Американці посилили свої натівські війська в Європі – проти Росії, та у Тихоокеанському регіоні – проти Китаю. Україна саме стоїть по центру між ними, - британіст Єгор Брайлян

Автор: Ольга Скороход

Те, як Велика Британія кілька останніх місяців проявляла свою принциповість щодо Росії, означає не лише корекцію зовнішньополітичного курсу Лондона, але й позицій американо-англійських сил загалом. Так вважає британіст, член Королівського історичного товариства Єгор Брайлян.

В інтерв’ю Цензор.НЕТ він розповів, що нещодавні зміни на Чорному морі, Тихому океані та у Середній Азії означають для України, і як Київ може це використати.

ДЛЯ ЗАХОДУ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 90-Х УКРАЇНА БУЛА БІЛЬШОЮ ЗАГРОЗОЮ, НІЖ РОСІЯ

- Посилення активності Великої Британії у Чорному морі нагадує випад проти агресії РФ у регіоні. Однак як це вкладається у політику Британії щодо Східної Європи загалом?

- Існує два полярні погляди. Перший полягає в тому, що Британія після Другої світової війни віддала Східну Європу на поталу Радянському Союзу. А є думка, що Велика Британія продовжувала впливати на цей регіон, зокрема завдяки медіа-дипломатії через BBC. Після розпаду СРСР Британія спочатку орієнтувалася на Москву – кого в Лондоні вважали головним гравцем у регіоні.

Варто пам’ятати, що офіційний Лондон відмежовує російський народ та російський уряд. Тут працює логіка прав людини – треба відстоювати принижені групи, наприклад опозиціонерів. Через це достатня увага до постаті Олексія Навального. А Україна в даному випадку є жертвою агресії та анексії – грубого порушення норм міжнародного права. Через це продовжується напрацьована стратегія з надання військової, політичної та фінансової підтримки: достатньої для протистояння агресору, але й відсутність прямого втручання у конфлікт з Москвою.

- Є думка, що серед країн, які підписали Будапештський меморандум, Велику Британію дійсно зачепила агресія Російської Федерації проти України, оскільки це нищить її імідж як гаранта безпеки.

- Будапештський меморандум, який був підписаний у 1994 році, є важливим документом, тому що він юридично завершив процес відмови України від ядерної зброї. Для Британії це було важливо, тому що її керівництво в часи перебудови в Радянському Союзі не сприймало національні республіки як окремі сили.

- Я згадую скандальну фразу Маргарет Тетчер про Україну: "Ми не ведемо переговорів з Каліфорнією", при тому, що вона сама підтримувала націоналізм.

- Найпікантніше, що Каліфорнія на той час був найбільш інноваційним штатом.

У Тетчер серед радників був українець – Стефан Терлецький. Він вважав себе українцем, і наголошував на цьому. Терлецький також був депутатом парламенту і членом Міської ради міста Кардіфф. Він зокрема був одним з тих, хто у 1989 році напередодні падіння Берлінської стіни попереджав, що об’єднана Німеччина стане лідером в ЄС і відтисне Великобританію – так по суті і сталося.

Терлецький в своїх листах до Тетчер звертав увагу на російську імперську ідентичність, яка навряд чи змінилася б з розпадом СРСР. І про це наголошувалося в другій половині 1980-х років – часу відкритості Москви до зовнішнього світу. Це досить важлива тема, маргіналізована істориками та політологами, а саме вплив радників на політику Тетчер.

У червні 1990 року Тетчер відвідувала Київ в рамках Днів Британії в СРСР. Виступаючи у Верховній Раді УРСР вона зазначила, що підтримує Горбачова і не підтримує питання надання автономії національним республікам.

- Як змінився курс Британії після Тетчер?

- Велика Британія визнала незалежність України, вже після того, як Горбачов пішов у відставку наприкінці 1991 року. Для західних лідерів у першій половині 90-х Україна була більшою загрозою, ніж Росія. Вони вважали, що РФ достатньо просто дати гроші для того, щоб там запрацював ринок. Власне, це було найбільшою проблемою британо-українських взаємин.

