Бої за опорний пункт "Пінчер". Повна розшифровка
Цей подвиг українських воїнів перевищує все, що тільки можна уявити про межі витривалості людини і про героїзм українців. 65 діб безперервного бою, безперервних обстрілів.
Рухалась колона ворожої техніки. А в мене в голові - я став, а голова запрацювала так, наче на 200 відсотків.
Я виживу, я виживу 100 відсотків.
Вжимаюсь в стінку сюди…, а вона до нас не закотилась, бо Саня, виходить, він загинув, присів, і в тому місці, де він присів, він закрив останню оту норку, в яку може зайти.
Біля них лежить з пів сотні зараз трупів окупантів, шість одиниць спаленої бронетехніки ворога. Він просто своїм тілом… граната до нас не зайшла, ви розумієте?
Вісім бійців батальйону Нацгвардії "Свобода" 67 діб вели бій в оточенні для того, щоб зупинити російський наступ на місто Сіверськ. 67 діб безперервно в маленькому бліндажі. Усе постачання з дронів і вихід на поверхню тільки тоді, коли треба відбити черговий накат, черговий штурм, чергову атаку. Безперервні обстріли, безперервна боротьба за виживання. І весь батальйон, який підтримує цих вісім героїв усіма своїми дронами і усіма вогневими засобами. Десятки трупів російських окупантів, спалена броня. Один з українських героїв загинув смертю хоробрих. Сім бійців прорвались із оточення. І ось ця історія словами командира позиції. Лейтенант Нацгвардії України Владислав Стоцький. І командир батальйону "Свобода" Петро Кузик.
Петро Кузик: Ці дві позиції перейшли в формат особливий. Був ряд подій. Орки якраз активізувались в наступі, продавили наших сусідів. Вони змушені були там з різних причин відійти. І треба було перебудовувати систему оборони. По суті, ще один додався периметр такий самий, як ми обороняли. Ще довелося закривати його. Мною було прийнято рішення, що ми залишаємо спочатку в сірій зоні ці дві позиції, а потім вони опинилися в оточенні. Але це було прийнято мною рішення, доведене до бійців. Бійці, і офіцер серед них був, якраз керівник позиції, розуміли важливість своєї роботи. Ми їм пояснили принципи роботи, ми їм пояснили, чому це важливо. Вони розуміли, що вони прикривають собою добрячу частину підрозділу. І, по суті, без цих позицій неможливий був би якісний маневр. І втримати, розтрощити цю активну фазу наступу без цих позицій реально неможливо.
Владислав Стоцький
Юрій Бутусов:Владислав Стоцький. Вам скільки років?
25 років.
Це нечасте явище, щоб офіцер, старший лейтенант сам з піхотою був на передовій позиції. Ти таких ще бачив?
Чесно, такого не бачив. Я в кого не питаю. Я не ходжу там, всім привіт, я старший лейтенант. Це вже там п'ємо каву, вони питають, я коли службу почав? Я питаю, ти коли службу почав?
"Мене мобілізували, я там сам прийшов". Казав, а ти коли почав? Я розказував, я в 19-му році в 3047 місто Житомир, пішов на контрактну службу, там туди-сюди, потім поступив в академію, вивчився. От я зараз старший лейтенант. Вони визнають, що я старший лейтенант. Вони кажуть, хто? Я кажу, старший лейтенант. Казав, а чого ти в окопах? Я кажу, ну а що, офіцер не може брати участь в бойових діях. Я вчився для цього. І в них це дивувало, і в них це, ну, як я думаю. О, ну якщо вже він тут, значить все буде нормально.
Нічого собі. Дивіться, старший лейтенант, заступник по роботі з особовим складом.
Ні, я командир зводу.
А ти вже був заступник, так?
Тобто ця посада не вимагає твого перебування взагалі на передовій.
Ні, не вимагає взагалі.
А ти, тим не менше, обрав першу посаду бойову. Нижчу, я так розумію?
Так, нижчу.
Нижчу посаду. Тобто Владислав обрав на війні нижчу посаду, ніж це йому було визначено.
Розкажи, як ви виживали в таких умовах?
Сказати, що мало, кидали достатньо, достатній мінімум. Я, прийшовши на позицію, там встановив правила. Так, дядьки, чаї, кофії відміняємо. Трохи, звісно... це не важливо. Я думаю, вони мене зрозуміли пізніше. Чаї, кофії відміняємо. Зуби чистим. Якщо є достаток води, чистить один. Набираємо в кружечку чуть-чуть. Там полощим щітку. Чистим. Показав на власному прикладі. Всі так почали робити. Кажуть, треба створити хоч якийсь запас. Коли хоч пити, ти ж не будеш терпіти. Ти куриш там накурено. Вітер не заходить. Там пекло. Там просто духовка. Смердюча духовка. Воняє піт. Воняє гівно. Воняє сцяками. Хоч попити води. Я думаю, це вже розкіш. Пили по чуть-чуть. По пів ковточка кожен робив. Варили їсти всі разом. Їли всі разом. Що їли? Спочатку запарювали пюрешку. Кипятили воду, запарювали ці пюрешки. На пюрешках, хліб, консерва, сардіна. Тушонка була. Відкривали банку тушонки. Тушонки зливали жир. Щоб доповнити водою. Щоб води менше розходувати. То ми тушонку нагрівали. З'являється цей жир. Ми його зливали в котелок. Заливали водою. Воно закипало. Ми так запарювали картошку. І з тушонкою хавали. Така сладка була. Тюбики арахісової пасти. Ми з хлібом. Як перший раз їх скинули, боже, яке воно було добре. Потім під кінець ми вже почали, блін, давайте ми щось замовимо. Чи ще щось. То нам скинули дві пачки сосисок. Таких сардельок. Це для нас було взагалі. Знаєте, як ми відкриваємо посилку? Ми як діти. Достаємо продукти. І всі кричать- оооооо! Достаємо там пачку сигарет - ооооо!. Достаємо газовий балон. Бутилка води. Ну, коротше.
