж він там точно є" (сміється. – О.М.). Це був найкращий комплімент. Я пишаюся, що мої законопроєкти уважно читають.

- Хто у сесійній залі під час розгляду питання пропонував в цілому проголосувати законопроєкт про деолігархізацію?

- Це опозиція, яка натиснула зелені кнопки "по приколу". Вони спочатку так проголосували, а потім бігали по ефірах та розповідали, який поганий законопроєкт. У нас дві групи такі.

- "Довіра" та "За майбутнє".

- Так. Усі, хто має відношення до парламенту, розуміють, звідки "Довіра" та "За майбутнє".

- Тому багато хто й був здивований, що групи, які пов’язують із олігархами, проголосували за таку законодавчу ініціативу.

- Просто цей законопроєкт нікому не страшний! У мене в четвер після голосування було включення на одному з телеканалів. У студії був Антон Поляков (член групи "За майбутнє". – О.М.). Каже: "Ми голосували, щоб довести до абсурду". Що, вибачте, довести до абсурду? Чи недостатній абсурд те, що президент таке зареєстрував?! Треба ще більше, - щоб парламент проголосував?! Але ж є своя особиста політична відповідальність за голосування. Якщо ви розумієте, що пропонується маячня, не можна за таке голосувати! У мене виникає інше питання: що їм пообіцяли та запропонували за ці голоси?

- А що запропонували?

- Я не знаю. Але от по нашій фракції бачу: коли невпевнені, що серед своїх є голоси, замість того, щоб їх переконувати та вибудовувати діалог, ідуть домовлятися із "Майбахом" (так неофіційно називають групу "За майбутнє". – О.М.) або з "Довірою".

- У Верховній Раді це вже традиція. Свого часу "запасними" були комуністи чи фракція Володимира Литвина. Вони себе вважали "золотою акцією".

- Виходить, у нашому парламенті "золота акція" – це самі олігархи (посміхається. – О.М.). Думаєте, вони б проголосували просто так за невигідний для себе законопроєкт?

- Сумніваюся.

- Я вам скажу, що буквально через тиждень після того, як я зареєструвала законопроєкт №2730 щодо конкуренційно-антимонопольної реформи, за мною почали бігати різні представники фінансово-промислових груп та запитувати, а що ж ти так не любиш картелі? Я сказала, що не люблю тих, хто зловживає монопольним становищем. Мені рік уже блокують цей документ! Навіть не виносимо до зали.

- Але ж це від вашої фракції залежить. За бажання та політичної волі, він був би у сесійній залі.

- Якби ж у мене була можливість презентувати президенту те, що я пропоную для боротьби із олігархами. Так, це складна історія – тут більше кроків, аніж один закон. Якби була політична воля, десь за два роки ми побачимо зовсім іншу ситуацію.

- Певне, хочуть швидких рішень та результатів, а не чекати два роки.

- Жоден президент США, який іде на вибори, не обіцяє усе й відразу, хоча проблем в країні теж вистачає. Наприклад, у Обами була головна реформа - програма Obamaсare. Він визначає сферу, наводить там порядок і далі усе працює, незалежно від політичних змін в державі. Не можна братися за усе одночасно! Якщо перед нами стоїть завдання довести до логічного завершення реформу деолігархізації, я готова цим займатися до кінця каденції. Повірте, ми побачимо результат – і перший примусовий поділ активів, і реальну боротьбу з картелями. Упродовж двох років я вивчаю усе, що роблять олігархи на ринках. Вони й не дуже фантазують - роблять "двухходовочки". Їхні схеми – елементарні, прості та примітивні. Навіть нецікаво проводити розслідування. Усе є в публічній площині та видно неозброєним оком. Мені й не потрібно використовувати свої депутатські повноваження, щоб отримати інформацію.

- Однак ці схеми працюють.