У листопаді 1990 року Тетчер пішла у відставку і до влади прийшов Джон Мейджор. Він став єдиним діючим британським прем’єром, хто відвідав незалежну Україну, будучи на посаді – у 1996 році. Тоді він мав непогані відносини з Єльциним і підтримував Росію, говорячи, що Україна має відмовитися від ядерної зброї. До речі, це саме казав і Стефан Терлецький, але при цьому додавав, що Захід буде відповідальним за незалежність України. При чому, він прямо говорив, що Захід повинен захистити Україну від Москви.

Джон Мейджор на Бесарабському ринку у Києві. Квітень 1996 року. Фото: Укрінформ.

- Навіщо при цьому відмовлятися від ядерного арсеналу? Чи усвідомлювали британці, до якої загрози з боку РФ це може призвести?

- Є три типи ядерної зброї за місцем застосування: вода, земля та повітря. Перший тип – установки на підводних човнах. Другий – ті, що містяться в спускових шахтах. Третій – балістичні ракети. Якби в Україні збереглася ядерна зброя, ми не мали б фінансової можливості підтримувати ядерний потенціал. Тобто він був суто операційним для підтримки ракет, що розміщувалися поблизу Європи.

Будапештський саміт був рядовим, але для України він мав величезне значення. З юридичної точки зору Будапештський меморандум не має жодної вартості. У ньому написано, що Україна відмовляється від ядерної зброї і стає територією, де захороняють ядерні відходи з інших країн.

ОСНОВНА ПРИЧИНА ВІДМОВИ УКРАЇНИ ВІД ЯДЕРНОГО ПОТЕНЦІАЛУ - ЕКОНОМІЧНА

- Наскільки і в якій формі сьогодні Україна може посилатися на меморандум, підписаний у Будапешті?

- Якщо ми хочемо, щоб Захід нам допомагав, то Україна не може говорити: дайте нам зброю, а ми робитимемо те, що хочемо. Британія найбільше нам допомагає (після США), за всі роки російсько-української війни надала допомоги на 2,2 млрд фунтів. Нагадаю, що загальний військовий бюджет Об’єднаного Королівства становить 36,4 млрд фунтів. З 2015 року діє програма "Орбіталь" з надання Україні британських інструкторів, і 20 тисяч українців пройшли через їхні вишколи. Словом, британці допомагають нам переходити поступово на стандарти НАТО і вимагають від України певних кроків.

Є підтримка флоту. Коли торік президент Зеленський був у Лондоні, міністр Таран підписав двосторонній документ спільно з британським міністром оборони про те, що Велика Британія поруч зі Швецією, Данією та Канадою готуватимуть новий український флот.

Окрім того, у березні Британія прийняла нову глобальну зовнішньополітичну стратегію – перший такий документ за минулі 40-50 років в її історії. Згідно з нею Великобританія прагне стати космічною державою, посилити ядерну програму та відновити свій вплив на Близькому Сході. І саме у травні відбувався захід британського флоту в Індо-Тихоокеанський регіон, власне він дося триває. Паралельно 2 британські кораблі в травні-червні цього року зайшли в Чорне море, а конкретніше до Одеси.

Британія вже сьогодні є ключовим гравцем по безпеці в Європі. Передусім тому що є ключовим союзником США по НАТО в Європі.

- Як ставитеся до суперечливих заяв, які лунають з вуст частини наших політиків і громадських діячів: мовляв, Україні варто почати роботу над відновленням ядерної зброї. Як Захід і, зокрема, Британія на таке реагує?