Це було єдине ваше укриття?
Так, це єдине укриття. Єдине укриття. Кажу по-військовому, так як є. Норка. Захід. Ось оце ноги мої. Це я сфотографував.
Справа сидить Рома. Він собі ноги Теймуровою пастою намазує. Там, вважається, така лежанка. Ну ти можеш сидіти, але встати не можеш. Так само в норі ти встати не можеш. Максимум ти можеш в коліна встати. Це максимальний зріст. І зліва дві лежанки, двоє лежить. Один чергує, і один справа відпочиває. Получається, я налагодив службу. Кажу, давайте по три години. Я починаю з 12 до 3 дня і з 12 до 3 вечора. І кожен по три години чергує, сидить на радєйці. Решта двоє займається своїми справами, відпочиває. Плюс ми ще там трошки обсипаємося. Кажу, давайте тільки це вночі. Кажу, вночі ті, що мішки нам скидають з провізією, ми будемо в них набирати землю і викидати, щоб ми не запливли. Я ще кажу, якщо почнеться дощ, ми тут, коротше, готувалися. І ми виходили далі туди в туалет, там природні потреби.
Прямо в самому? Ви могли вийти?
Ні, ні, ніколи. Ніколи. Все вдень, вдень, в ніч ми як секрет були. Замаскована позиція, ніяких пересувань. В ніч ми виходили, забирали провізію. Вдень ми виходили працювати, коли штурм, якісь були рухи, чи треба було відпрацювати. Перед нами позиція була Пікап. Щоб вони себе не демаскували, не виходили, не стріляли. То ми виходили і з ГП або Форт-600 накидували туди трошки.
Скажи, що було б, поясни, в чому така небезпека, чому вам треба було так ховатись?
Активність дронів ворожих не менша, а навіть більша, за активність дронів наших. Хоча, блін, не скажу, що батальйон Свобода там, він взагалі клас, забезпечення бомба. Але в російської армії в них вже є все і навіть більше. Нас кошмарили мавіками карусель. Це один мавік висить зі скидом, чекає, поки ми вийдемо з норки, чекає, просто над нами висить, вже закінчується батарея, він кидає скид, в цей момент вже підлітає другий. Або якщо ми вийшли, він скинув скид і вже летить другий. Ми кажемо, пацани, ми за#балися, давайте вийдемо його зіб'ємо. Коротше, ми з підсвітками вийшли, чекаємо, ми знаємо, де він висить, а ми кажемо, візьми, постріляй, створи рух, а ми з тої сторони, щоб він звернув на тебе увагу, полетів до тебе. А ми з іншої сторони чекаємо, він там створив, постріляв, щось там по радійці передали, боєць постріляв. Ми бачимо, дрон опустився, шукає, він так добре опустився, ми його збили нах**. Що ви думаєте? Ми думаємо, ну все, зараз хоч на одного дрона буде менше. Почалося пекло. Вони, фпв-шки і скиди, просто вони не втихали. Коли ми їм збили дрона, вони звіріли просто, вони бомбили без кінця. Ні одного обстрілу, ні міномет, нічого. Вони просто фпв - скиди, фпв - скиди.
Спочатку я зайшов на Адольф, 4 чоловіки, та же позиція, але вона була суміжна. Два були з НГУ, два були ЗСУ. 54-та бригада, К-2 батальйон. Отакі хлопці, це реально респект. Вдень позиція змінюється в будь-якому разі. По-любому буде якийсь обстріл, буде щось там десь обсипатися.
Вніч зробити все, як було вдень, бо вони вдень будуть дивитися, що там помінялося. Вніч порвали сітку, сітка рабиця, знаєте, такі забори натягують. Повар і, може ви знаєте, Історика в 3-й батальйоні. Вони пішли, я на радійці лишився, Джостік поїхав за провізією. На квадроциклі у нас була доставка, він їздив на... Це чувак зі стальними яйцями, він без ноги, до речі, в окопі був. Вони полізли натягувати сітку, а я лишився на радіостанції, на контролі.
Я чую, вони вийшли, буквально це дві хвилини. Чую, дрон жужить. Я думаю, ну зараз повинні зайти. Чую, жужить крепко, тут бам, чую зрив, чую кричать. Я вибігаю туди, кричу, що там? Історик мені каже, ми оба 300. А один зесик лежачий повар, я його за шкірки затягую до себе. Кажу, показуй, що ти. Він каже, мені все болить, мені все болить. Я починаю оглядати, первинний огляд, це тактична медицина. Так, спочатку масивні кровотечі. Кажу, що тебе, де, де, покажи хоч що. Знімаю футболку, а в нього, отут, коротше, шкіри немає, а ребра. І я бачу, як його легені дихають, його легені дихають. О, тут треба перемотувати. Кажу, що тебе, може десь артерія чи нога перебита? Він каже, посмотрі ногу. Я знімаю ногу, вона, бачу, кров тече, але не така прям фонтанна, просто витікає кров. Так, сюди турнікета, сюди почав його, кажу, давай, зараз гемостатиком, бінтом перемотаю. Бо я тут не затампоную, грудна клітина, не можна там перемотувати. Я тебе замотаю бінтом. Я починаю його замотувати, піднімаю другу частину. А в нього тут те саме, бляха. Я два бінта, два гемостатика замотаю. Кажу, Історик, що у вас, що ви триста? А він такий дідок, але він каже, Вогнику, не хвилюйся. У мене все добре, я легкий.
