Чи дійсно НАТО зголосилося прийняти Україну до своїх лав? Чим відповість Путін? Коментують українські політики та дипломати

Автор: Євген Кузьменко

То що ж насправді мав на увазі генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, коли наприкінці минулого тижня в інтерв'ю La Repubblica заявив, що Україна та Грузія стануть членами НАТО?

Багатьох ця заява збудила так, наче Україну вже приймають до лав НАТО. А тут ще міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що НАТО "штучно заманює до своїх лав" Україну та скандинавські країни, а Захід "зарвався" і пішов на загострення. Далі пролунали погрозливі натяки про те, що росіяни повільно запрягають, але швидко їдуть і т.п.

Чого українцям очікувати на цьому черговому колі напруги? "Цензор.НЕТ" розпитав про це українських політиків і дипломатів.

1. Чи вважаєте ви заяву генсека НАТО Єнса Столтенберга ціннісно та сутнісно новою стосовно можливості вступу України до Північно-Атлантичного Союзу? Чому, на вашу думку, пан генсек зробив таку заяву?

Єгор Чернєв, народний депутат України (фракція "Слуга народу"), голова Постійної делегації Верховної Ради у Парламентській асамблеї НАТО:

Заява Єнса Столтенберга щодо членства України у НАТО - це спосіб посилити сигнал для Росії про те, що жодних компромісів щодо принципів існування Альянсу бути не може, і що рішення Бухарестського саміту 2008 року залишиться без змін.

Для нас це також хороший сигнал про те, що не існує неформальних домовленостей між Росією та Заходом щодо створення штучних перепон на шляху України до НАТО.

Валерій Чалий, голова правління Українського кризового медіа-центру, експосол України в США (2015—2019):

Заява Генерального секретаря НАТО стосовно вже прийнятого рішення про відкриті двері Альянсу – вона, в принципі, не нова – але це заява, скоріше, про неприйняття ультиматумів Росії, ніж про зміну ситуації в нашому поступальному процесі інтеграції до НАТО. Я саме так це сприймаю – хоча в цьому контексті ця заява дає Україні можливість все-таки діяти більш активно в плані наступних кроків на шляху до НАТО. В принципі, це було висловлено під час самих дискусій і в форматах Росія-НАТО – але для того, щоб публічно вже не було ніяких сумнівів на тлі дуже багатьох різних заяв, в тому числі, і російського МЗС – генсек НАТО просто розставив крапки над "і" остаточно, сказавши, що ніякого торгу тут бути не може.

Микита Потураєв, народний депутат, фракція "Слуга народу", керівник Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі:

Заяву пана Столтенберга треба розглядати у контексті, так би мовити, "нової російської дипломатії", яка, на відміну від традиційної дипломатії довгих предметних розмов за зачиненими дверима, полягає в оприлюдненні максимально жорстких ультиматумів та публічних, відверто хамських заяв. Що ж, Захід демонструє, що і його представники можуть давати швидкі та жорсткі відповіді на випади росіян. Сутнісно генсек не сказав, на мій погляд, нічого нового. Але тут важливе чергове публічне підтвердження незмінності євроатлантичної перспективи України. Отже, заяви Столтенберга та Лаврова, які пролунали, фактично, за підсумками першого раунду переговорів одразу у трьох форматах: США-Росія, НАТО-Росія та ОБСЄ-Росія засвідчили незмінність фундаментальних позицій сторін. Чи залишає це хоч якийсь вузький коридор для подальших перемовин? На мій погляд, все ж таки залишає. Хоча б для того, щоб зафіксувати певну розстановку військових потужностей НАТО і Росії в умовах нової холодної війни, якої росіяни, вочевидь, прагнуть.

Іван Вінник, народний депутат, секретар комітету нацбезпеки і оборони Верховної Ради України 8-го скликання:

На мій погляд, функціонерам НАТО треба припинити робити політичні заяви.