- Поки ніхто не піймав за руку. Якби у мене були Антимонопольний комітет та Національна поліція, можна було б починати. Один талановитий, чесний слідчий і експерт АКУ сіли разом та все б розкопали. Тоді б і люди вірили, що це не просто красивий фасад, що за ним є конкретна робота. Якщо ні, виходить, олігархи голосують за принципом "бджоли проти меду"?! Це якийсь сюр! Голова фракції говорить про санкції депутатам, які на це звертають увагу? Якби це не була моя фахова тема, можливо, я б і підтримала. Але коли йдеться про мій профіль, як я потім дивитимуся в очі людям?!

- 231 депутат вашої фракції, які проголосували за, якось же дивитимуться в очі людям.

- Слухайте, так і "Довіра" із "Майбахом" теж.

- Але вони другорядні, а не монобільшість.

- Тут є ще один аспект: якби вони усі фахово займалися цими питаннями, можливо, і не голосували б.

-Про депутатів вашої фракції навіть публічно дуже часто говорять, що вони не дивляться, за що голосують. Діють за принципом: "Партия сказала: "Надо!" Комсомол ответил: "Есть!""

- Кожен депутат не може самостійно вивчити усі законопроєкти. Це нереально. У кожній фракції окремий депутат відповідає за певний напрямок. Йому довіряють. Депутат готує аналітику, усі прочитали та розуміють, про що йдеться у документі, який пропонується до розгляду. Бувають такі випадки, коли колеги не погоджуються, наприклад, із фіскальною політикою нашого податкового комітету. Ніхто попередньо не обговорював і не узгоджував, що ми йдемо у такий податковий радикалізм. Це не передбачалося програмою партії та президента. Ми спостерігаємо реакційні речі, які робляться для "латання дірок".

- А як це можна передбачити у програмі?! Складно уявити, що партія, яка хоче потрапити до парламенту, під час передвиборчої кампанії обіцяє підняття податків.

- Правильно. Але ще гірше не говорити, а тоді приходити до влади і робити таким чином. Одна справа, якби ми на виборах були такими жорсткими консерваторами. Але ж ми йшли із захистом ліберальних цінностей. Хотіли ж провести дерегуляцію економіки та зменшити податковий тиск. Крім того, навіть найбільші консерватори по всьому світу через пандемію стали більш ліберальними. Бо така ситуація. Потрібно рятувати бізнес. На відміну від минулих криз, зараз найбільше страждає саме реальний сектор економіки, по якому суттєво б’є падіння попиту. Тому у нас багато хто не погоджується із фіскальною політикою.

- При цьому голосують.

- Це потім буде в історії та на совісті кожного депутата. Кожен має нести персональну відповідальність за свої голосування. Я от за останній час жалкую лише про підтримку податкової амністії. Я потім детально проаналізувала, що там пропонується. Тому голосувала за постанови про скасування

- Але їх провалили.

- Так. Скоріш за все, буде подання до Конституційного Суду.

- Ви підпишете?

- Якщо буде така пропозиція. Підписи збирає опозиція. Вони не завжди пропонують підписатися.

- А якщо підготують подання щодо деолігархічного законопроєкту, підпишете?

- Поки було тільки перше читання.

- Судячи із настроїв керівництва вашої фракції, налаштовані проголосувати й в цілому.

- Якщо "Довіра" та "Майбах" знову проголосують "по приколу", політичного майбутнього у них не буде.

Більше того, я не знаю, чи проголосує така сама кількість і моїх колег по фракції. Тому що усі підтримували, розуміючи, що це перше читання. Тепер буде робота із поправками. Я теж подаватиму.

- Уже є розмови, що можемо отримати поправочний спам.

- Я точно не буду спамити. Це не мої методи. Мені й без того є, що сказати. Усі напрацювання, які у нас є, я оформлю у поправки до цього законопроєкту, щоб не бути голослівною. Я ж не просто так проти. Маю, що запропонувати. Не знаю, як мої пропозиції розглядатиме комітет з питань нацбезпеки. Але сподіваюся, туди будуть запрошені й фахівці із інших питань. Бо в першу чергу тут має йтися про економічні інструменти. Це ж фактично про регулювання ринкових відносин. Потрібно говорити про те, як зробити однакові для усіх правила, щоб ніхто не зловживав і не мав так званої ринкової сили, яка б дозволяла робити усе що завгодно. Я знаю, що тут робити. Сподіваюся на конструктивне обговорення.