Сів на ліжко і сидить чекає, каже, ти допомагай Артурові. Я Артурові кажу, він каже, посмотрі, голова что-то болит. В нього в голові уламки. Тут пробито, блін, нога пробита. Я її замотав, повертаюсь на історика. Історик бачить щось, він вже підкисає, каже, дивлюсь, а в нього вся штаніна в крові вже. Каже, пан історик, у вас все нормально, у вас нога тече, знімайте її, подивіться. Він знімає, а в нього з ноги, нога теж так добре пробита. Каже, давайте турнікета, чого ж ви лежите, просто не даєте собі допомогу. Я йому турнікета натягнув, все, на евак. Тут заходить Джостік, а чувак реально без ноги. Він на квадрику вивозить тих трьохсотих, приїжджає назад, і лишаємося ми на позиції вдвох. Це поки він поїхав, я сижу один на радійці з автоматом, бойова готовність. Думаю, бл#дь, побачили, що вони двох тільки що трьохсотнули гранатою. Мало лі, що сижу, дочекався його, він прийшов, чую знову ці дрони починають кошмарити. Вуууууууууууу. Тут тільки перший скид нам на вхід, і він скинув, в нас там сітка була, він її скинув, порвав сітку. І другий скид, тільки не взрив, а, пшшшшш, каже, це походу газ, хімка, давай противогази. Одягаю противогаза, фоткаюсь дружині, кажу, Настя нас, походу, хімкою травлять.
Це якийсь радянський ще?
Так, радянський противогаз. Ми питали, а чому не можна, коли в академії вчились, питаємо, типу, пане полковник, чому не можна носити бороду? Він каже: так, когда химопасность, ты противогаз оденешь, як ти, типу, оно ж не прижмет, оно будет просачиваться. Я це пам'ятаю, і я такий, отак взяв себе притиснув, щоб максимально швидко, я сижу, вроді нормально, вроді нормально, а скинули оцю гранату, осьо, я її й сфоткав, РГВО, отако.
Це одна не спрацювала, і ти її сфоткав?
Так, одна не спрацювала, а одна спрацювала. І я чую, що починаю важко дихати, дим в бліндаж заходить, важко дихати, я максимально наверх, бо дим понизу йде, я максимально наверх, і чую, що вже взагалі, капець, пече, пече, дуже в грудях починає пекти, дуже хреново, я кажу, Джостік, надо зй#бувати, я в противогазі кричу, він каже, плюс виходим, я роблю видих, повністю видих, починаю з бліндажа відбігати, і там в нас оружейка, ми пробігаємо до оружейки, а там вже теж, воно все в диму, і починається таке, я не можу, це може паніка, а може це така дія газу, я не можу не вдихнути, не можу видихнути, і в мене починається рвотний рефлекс, а ми нічого не їли, тільки води пили, і я починаю водою ригати, і в цей момент, коли я виригую воду, я можу вдихнути повітря, виригую воду, я видихаю повітря, і це отаке, фотографія є, я кажу, я думаю, зараз здохну від хімки.
До нас прийшло поповнення, один Кеня, це з Національної гвардії, потім прийшов один ще з ЗСУ, Юра, але він був без позивного, ми, виходить, ніч ми копаємо, відновлюємося, там літають нічні дрони, ми по мінімуму пересувань, там лопаткою чик-чик-чик, ми траншеї чистим, ну працюємо, не те, що там ліг і спиш, одні чергують, другі працюють, треті на службу, дивляться в теплак, тут починається зранку, прям капець, важкий, серйозно важкий піхотний штурм, іде група так само по полю, іде група вдоль Майамі, і десь ще група обійшла, дрони не побачили, і виходить так, каже, у вас пі**ри вже заходять на Трою, вже пі**ри там закріпились, вони зайшли, почали копатись, каже, починайте туди працювати, і починається отака перестрілка, ми стріляємо в них, вони чують, що ми починаємо стріляти, ідентифікувати ціль ми не можемо, тобто прямого контакту немає, просто перестрілюємося, каже Комишов, б**, я зараз з РПГ, він каже, там є термобарна, я термобарну зарядив, як в п**ду, він каже, б**, ти, каже, прям, каже, в бліндаж їм нах**, ну там бліндаж був, він каже, біля бліндажа впала, каже, ї**но, ніх**, він каже, давай сюди, всі, що є, постріли, тіпу, давай сюди, я на рацію, там чуваки підносять, а ми воюємо, виходить, він каже, пацани, все, що є, крім тандемів, бо ці тандеми важкі, все, що є, несіть, вони все принесли, той Комиш, він такий невисокого зросту, заряджаємо РПГ, і там мішок розвалений, і можна на нього тільки одною ногою стати, щоб, тіпу, дуже близько це зробити, я такого ще не бачив, такий, він бере РПГ на плече, автомата скинув, одною ногою на мішок підпригує, і в моменті, коли він максимально над позицією, робить постріл, і таких пострілів він зробив чотири штуки, і все там, і він так все так добре туди поклав, каже, Комиш, ти вже таке ісполняєш, там стрільба, заміси, тут п**дари заходить група, каже, зустрічайте, у вас п**дари в окопах, вони, виходить, з троє зайшли до нас, і почали ми їх чистити. Ну, кажу, Комиш, хто піде? Пішли ми вдвох, ми вже воюємо, не будемо пацанів, хай вони там на радійках щось там, заряджають БК, ми одного на БК зарядили, цього, сюди поставили на еспешку, каже, ти дивись, нам в тил, що ми зараз підем туди, щоб зараз п**дар в спину не зайшов, ми пішли, зачистили окопи, я кажу, так, дивись, там вже три норки, де от вони можуть засісти, от зараз, якщо вони зайшли туди на кухню, там є три норки, де вони реально можуть сидіти, каже, плюс-плюс, ну ми йдемо, оце зачистка окопів, це тух-тух-тух, робота, блін, я штурмовиком себе відчув, блін, це тух-тух-тух, каже, він каже, я пустой, я його за спину сюди, я починаю присипати, ну, ми так спрацювали, я не думав, що я так вмію, блін, ми так спрацювали, ну, тух-тух-тух, тут ми доходимо до кухні, я кажу, все, це послєдня норка, де він є, я кажу, давай туди, гранатами його закидаємо. Він каже, блін, газовий балон. Я кажу, пох*, і ми, коротше, туди його гранатами закидали.