- Звісно, британцям такі речі не подобаються. Нещодавно англійською була перекладена книга екс-міністра Юрія Костенка, який безпосередньо відповідав за ядерне роззброєння України. Він зазначає, що основна причина відмови України від ядерної зброї – суто економічна, бо Україна не могла би потягнути такий вантаж. Експлуатація, охорона, гідна зарплатня військовим, регулярні випробування – це величезні кошти. Тому сьогоднішні заклики до відновлення ядерної зброї в нинішніх умовах й економічному становищі України видаються дивними.

Проблема ще й у тім, що на початку 90-х років не усі політики в США були однозначними з цього питання. Держсекретар часів Буша-старшого Бейкер говорив приблизно таке: нам не потрібна Україна, хай вони здають свою ядерну зброю, так само як Казахстан і Білорусь. Натомість були й протилежні точки зору, спрямовані на підтримку України. Тоді не було такого впливу України на західний істеблішмент, щоб вона могла на цих протиріччях зіграти.

Сьогодні Україна, з одного боку, може висувати певні претензії – мовляв, Британія нам допомагає, бо підписала меморандум. З іншого боку, політика, особливо міжнародна, – це річ цинічна.

Загострення, що було у квітні, привело до активізації Заходу. Британці та американці в таких випадках виступають єдиним фронтом. Якщо Британія стане одним з найголовніших союзників України, ми точно нічого не втратимо. Поки що триває інституціоналізація цього процесу на політичному та безпековому рівні.

- Епопея з заходом британських кораблів і їхнє проходження впритул до російських патрулів, дипломатична гра британців – що це означає? Чи означає це зміну тактики порівняно з тим, що ми бачили навесні?

- Історія з ракетним есмінцем Defender має досить багато невідомих моментів, але наразі зрозуміло, що британське керівництво підтвердило свою позицію з підтримки територіальної цілісності України. "Загублення" секретних документів, які стосувалися, до речі, не лише військового корабля, але й передислокації британських частин в Афганістані. В світлі останніх подій, коли війська НАТО вже вивели повністю свої підрозділи з Афганістану, можливо, есмінець був лише прикриттям. Треба розуміти, що поведінка грубого порушення свободи мореплавства та гра м’язами є притаманною для росіян щодо кораблів країн Альянсу загалом.

На початку серпня було оприлюднено ім’я особи, яка й загубила документи – це директор з генеральної стратегії та міжнародних зв’язків британського МЗС Енгус Лепслі. Він вже повернувся до своєї роботи, але посада, на яку його планували призначити, а саме представник Британії в НАТО, вже навряд чи йому світить.

Окрім усього я так бачу, що заходи британських кораблів в Чорне море – це початок відновлення українського флоту, про угоду щодо цього я вже згадував.

- Якщо говорити про розклад у чорноморському регіоні у протистоянні Росії з точки зору Британії та англомовного світу, то як він нині складається?

- Туреччині вигідно грати на протиріччях і говорити Брюсселю: дайте нам грошей, а у вас за це буде менше мігрантів.

Щодо американців. Після рішення вивести з Афганістану війська американська військова присутність на Близькому та Середньому Сході зменшиться, але стане більш концентрованою. Тобто вони не розпорошують свої впливи. Основні союзники США – це Ізраїль, Саудівська Аравія й Ірак. Для Байдена важливо, що є певні зобов’язання, США не можуть кинути Ірак так, як вони кинули Афганістан. Їм важлива стабільність Іраку за американської підтримки.

Водночас американці посилили свої натівські війська в Європі – проти Росії, та у Тихоокеанському регіоні – проти Китаю. А Україна саме стоїть по центру. З іншого боку, з натівських країн на Чорному морі є Туреччина, Румунія та Болгарія.

Китай поки не став впливовою військово-морською державою і не можуть флотом витіснити вплив британців й американців в Індійському океані. Плюс, Іран, який попросту може пограбувати якийсь танкер, цим шантажуючи Захід. Свою партію грає Індія. Японія починає посилювати свій флот. Тобто світ став багатоманітним.

УКРАЇНА МОЖЕ ВДАЛО СКОРИСТАТИСЯ З БРЕКЗИТУ

- Ви говорите про переваги від виходу Британії з ЄС, якими може скористатися Україна. Про що йдеться?