По-перше, такі заяви не мають причино-наслідкового змісту – заява Столтенберга жодним чином не наближає Україну до НАТО. Всі рішення в НАТО приймаються консенсусом, що є основним та єдиним принципом прийняття рішень в НАТО. Прийняття рішень консенсусом означає, що в НАТО немає голосування. Консультації відбуваються до тих пір, поки не буде прийнято рішення, прийнятне для всіх. Іноді країни-члени погоджуються розходитися з певного питання. Я не чув, що наразі є консенсус серед учасників НАТО щодо перспектив приєднання України до НАТО. Ба більше, міністра оборони України в інтерв’ю Financial Times 12 грудня 2021 року, заявив що спостерігається деяке блокування співпраці України з НАТО з боку окремих членів альянсу, зокрема із агенцію закупівель НАТО.

По-друге, такі заяви сприймаються РФ як провокативні і створюють аргументи для РФ пояснювати свої дії та погрози проти України, заявляючи про те що "гарантії безпеки РФ системно порушуються й РФ змушена вживати військово-технічних заходів для ліквідації (мінімізації) загроз".

По-третє, щодо самих "гарантій безпеки", на які постійно посилається Путін. Мова про наступну фразу в виступі Генерального секретаря Манфреда Вернера 17 травня 1990 року в Брюселі: "Сам факт, що ми готові не розгортати війська НАТО за межами території Федеративної Республіки Німеччини, дає Радянському Союзу тверді гарантії безпеки." Зараз НАТО заявляє, що такі заяви не треба сприймати як зобов’язання, та навіть я погоджують с такої позицію, однак тоді наскільки серйозно нам сприймати заяву Столтенберга про однозначні перспективи України в НАТО?

1. Якої предметної реакції Росії маємо тепер очікувати з огляду на заяву Сергія Лаврова та дії РФ останніми місяцями?

Єгор Чернєв: Емоційні та риторичні заяви Лаврова свідчать про те, що з предметною реакцією у Кремлі досі не визначилися. Насправді, в них не так вже і багато дійсно серйозних важелів для шантажу Заходу.

Широкомасштабне вторгнення до України є занадто ризикованим, адже українці чинитимуть опір, а західні санкції вщент зруйнують економіку Росії.

Можливе розміщення російських ракет на Кубі чи у Венесуелі - це спроба повторити Карибську кризу, підвищити ставки та змусити США піти на домовленості з розділення світу на сфери впливу. Але другий раз історія повторюється лише у вигляді фарсу, і залякати Сполучені Штати цього разу не вийде. Це лише викличе ще більш жорстку реакцію Заходу та посилення політичного, дипломатичного та санкційного тиску на путінський режим.

Інші засоби гібридної війни, на які здатна Росія, на зразок кібератак чи міграційних та енергетичних криз, не змінять ситуацію докорінно, але також призведуть до посилення антиросійських санкцій та ізоляції російського режиму.

Відтак Кремль опинився у дуже складній ситуації, оскільки в нього немає жодного справді ефективного інструменту для того, щоб змусити Захід поступитися своїми принципами. Йти вперед - занадто дорого, відступити назад - вкрай ганебно.

А тому, не будучи здатними реалізувати серйозні загрози, вони будуть проявляти активність у тактичних провокаціях та диверсіях, весь час тримаючи світ у напрузі та намагаючись втомити та зламати волю окремих країн. Отже, ми маємо бути готовими до довгого марафону та зміцнювати власну безпеку і надалі.

Валерій Чалий: Я прогнозував, що усі ці дискусії не вирішують базового питання, адже позиції у Росії і Сполучених Штатів, країн НАТО, України – настільки різні, що тут не може бути базових компромісів. Росії ж, по суті, потрібен контроль – не тільки над Україною та іншими сусідніми країнами; ці бажання йдуть набагато далі. Звісно, це просто шантаж, і не варто очікувати, що хтось буде відповідати на ультиматум з боку російських дипломатів. Тому я сприймаю ці заяви, уже на рівні російського МЗС – як заяви, які передують спробам провокаціям і створенню casus belli (причинам до війни) проти України (і, можливо, не тільки). Ясно, що, так чи інакше (і це треба прийняти як реальний сценарій), Росія не відмовиться від подальшої демонстрації сили. Яким чином це буде зроблене – інше питання; є багато сценаріїв. Але я впевнений, що буквально в наступні тижні і місяці ця спроба Росією буде зроблена. Інакше б таких заяв зараз не було.