П**дар закричав там, це я так з улибкою зараз розказую, а тоді було не до улибки вобще, 7.55 почався штурм, бо я сфоткався з жінці на удачу.
19.22 це закінчились бойові дії, 7 ранку до 7 вечора, бляха, була стресуха, оця перестрілка, ну, це просто був пі**ець. Почалась ніч, нас цілий день ї**ли фпвішки, я вже, розриви були так близько, я бачу волна, я бачу вогонь від розрива, бляха.
Скільки в твій бліндаж вдарило фпв взагалі? Ти можеш їх порахувати, хоча б?
Порахувати нереально, це кожні 10 хвилин, цілий день.
І вони прямо сідали на твій бліндаж?
Ні, вони прямо в нору залітали, вони прямо всередині збивалися. Там у нас вихід, ми мішками заклали, щоб був вузенький прохід, і підперти потолки. Був вузенький прохід, був поворот, і до повороту там 3-4 метри прохід. Вони спочатку зняли ці 3-4 метри прохід, і вже в нас вийшов прямий заліт, і він, я бачу, як прямий заліт, він не може завернути, в нього, видно, сигнал втрачається, в ці мішки, я бачу, як розривається в мішках, розлітаються мішки, а через те, що ми отак до стінки притулились, сюди летить все земля, воно трохи боляче, по вухах, б'є капець, воно як в бліндажі, воно дуже по вухах давить. Я бачу ці розриви, я кажу, пацани, якщо нас зараз закінчиться цей прохід, або він заверне, він прямо нам під ноги залетить. Кажу, давайте отсюда.
На другий день ми грузимо РПГ, ми грузимо від АГС станіну, лишається браунінг, лишаються наші автомати, і все, у нас більше, ну, і гранати, більше зброї нема. Кажу, дядьки, давайте оту, там, де я Комиша мотав, там є норка, і там ще наші 2 трьохсотих колись несли службу НГУ, тоді ми вже, як їх вдарило ФПВ, ми більше туди не виставляли пости. Там є в них теж завалений бліндаж. Ми просто туди, зараз 4 чоловіки, 2 в одній норці, 2 в другій, просто пересідаємо , не зробимо ні пострілу, навіть якщо буде штурм, якщо будуть іти, ми не видаємо себе ніяк, ми просто сутки перечекати, і зранку ми, тіпа, будемо виходити. Кажуть, плюс-плюс, заходимо туди, чекаємо сутки, нам ще НГУ-дрон скинув їжу, ми забрали. Получається, ми тут двоє в норці, я і Саня Оганесян, і 2 діда там в другій, тіпа, траншея так розходиться, тут ми в одній норці, а вони там в другому бліндажі. Це самі були тихі сутки за цей дуже довгий час. І тут час виходити, і я пишу своєму командуванню, я тут лишаюся один, бо вони зесика, вони кажуть, я виходжу з ними, несу їм зброю, мені передають мінус. Я думаю, так, мінус, я йду на Пінчер, бо я туди веду людей, оце де я маю йти. Мені кажуть: пока подожди. У мене зразу в голові срабатує тіпа, походу, командування хоче, щоб ми тримали Адольф, бо ЗСУ, вони виходять, кажуть, ми передаємо Адольф НГУ. Ці чуваки виходять, а я думаю, вони збираються, вже там пакують речі, рюкзаки, по мінімуму майно. А в мене в голові, я став, а голова запрацювала так, наче на 200 відсотків, я виживу, я виживу 100 відсотків. Так, що мені треба зробити? Мені треба енергія, я пішов у бліндаж, забрав повербанки по максимуму заряджені, забрав гранати, забрав по максимуму БК, в мене є калаш, в мене є РПК, забрав розтяжки, забрав нитку, щоб поставити розтяжки, так, дивлюсь, в мене є, ще там генератор стояв, так, мені треба забрати бутилку бензина, щоб, якщо що, на ніч, я поставлю генератору заряджатись, там є екофло, якщо підуть, не зайдуть, не заберуть його, то зранку я піду по сірому, заберу його сам. От так, продумано, так, я буду їсти, мені скинули їжу, мені хватить поїсти, розіб'ю на декілька днів, потім через декілька днів мені ще скинуть. Буду пити води, там типу визначу, скільки води, в ніч буду чергувати, в день буду спати, а як буду, як пі*** буде йти по траншеї, то я поставлю дві розтяжки, я знаю, як ставити розтяжки, і поставлю дві розтяжки, якщо вона спрацює, то в день мене взрив гранати розбудить, і я зможу прийняти бій. Це я думав, як я сам лишусь.
Уявіть, ти сам готувався до оборонно-опорного пункту, один!
Потім написав на Зірку Тьомі, я не знаю передав він це на штаб чи ні, але каже подожди. А потім пише "Ти шо, #банутий? Нєт. Так робить не треба". Каже все, відходь на Пінчер. А відходь на Пінчер це він сказав вже мені близько п'ятої ранку, коли зесики вже пішли. Я вже цілу ніч копав собі позицію, щоб в мене там норка була маленька, щоб я міг нормально лежати і щоб в мене було, получається, не прямий простріл, а я міг сховатися від прямого. Щоб в мене був угол, сховатися, не прилетить пуля. Я розширив, розширив. Виніс мішків з 20 землі, мабуть.
Один, ти сам робив оборону позиції? Сам залишався весь час на позиції?
Це поки зесики готувались на відхід, це крайня ніч. Я готував свою позицію. Я собі в голові... хтось мені кричав: ти виживеш 100%. Треба робити то, то, то.
17 серпня, відходжу на Пінчер, беру з собою, одягаю плаща, броня, каска наверх, рюкзак, у рюкзаку максимум повербанків, взяв 2 бутилки води. Мені щось так підсказало, лиши ерпешку, вона не зручна. Якщо тобі треба просто добігти до своїх ці 300 метрів, бляха, по сіряку, там між Адольфом і нами і Пінчером невелика відстань. Але туди наші ніхто не дивиться, там є зруйновані позиції. Взяв води, взяв телефон і кажу Тьомі: я заберу інтернет, і він каже, плюс.