- Велика Британія вийшла з Євросоюзу і тепер потребує нових ринків збуту. З цієї точки зору Україна від Брекзиту більше виграє, ніж програє.

- Хороший ринок збуту – це заможна країна. Чим Україна може бути цікава Британії і з чим вона може зайти на наші ринки?

- Легка промисловість, техніка, автомобілі, товари масового вжитку. Звісно, половину українського експорту до Британії становить сировина – пшениця, сталь… Тобто готової продукції ми Британії даємо мало.

- З січня діє зона вільної торгівлі між Україною та Британією. В нас про це, чомусь, не говорять.

- Вона діє, причому документ про відкриття цієї зони налічує близько 600 сторінок. Ми не маємо безвізу з Британією, доволі мало українських студентів навчаються в Британії, але все одно потроху британська тематика набирає ваги.

- Якщо брати не лише суто економічні моменти, але й світоглядні, які перспективи для України?

- Я б виділив три напрями, які є перспективними для нас. Передусім зелена енергетика, тому що Британія має амбіції стати світовим лідером за подоланням кліматичних змін. До 2030 року Велика Британія планує цілком відмовитися від карбонових викидів, і у цьому плані є конкурентом Німеччини. В листопаді в Глазго відбудеться світовий кліматичний форум – подивимось, які там будуть прийняті рішення та чи призведе ця зустріч до реальних змін в енергетиці та навколишньому середовищі.

Друга позиція – це культурна дипломатія, вона може відкрити Україну з неформальної точки зору. Українські студії в Британії гарно розвинені. Є дві основні інституції. Cambridge Ukrainian Studies – навчальна програма з української мови та культури в Кембриджі, фінансована Дмитром Фірташем з 2008 року. Цій інституції важко, тому що українські студії менш розгалужені, ніж російські. Студії славістики також переважно роблять акцент на русистиці. Але все одно ці Кембриджські студії потужні. Скажімо, нещодавно там було захищено дисертацію про Василя Стуса. Діє також громадська організація Український інститут в Лондоні. Ця інституція організовує презентації книжок, проводить наукові конференції – тобто це також науковий та водночас публічний майданчик для спілкування про Україну в Британії.

Проблема українських студій в Британії та США в тому, що хоча після 2014 року українська тема стала більш актуальною, українські студії все ще не стали повноцінною складовою наукового життя. Вкрай важливо написати україномовну книгу про Британію й британську книгу про Україну. Загалом перспективно нагадувати про історію україно-британських зв’язків. Окрім постаті Терлецького це також сюжети про дружину Володимира Мономаха Гіту Весекську, племінницю останнього англосаксонського короля, чи листування Богдана Хмельницького з Олівером Кромвелем, або тестування одеським науковцем Вальдемаром Хавкіним вакцини від холери та чуми в Британській Індії. Також є тема про Пилипа Коновала, який є єдиним українцем, що нагороджений Хрестом Королеви Вікторії чи про гетьманича Данила Скоропадського, якого радянські спецслужби вбили у Британії. Усі ці сюжети треба поєднати в логічний ланцюг.

Третій напрям – протидія Росії. Після усіх солзберських шпилешукачів Велика Британія взяла щодо Москви жорсткий курс. Незважаючи на те, що британських консерваторів активно фінансували росіяни, і відомо про вплив російських лобістів на британських політиків. У липні 2020 року вийшов звіт парламентського комітету з національної безпеки, у якому зазначено, що Росія втручалася у внутрішні справи Британії.

- Однак там не сказано, що через втручання Росії Велика Британія та Європа отримали Брекзит.

- Але було визнано, що росіяни втручалися у референдум щодо незалежності Шотландії сім років тому.