- Я так розумію, ви припускаєте, що друге читання законопроєкт не пройде і не буде ухвалений в цілому?

- У тому вигляді, в якому він є зараз, думаю, не буде.

-Чи подовжать роботу Верховної Ради ще на тиждень, щоб його розглянути, як говорив Арахамія?

- Друге читання можливе за виключної умови, що робота Верховної Ради буде подовжена. Ще не сплив термін подачі поправок, не було комітету, обговорення, не підготовлена зведена таблиця. А після 16 липня ми навряд когось зберемо на засідання. Багато хто з колег буде роз’їжджатися. Я взагалі не розумію, а куди ми поспішаємо?!

- Як куди?! Якнайшвидше зробити президенту "подарунок".

- "Подарунок" уже є – законопроєкт пройшов перше читання. Треба сідати, фахово допрацьовувати концепцію по усіх сферах і починати серйозну реформу. Навіщо просто приймати щось, що не працюватиме?!

- Вас інколи можна побачити у публікаціях про те, хто із депутатів у чому приходить на засідання. Наприклад, коли ви були у ніби футболці відомого бренду Karl Lagerfeld, яка коштує понад дві тисячі гривень. Була історія й зі шкіряним піджаком. Думаю, ви читали коментарі, які пишуть з цього приводу у соцмережах. Вас це не ображає?

- Абсолютно ні. По-перше, я не бачу нічого поганого у футболці, ціною трохи більше ніж 50 доларів. По-друге, я пишаюся, що мене помічають і тим, що мої політичні опоненти не можуть знайти на мене жодного політичного компромату. Це для мене уже величезне визнання моєї роботи, що можуть чіплятися виключно до зовнішнього вигляду (посміхається. – О.М.).

- Багато пишуть і про брендові речі ваших колег. Ви це обговорюєте між собою?

- Можливо, я – не стандартна жінка, у мене немає часу ще й на такі обговорення (всміхається. – О.М.). Знаєте, у нас люди чомусь хочуть, щоб не було багатих, що, до речі, доводить логіка законопроєкту 5600. З цього приводу навіть анекдот є. "1917 рік, онучка декабриста чує якесь заворушення на вулиці. Відправляє прислугу подивитися. Та повертається: - Барыня, революция! - Вона: - А чего люди хотят? – Чтоб не было богатых! – Странно, а дедушка хотел, чтобы не было бедных". Так от, коли дуже прискіпливо обговорюється, скільки коштує сумочка нардепа, це викликає лише посмішку. Ви думаєте, народні депутати, які самі витрачають гроші на свої передвиборчі кампанії, не заробили собі на сумочку за дві тисячі доларів?

-Є різні депутати.

-Є різні. У цьому, насправді, трагедія. Бо є такі, які майно чомусь реєструють не на себе, бояться його світити. Чому? Якщо ти чесно заробив ці гроші - покажи.

-От питання ж в тому, чи чесно.

- Так, в цьому теж. Але коли людина чесно заробила гроші, внесла в декларацію, то немає ніяких питань. Бо є такі, хто прийшов із бізнесу. Однак коли ти був громадським активістом (нічого проти них не маю, але це трохи інший рівень доходів), а після приходу до Верховної Ради у тебе відразу з’явилася купа майна, біткоїнів та брендових речей, це викликає, щонайменше, подив. Я усе життя працювала у Європі. Там це настільки неважливо! Топ-менеджер величезної корпорації може отримувати зарплату у 50 тисяч доларів на місяць, але не купуватиме сумку, дорожчу за 500 доларів. Я своїй старшій дочці, якій 16 років, постійно кажу: Коли ти сама заробиш цю тисячу доларів (а не назбираєш те, що подарували родичі на свята), я хочу подивитися, як ти їх залишиш у магазині за якийсь непотріб. Такого ніколи не буде.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"