Добігаю я до Пінчера, думаю, так, ну 300 метрів. А я до війни готуюсь. Я бігаю, спортом займаюся. Ну, щоб тримати себе у фізичній формі. Думаю, та зараз 300 метрів, що мені пробігти 300 метрів? Біжу, біжу. Щось чувствую метрів через 50 вже не можу бігти, але чую, дрони літають по максимуму, чук-чук-чук, дорогу знаю до Пінчера. Кричу їм в радійку: "Пінчер, Пінчер Дід Мороз!" Бо я несу мішок з продуктами. Кажу, Дід Мороз до вас і заходжу, заношу. А я до них, перший раз, людей заводили на Пікап, то я їх вів від Адольфа до Пінчера. Кажу, дядьки, пам'ятаєте, я вам минулий раз приходив, казав, що принесу балабасів, снікерса якогось, бо вони сидять, у них там, ну щось з логістикою кругом важко. ЗСУ трохи помагало більше. А на Пінчер тільки НГУ.
Приніс там мішки, пару снікерсів було поїсти, бутилки води. О, все, блін, вони раді були мене бачити. Привітався, розібрались, розставили антену. Зв'язок підтримували так: антена була замаскована. Це така квадратна антена, до неї підключені два телевізійні кабелі одножильні. Ці кабелі йдуть вниз і переходніки на Wi-Fi роутер, такий, що от сім-карти. Там вставлена сімка водафон. Ця антена, я її поночі замаскував, виходить, там біля Пінчера. Я в нього доску впер, щоб він підпирав. А на другий кінець доски примотав антену і, виходить, так добре він підпирає, і вона замаскована, бо там все розрушено і вона в футболці зеленій, її взагалі не видно. Я кажу, сфоткайте мені з дрона, покажіть, ну, там не поймеш. Протягнув проводи, підключив інтернет. Кажу, дядьки, інтернет користуємося вніч, вдень виключаємо. Плюс-плюс. І ми вночі, там, зв'язок з рідними, для них це було взагалі, капець позвонити. Чуваки просиділи 50 днів без зв'язку з рідними.
Я їм розказав про Адольф, які там були позиції, що там ми робили. Вони кажуть, плюс-плюс, у нас тут теж штурми.
Біля позицій Адольф, де ви оборонялися, тіла російських штурмовиків, які добігали, намагалися захопити і вже в ближньому бою їх знищували бійці. Просто неймовірно. Тобто 37 діб з 10 липня по 17 серпня безперервні обстріли , прямо по твоїй схованці, ти нікуди не виходиш, крім під час бою. Вночі тільки виходиш. Весь день ти всередині. Причому навіть без зв'язку. Я так розумію, ти після 37 діб переходиш на іншу позицію і продовжуєш виконання бойового завдання. Просто неймовірно взагалі, і там піхота, це, дуже важливо для усвідомлення, якою ціною, якими зусиллями, якою невеликою кількістю бійців тримаються такі важливі напрямки. Бо за спиною цієї лінії оборони місто Сіверськ, і завдяки от таким просто надзвичайним зусиллям хлопці тримають, наші воїни тримають ці позиції і захищають Сіверськ. Розкажи, друже, будь ласка, як ішли бої на позиції Пінчер.
Що на мене повпливало. Мені на Пінчері були умови гірші, норка менша, у нас там був бліндаж. Тут завалений бліндаж, норка менша. Умови трошки гірші, по продуктах теж. Перекрилась логістика і ЗСУ вже нічого не допомагають. То не долітає, то його заребили, то збили, то ще щось.
Що було набагато легше - обстрілів майже не було. Я чую прильоти, бахає. Чую там взриви. Але конкретно по нашій позиції по нашому ВОП Пінчер, Кенчер, Кутовий. Нема ні прильотів, нічого. Але йдуть піхота, розвідка.
Від нас до Пікапа до 200 метрів. Вони перед нами. А Адольф йде впритик до Пінчера. І трошки 200 метрів Пікап і далі починаються вороги. А справа від нас, поле, просто 2 км поля. Нема непосадки, нічого. І воно заміноване. Захожу всередину, мені Тьома каже - та ти одного за#бав. Ну це не проблема. Та в основному тільки такі штурми були. Ми виходили, з гепешки насипували ФПВ-шки, дрони. Там іде група, каже, там 2-3 чоловіки. Той штурм, який не штурм, це було, я не знаю, це було якесь безглуздя. Вийшов Саня Хомяк, з нори добре чути, коли ти найближче до виходу. Він вийшов, а ми туди ходили в туалет. Він вийшов, достав свої діла, став на коліна, бо там стоячи ти ніяк не став, там тільки на колінах. Зігнувся, сижу на радєйці і мене смутило, що я не чую як дзеринчить в бутилці продукти людської життєдіяльності. Він повертається, каже, пацани, тихо. Я кажу, Саня, що? Він каже, чую техніку. Кажу, де чуєш? Справа. Я кажу, Тьомо, чуємо техніку справа. Він каже, плюс-плюс, бачимо у вас, типу, їдуть до вас пасажири на мотоциклі. Бойова готовність. Плюс-плюс, Я вже починаю чути мотоцикл. Чую, як він повз нас їде. І зупинився. Саня каже, він заглох. Він каже, прямо на 6 часов позаду вас, виходьте і працюйте.