Взагалі у Британії є серйозна законодавча проблема у плані розвідки та контррозвідки. Там мало що змінилося з часів Єна Флемінга. І тому цей звіт спонукає до удосконалень. Плюс важливо, що Британія в усіх своїх документах фіксує, що Крим було анексовано Російською Федерацією. Інший важливий напрям – кібербезпека. І тут нам є чого повчитися в англо-саксів. У своїх аналітичних центрах вони пропрацьовують 2-3 варіанти розвитку подій.

- Говорячи про історичний контекст, наскільки коректним є порівняння України з Шотландією чи Ірландією у плані виходу з імперського минулого, яке є доволі популярним?

- Ірландія та Шотландія цікаві тим, що має гібридну ідентичність. У них був різний статус, коли вони перебували у складі Британської імперії. Скажімо, ірландці були першою прислугою в карибських колоніях англійців, а потім самі мали власних рабів. Вони говорять: нас британці колонізували, ми імперію не творили. Зараз в Ірландії переосмислюють історію, зокрема міфи про кількість жертв від Великого Голоду. І це об’єднує Україну та Ірландію.

Однак відсоток людей, що знають гельську мову, в Ірландії дуже малий – у кращому разі 5%. Складається враження, що в Ірландії згадують про гельську мову та культуру під час тижня Святого Патріка. Щодо майбутнього, то є перспективи, що Ірландія знову об’єднається. Згідно з соціологією, у Північній Ірландії 42% хоче повернутися до складу єдиної Ірландії.

У Шотландії ситуація дещо заплутаніша. Там вже був референдум, на якому винесли питання про незалежність, грали на національних почуттях. Зараз перший міністр Шотландії прагне провести новий референдум. Їм вигідно на цьому грати і вимагати нових повноважень. При чому Шотландія погрожує не просто вийти, а й приєднатися до Євросоюзу. Однак тоді це зробить прецедент для Каталонії.

- Насамкінець запитаю про гібридний російський колоніалізм. Ви стверджуєте, що в Російській імперії та Радянському Союзі Україна одночасно була і не була колонією. З одного боку, є всі ознаки колоніалізму у політико-культурному плані. З іншого боку, пригноблена українська еліта зневажала центр, підкреслюючи свою культурну вищість, а частина – брала участь в розбудові імперії. Наскільки сьогодні на Заході визнають материковий російський колоніалізм та його нинішні наслідки?

- Я би почав не з західної академічної думки, а з сучасних російських науковців, які орієнтуються на західну наукову думку. Передусім йдеться про таке видання як Ab Imperio. У 2017 році вийшла двотомна "Новая имперская история Северной Евразии". Там показано, що історія Росії та країн довкола нічим не відрізняються від західних колоніальних імперій, зокрема і в жорстокості та системі рабства. В книжці висловлено важливу тезу – Москва/Петербург сприймали території Центральної Азії як свої колонії, на відміну від, приміром, Фінляндії чи України. Себто імперська політика за своєю суттю та методами варіювалася залежно від регіону.

На Заході дуже мало людей, які системно вивчають історію Росії. Там досі поширена думка, що хоч Росія й імперія, але це велика держава. Тому вдвічі важливішим стає такий напрямок як нова імперська історія, бо він поєднує політику, економіку та культуру.

Загалом нині триває докорінне переосмислення колоніальної історії в Британії, США, Канаді. Такі звичні для нас герої підручників як Колумб, Вашингтон чи Черчилль отримують нові інтерпретації наслідків своєї діяльності. Як на мене, необхідно зрозуміти, що не існує якогось чорно-білого минулого, а є багатоманітна реальність – як тоді, так і зараз. Коли ми будемо враховувати нюанси, то це буде набагато краще, ніж намагатися сформувати єдино правильний наратив для всіх.

Для Заходу Україна цікава тим, що тут все було гібридно – різне населення, різні політичні тактики, мішанина релігій, одночасний статус колонії, але й визнання місцевою елітою своєї вищості.

Ольга Скороход, Цензор.НЕТ

Фото: Наталія Шаромова, Цензор.НЕТ