Ну, і друга можлива тактична причина полягає в тому, що Росія хоче зараз витиснути з США і країни НАТО письмову відмову на її, Росії, ультиматум. Тобто щоб під кожним пунктом цих проектів так званих договорів, які були публічно оголошені (що, до речі, абсолютно не притаманно традиціям дипломатичного процесу), була відповідь. Тоді вони сподіваються, що в них руки будуть розв'язані. Це, передусім, спрямовано для консолідації самого російського суспільства, його мілітаризації і збудження для того, щоби виправдати подальшу зовнішню агресію.

Микита Потураєв: Йоахім фон Лавров теж нічого принципово нового у своїй промові не повідомив. Російська зовнішня політика продовжує концентруватися на трьох напрямках: залякування гарячою війною; шантаж негативними економічними наслідками холодної війни; розкол єдності як у ЄС, так і у НАТО. Знову-таки, це не виключає можливості продовження дипломатичних переговорів. Але слід розуміти, що наявною та реальною метою сучасної Росії є не досягнення певного status quo, яке буде зафіксоване у якихось міжнародних договорах, а поразка західного світу - його комплексна дестабілізація.

До речі, цілком імовірно, що ця політика взагалі походить не з Москви, а з Пекіну, який на фоні російського військово-дипломатичного дебошу може здаватися значно більш респектабельним та прогнозованим суб’єктом міжнародних відносин.

Іван Вінник: Заяви лаврових, рябкових й захарових так само нам не треба сприймати серйозно, тому що єдиною людиною в РФ хто планує сценарії розвитку ситуації й може дати команду на реалізацію одного чи декількох з них – це Путін . Всі інші – то просто "говорящие головы", завдання яких всім погрожувати щоб Захід почав домовлятися з Путіним.

       3. З огляду на ці обопільні заяви сторін – до яких можливих додаткових кроків має, на вашу думку, вдатися українська влада?

Єгор Чернєв: На сьогодні зовнішньополітична сфера - одна з найбільш успішних для України. Нам вдалося максимально мобілізувати Захід на свою підтримку, домогтися підтвердження перспектив членства у НАТО та отримати безпрецедентну військову, політичну та дипломатичну допомогу. В цьому напрямку ми робимо максимум можливого, і хочеться побажати лише далі так тримати.

Водночас, нам ще потрібно суттєво зміцнити боєздатність армії, отримати системи ПВО, ПРО та протикорабельне озброєння, а також вжити заходів зі зміцнення кібербезпеки та безпеки в енергетичній галузі. Адже, незважаючи на суттєву допомогу Заходу, розраховувати зрештою нам доведеться тільки на самих себе. Воювати за нас ніхто не буде.

Валерій Чалий: Це масштабне питання, адже тут ми говоримо, як про зовнішній, так і про внутрішні вимір. Якщо говорити суто про зовнішній вимір (який, в принципі, пов’язаний з реформами всередині країни), то тут необхідно максимально ефективно пройти всю програму реформ, яка необхідна для постановки питання про отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Я думаю, що це було б правильною відповіддю на всі російські провокації – щоби у червні цього року, в Мадриді Україна отримала План дій щодо членства в НАТО як програму реформ – причому не тільки в секторі безпеки і оборони.

Очевидно, що для цього вже зараз треба зробити певні кроки – причому, як не дивно, в сферах не суто оборонних. Наприклад – в сфері боротьби з корупцією; в сфері надання Службі безпеки України притаманних їй контррозвідувальних функцій, а не якихось інших. Все це в останні місяць-два просто зависло – як в парламенті , так і в Офісі Президента; наприклад, призначення керівника спеціалізованої Антикорупційної прокуратури.

Тобто усі ці кроки можуть відновити довіру США, інших країн Заходу, і дати нам можливість претендувати на такий наступний політичний сигнал, як отримання ПДЧ влітку цього року. Але для цього треба прямо зараз, вже в наступні тижні, зробити все можливе для того, щоб підсилити нашу оборону не тільки у військовому плані, але й у кіберзахисті, перевірці мобілізаційних ресурсів.