Ну, я беру автомат. Пацани, хто піде? Я накидую броню, беру автомат, вилізаю. Розвертаюся, ідентифікую його. Я добре побачив його каску, а я думав на автоматі, якщо різко запобіжник опустити, це буде не черга, а одиночне. Воно в крайнє праве, в крайнє нижнє. Один постріл і він закричав. Ну, і я зрозумів, що в мене одиночне і почав працювати. І знаю, що в мене ще дві гранати М67. Беру М67. Бам, туди йому. Захожу всередину. Кажу, пацани, я його за#бав. Вони кажуть, ми знаємо, бо нам вже по рації Зірка сказала все нормально. Пішли ми його подивилися. В нього броня, каска, радіостанції. Телефони. Паспорти. Він, видно, віз павербанки. Забирав з позиції, може, він перепутав, куди треба їхати.
Другий був такий, чуємо, ззаду посадка. А там у нас така посадка Адольф іде. Ось тут дистанція Ось тут Пінчер. І ми виходимо рівно нам в тил ззаду йде ще одна посадка на Зірку. Ось так ми якось заходимо, так і виходимо. Чого ми не можемо вийти? Бо Пінчери пройшли з Адольфа, добігли до посадки на Зірку і закріпились там. Наші люди виходили, наша піша логістика виходила. Почався вогневий контакт. Були двохсоті, трьохсоті. Вони там в норах. Брали полонених, вони кажуть, у нас там у кожній норі є люди. І виходить, що ми не можемо вийти, бо якщо ми підемо, то вони нас, зустрінуть.
Дуже важливий момент. Люди сидять там на позиції. Давай пояснимо, чому ви так довго сиділи без змін на позиціях. Що так довго сиділи на позиціях, кидали дроном, і не могли, і от ховались, і ворог тому плутався, заходив на ваші позиції. Тому що фактично ці позиції були оточені. І ворог знаходився з двох флангів, з якої відстані, скажи? Бо противник охопив вас з двох флангів. Ніхто не міг зайти.
До Адольфа зліва 300 метрів і до посадки Зірки 300 метрів.
Тобто противник знаходився 300 метрів з обох флангів, тому вони плутали позиції, тому що вони там поруч знаходились.
А що, справа не можемо вийти, бо справа поле, нас, по-перше, по полю побачать, а по-друге, воно заміноване. І виходить, що ми не можемо -вперед п#дари, вліво п#дари, справа п#дари, а вправо міни.
Дуже часто у нас, коли кажуть там, триматись, дають наказ, мало хто розуміє, що за цим стоїть. І от тут якраз приклад, коли 4 бригада Рубіж Нацгвардії, батальйон Свобода, виконували цей наказ максимально тривалий час, коли, в принципі, вже, якщо так дивитись на карту, виконання цього завдання вже неможливо. Ворог охопив позицію з двох сторін, 300 метрів з одного флангу, 300 метрів з іншого, і прострілює, навіть зі стрілецької зброї, підходить туди. Нікого не завести і навіть вивести вже проблемно. Тому, фактично, це було оточення, і бійці, які чудово розуміли цю обстановку, виконували наказ і тримались в оточенні. Такий тривалий час.
Зараз вже доходимо до кульмінації. Чули ми, як працювали по посадках, ззаду нас. Чули добре прильоти. Ззаду вихід і ззаду прильот. Тобто ми розуміємо, що наші працюють нам в тил по посадках. Там знаходиться, ну, понімаємо хто. Чуємо, і знову Саня, знову вийшов в туалет.
Знову з бутилкою, і чує. І знову я на діжурстві. Він повертається з такими очима. Каже, пацани, п#дар пробіжав повз нас. А ми з нори там бачимо, ну, таке віконечко. Я кажу, подожди, як пробіжав? Ти побачив його, чи що? Да. Він каже, да, він пробіжав по траншеї, в сторону Пікапу. Чук-чук, на радійку все передаю. Чу-чу-чу-чу. Все кажуть, плюс-плюс, зараз будемо його дивитися. Да-да. Я кажу, що в нього було? Він, ти ідентифікував його? Броня, каска. Як він був одітий? Він каже, взагалі без нічого. Просто голий. Штани, рубашка. Кажу, бл#дь, пішли його зах#ярим. Я кажу, на Зірці, давайте ми підемо його зачистимо. Вони кажуть, мінус-мінус. Я кажу, ладно, посидимо, посидимо. Це я зараз голосно говорю. А ми все в шепоті, щоб він нас не почув. Кажу, так, пацани, давайте, він йде в сторону Пікапу. Він там сидить. Кажу, там же є сетки такі нерозвалені. І плюс там є такі норки, він ж може там засісти. Кажу, давайте послухаємо. Сидимо, слухаємо. Я пішов туди до виходу. Автомат наготовив. Типу в броні. Сиджу. Чую, як він кашляє. Кажу, бл#дь, пацани, мені не чується. Передайте, що я чую, що він кашляє. Хай Зірка скине туди скида, він вибіжить. Ми передаємо на Зірку. Плюс-плюс. Ми смотрім. Вже темніє. Ми вже смотрім ночними дронами. Теплових сігнатур ми не бачимо. Вісім над вамі, стопроцентно, просто круглосуточно. Ми не бачимо. Кажу, бл#дь, скида, послухайте мене. Мінус-мінус. Я думаю, бл#дь, ну ніх#я. Я беру гранату, виповзаю. Одну гранату туди, другу гранату. Затихло. Думаю, бл#дь, ну може я його за#бав, а може, мені чується. Слухові галюцінації. Виходимо наступного дня. Пити хочем, капець. Їсти хочем. З логістикою срака, бл#дь. Цей дрон привозить, ну реально, на чотири чоловіка привозить чотири бутилки води. В норі, коли пекло стоїть, там в норі духовка. Ну чотири бутилки води це півторачки. Він може привезти чотирнадцять кілограм. Я думаю, чотирнадцять кілограм жрачки, ніхрена собі обйоми. А чотирнадцять кілограм... Чотири бутилки по півторачки. Кожна бутилка півтора кілограма. Це вже шість.плюс їх замотують, щоб вони не розбились.Замотка це вже 7 кг.
Друга половина доставки, це продукти. Плюс ми замовляємо, нам треба постріли на ВОГ, бо ми стріляємо. А вони важкі. Ну, передавали зброю і їжу. І це виходить, що чотири бутилки води, плюс запарити ту мівіну, щоб чотири чоловіка поїло. То це не так вже і багато. І треба економити. А пити хочеться, капець. Там спека, блін. Кажу, пішли, пошукаємо. Бо нам кидали там окремо мавіком. Бутилки, просто помощ. Може ми зараз там, поки дронів немає. Пішли, може хавчик якийсь знайдемо. Вийшли ми, коротше. Зняв я два відоси. Кажу. Це я виходив і Рома.
Оце я виліз з нори. Це посадка на Пікап. Це посадка зараз буде на Адольф. Осьо. Отак іде Адольф. Оце я виліз з нори. Осьо, вбитий мотоцикліст. Зараз буде Лисичанське НПЗ. Заходимо в нору. Там не так, щоб ти зійшов як по сходах. Там треба на сраку і заїхати туди. Залізти зручно. Вилізти дуже некомфортно. Бистро вилізти це є проблема. Я заліз, а бачу, Рома щось не залазить, наче щось случилось. Кажу, Рома, все нормально? Він каже, автомата мені. Я даю йому автомат, я кажу, що там? Він каже, п*дар встав. Я беру автомат, вилажу за ним. Він, виходить, йде по траншеї, а я по брустверу через верх. Ми його оба одночасно ідентифікуємо. Починаємо по ньому ї***ти. Ми його так двохсотнули. Заходимо назад. І там далі почалося, після цього моменту, три дні тіш да гладь. Взагалі, вмирали від чого? Вмирали від скуки, блін. Просто ніяких ні рухів, ні пострілів, нічого.
А давай пояснимо, що це тому, що противник з усіх боків, і вони не можуть розібратись, де свої, де чужі. І вже так не навалиш, бо поруч свої.
Зранку працює танк. Не більше п'яти пострілів. Стріляє в тил. До цього танк не стріляв взагалі. Я танка не чув. Я був шістдесят вісім днів на позиції, я танка не чув ні одного пострілу. Я думаю, пацани, це танк? Вроді, да. Виходжу в синьку, покажу, там Боксер сидів. Бокс, це танк роботає? Каже, плюс-плюс. Я думаю, блін, ну ладно, значить танка підкотили. Проходить день, 14-те число, і я оці 13-те, 14-те число дуже погано спав, а в 14-й в день заснув так добре, прям виспався капець. А снилось мені, я йду в траншеї, ніч, і штурм. Йду, чистити окопи, іменно штурмую. Проснувся, кажу, бл#дь, якийсь такий сон, ну х*ня якась, бл#дь. Кажу, а бабушка завжди казала, куди ніч, туди сон. Я кажу, куди ніч, туди сон. Думаю, хоча б день. Думаю, ну ладно, прийшов, тут день проходить, ніч наступає, до 12-ї я не сплю, бо спати не хочеш вночі. Потім з 12-ї до 3-ї в мене служба, і далі, я починаю відпочивати. З 12-ї до 3-ї сидів, все нормально, взагалі, нічого, нікаких двіженій, пишу Тьомі, що там обстановка. Все нормально, сігнатур не віжу, все нормально. Плюс-плюс, доставка теж, все нормально, все вовремя. Доставку рано скинули, це теж чудо, все ціле. Тут мене в 3 часа міняє Саня Хомяк. Я лягаю в норку, оцю, що справа, що одиночне місце, лягаю, закриваю очі, але сон не йде. Ну, знаєте таке? Ти, тіпу, лежиш, але сон не накриває. Лежу, лежу, лежу, лежу, лежу, лежу, лежу, лежу, чую радєйка, Пікап, Пінчер, бойова готовність, підготовить протитанковий. Плюс-плюс, їде техніка. Плюс-плюс, дивлюсь час 6.10. У нас протитанкового 2 АТ-шки другі. І одне РПГ-18. АТ-шки другі, я знаю, як користуватись, але це АТ-шка друга, є АТ-шка четверта, така моцна. А є АТ-шка друга, вона проти небронірованої техніки. Вона жарить капець. Танк, АТ-шка друга, ну, там немає такої кумулятивної сили, щоб вона пробила танк.
І РПГ-18 теж. У вас 3 легкі гранатомети, які, в принципі, проти танка мало що можуть зробити.
У нас 4 постріли на Форт і багато ВОГів.
Ну, це все проти піхоти.
Проти піхоти. Я кажу, плюс, ми вже чуємо, як котиться, чуємо звук танка, що він наближається. Радєйка виходить, Пінчер, встрічайте на 9 часов, це там, де Адольф, у вас танк, дистанція 10 метрів. Я вилажу з нори, мені дають АТ-шку, витягую кольцо, цілюсь, бачу танк, бачу танк реально 10 метрів, активна броня, все бачу. І наверху нашита антикумулятивна в нього така рішітка із ціпками. Вони такі прямо до землі, з ціпки, щоб фпвішка не влетіла, антикумулятивна. Я думаю, бл#дь, куди його в'#бати? Дивлюся, думаю, бл#дь, ну, мабуть, зараз в бочину точно ні, бо, ну, ніх#я не зроблю. Думаю, може, зараз під башню йому закину. Хлоп, і вона бере, вилітає, і прямо над ним перелітає. Я кажу, АТ-шку другу давайте. Вони мені дають другу. Я думаю, щас, я зрозумів, я трохи нижче візьму. І там, виходить, там нора, щоб добре її бачити, Я на носочки привстав, щоб прям... Бо вона насип, хлоп, і вона не спрацьовує. Я кажу, пацани, давайте РПГ. Ціла суєта, там те РПГ його відкривати, там, бл#дь, його треба відматувати, цей... Кажуть, бл#дь, ніхто не знає, як його робити. Кажу, давайте мені хоч щось, нах#й. Мені дають Форда, я знаю, що у мене до Форда 4 постріли, один уже заряджений. Я беру, вискакую, хлоп, він перелетів танка. Я беру, заряджаю ще один, хлоп, танк вже починає їхати, перелетів танка. Я думаю, бл#дь, я що, рахіт, нах#й. Беру, 4 постріли, хлоп, вони всі перелітають. Я думаю, бл#дь, я що, долбой#б, я не можу зібратися. Кажу, давайте мені, кажу, ГП. Дають мені автомат, а в мене автомат з ГПшкою. Я беру, і ГП заклинило, не стріляє. Танк приїжджає, я, бл#дь, голову вправо повертаю, бачу, ще два їде.