Загроза є абсолютно реальною. Так, скоріше за все, сценарій повномасштабного входження цих 100 тисяч є менш імовірний. А от комбінована атака на об’єкти критичної інфраструктури (з використанням сектору енергетики), якісь локальні дії з легалізації присутності російських військ в ОРДЛО і подальшого їх просування на Захід – все це є можливо. Сценарій цих дій у відповідних наших структурах є; єдине що – друга частина має бути дуже швидко зроблена. І зараз мають бути відкинуті всі ті питання, які зараз розділяють суспільство і політикум. І тут мова не тільки про питання, які зараз на слуху у всіх щодо п’ятого Президента України Петра Порошенка. Багато є питань відволікання уваги від головного – реагування на зовнішню загрозу. І якщо пріоритети на Банковій будуть такі, як сьогодні, можу констатувати, що інституційно ми не будемо певною мірою готові відреагувати на можливі російські кроки. І це зараз – наша найбільша внутрішня проблема. Як її вирішувати? У нас немає можливості швидко призначити більш компетентну владу – але треба хоча б піднімати питання в громадянському суспільстві, в парламенті; загострювати увагу виконавчої влади до всіх цих проблем; питати їх про те, що вони готові робити.

Тому, очевидно, потрібен звіт уряду у парламенті – по енергетичних питаннях, готовності матеріально-технічних ресурсів. Потрібне засідання (не обов’язково публічне) РНБО за участю керівників парламентських фракцій і профільних комітетів. Потрібні ряд заходів, в тому числі зовнішніх, за участю Президента України. Прямо зараз, для донесення нашої позиції назовні. Я розумію, що це, мабуть, складно і простіше свята святкувати – але треба бути в Нью-Йорку, на Генасамблеї ООН, в Страсбурзі, в Брюсселі. Варто розуміти: абсолютна увага світу буде, якщо це не будуть посли чи представники України при міжнародних організаціях – але якщо це буде вище керівництво України.

Цієї активності я взагалі не бачу. Як приклад: є стаття 2 Статуту ООН, четвертий пункт – про те, що не тільки порушення територіальної цілісності, але й погроза силою – це також є міжнародне правопорушення, і дуже серйозне. Росія це зараз зробила – але ніякої реакції немає, бо вважається, що Росія у Радбезі ООН заблокує будь-яке рішення. Але це не значить, що ми не повинні про це говорити і використовувати цей аргумент! Цього не робиться. І знову ж таки, я не думаю, що телефонних розмов і зустрічі в Києві достатньо – потрібна зовсім інша активність!

І другий момент. Вікно можливостей для удару по Україні, воно для Росії – не таке велике. Це буквально наступні кілька тижнів – з точки зору і військових питань, інших нюансів. Це вікно можливостей Росія хоче використати, це треба розуміти. Чи використає, чи ні – залежить від нашої спроможності показати, що ціна атаки буде більше, ніж ті цілі, які агресор ставить. Це є єдиний спосіб. І у цьому контексті мотивація суспільства зараз – теж дуже важлива. Особливо на сході країни. Не треба тішити себе ілюзіями, що ми ну прямо реально готові для війни. Психологічно, насамперед, українська влада не готова до наступного прямого зіткнення під час російської атаки. Це на сьогодні – найслабша наша позиція.

Микита Потураєв: Україні у цій складній та вкрай нестабільній ситуації треба чітко дотримуватися свого стратегічного курсу з європейської та євроатлантичної інтеграції, та жорстко обстоювати свої позиції щодо неприпустимості будь-яких поступок відносно умов повернення тимчасово окупованих Криму та частини Донбасу. Бо саме наша перемога є ключовим фактором у захисті позицій та стабільності Європи та колективного Заходу в цілому. І, звичайно, треба продовжувати зміцнювати нашу обороноздатність. Бо російський фашизм, як і будь-який фашизм просто за своєю сутністю та природою між миром і війною завжди обирає війну.

Іван Вінник: Якщо вже така яскрава заява пролунала від генерального секретаря НАТО, то Парламенту України треба невідкладно зібратися й проголосувати звернення до НАТО в якому подякувати за позицію, вказати на необхідність усунення існуючих проблем у співпраці, зокрема щодо поставки зброї через агентство НАТО, та артикулювати конкретне прохання невідкладно затвердити й надати Україні план дій щодо членства України в НАТО (ПДЧ). Ті самі позиції мають сформулювати в своїх рішеннях Кабмін та РНБО рішенням, уведеним в дію Указом Президентом. Таким чином, Україна продемонструє однозначність та єдність позицій всіх гілок влади, й тоді подивимося чого дійсно варта заява генерального секретаря НАТО.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"