Кажу, танк нас проїхав, в мене АТ-шка одна не спрацювала, другою я промахнувся. Каже, плюс-плюс. Я кажу, пацани, я, бл#дь, з ВОГа ні одного ВОГа не попав. А якби я з ВОГа хоча б один попав, він би ствола розвернув і й#бнув, бл#дь. Ну, у нас там не супер-бліндаж. У нас насип в землі. Якби він й#бнув, ідентифікували би нас, ці два, що їдуть за нами, вони б нас добили б, н#хуй. Кажу, ну, може, і так і за#бісь. Кажу, ладно, зараз мають дрони. Кажу, я ж знаю, як спрацює Свобода. Кажу, пацани, зараз Свобода фпвішками їх роз#бе. Просто нам треба почекати.
Петро Кузик:
Рухалась колона ворожої техніки, попереду йшло два танки з обвареними повністю, мангали вони це називають, і привареними такими катками, протимінними, ну, як асфальтові укладчики, приблизно щось таке, щоб тралить мінні проходи. За ними рухались п'ять машин броньованих з піхотою, з десантом піхоти, задача їхня була очевидна - дотралити дорогу до наших піхотних позицій, скинути десант піхоти в окопи нам. За їхньою тактикою, я знаю, бо ми вже неодноразово спостерігали і по сусідах, що вони кидають в окопи нам десант, поки ми займаємося знищенням цього десанту, ну, по суті, окопними боями, в цей час приїжджає друга партія з десантом, вже про траленій дорозі, ну, і, по суті, вони кількістю переважають. Тактика відома, стара, не нова, тобто, застосування ми розуміли. Почали відпрацьовувати по танках, вдалося зупинити перший танк. Йому комбіновано і міни спрацювали, і спрацювали по ньому і ФПВ, і протиотанкова система, все в одному, там екіпаж без шансів. Другий танк, підірвавшись на мінах, екіпаж вискочив, почав відступати. Очевидно, оркам дали наказ продовжувати наступальні дії, тому що бронемашини почали об'їжджати танки і продовжували рухатись у нашому напрямку. І тут почали знищувати бронетехніку, якраз навпроти позиції, де працювали хлопці. Піхота висипається з підбитої бронетехніки і по них зразу скиди, вони хто куди, і велика частина побігла в бік наших позицій.
Роман Омеляненко, старший солдат 4БрОП НГУ батальйон "Свобода"
Я оказался самый первый возле выхода. Увидел, как по окопам слева и справа противник. Открыл огонь из автомата. Хомяк Саня подавал мне гранаты, я начал отбрасываться гранатами от них, автомат заклинило, подали еще один автомат, работающий, потом попросил Саню- выходи помогай. Вышел Сашка, мы начали вдвоем вести бой, не знаю, сколько он продолжался.
Владислав Стоцький:
Я бачу їхні тільки ноги. Я чую, п#дар кричить: Да за#балі ви, бл#дь нах#й. І черга: Ту-ту-ту-ту. Я понімаю, що це черга не наша. Це черга по пацанах.
І в цей момент я бачу - Рома хоче залізти в нору. А там нора маленька. Він не може. Я беру його за ноги хватаю, в нору затягую. В цей момент, як я його затягую, Сашко отак присідає і собою, получається, вся нора, весь вхід закриває. Рома каже: Саня 200. Я кажу, ти 300? Він каже, так, я 300. Я кажу, йди туди. Він, получається, заходить в цей бліндаж. Я беру автомат. Я понімаю, що в мене вибора вийти, я не можу, бо п#дар, я не знаю, де п#дар. Я не вспію ідентифікувати. Я думаю, мені треба вести бій, хаотичний, просто прострілювати все, щоб вони чули, що я работаю. У нас були заряджені магазини. Я беру автомат, починаю просто #башити во всі сторони. Чую, десь він тут топає. Я туди максимально ствола. Просто працюю без кінця. Закончились патрони. Зарядив. Ту-ту-ту. Заклинив. Я беру його ногою, в#бав, дальше продовжую #башити. Тут автомат знов заклинив. Я кидаю його Ляльці. Кажу, Лялька, чисти і заряджай магазини, бо ми закінчимося нах#й. Лялька, получається, на радєйці з Пікапом. Мотає 300-го, заряджає магазини, чистить зброю. Я веду просто бій. І думаю, бл#дь, мені треба гранату відкинути нах#й. Я беру гранату, з нори, бл#дь, відкинув. Вона й#бнула. Я чую, бл#дь. Я кажу, пацани, вони зараз нас гранатами почнуть закидати. Бо вони не можуть прийти на підхід. Чую характерний отстрєл, бл#дь, гранати. Я чую його добре, нах#й, отстрєл гранати.
Кричу, граната. Вжимаюся в стінку сюди. Тут вони всі в стінку зариваються. А вона до нас не закотилась. Бо Саня... Получається, він загинув, присів, і в тому місці, де він присів, він закрив останню оту норку, яка може зайти. Йому граната під ноги, #башить, граната. Я далі продовжую бій. Чую ще отстрєл гранати. Вона йому під ноги, він її тримає своїм тілом мертвим. Вона #башить. Я далі продовжую бій. Отаке, нах#й, було, бл#дь, я не знаю, скільки, нах#й. Бо, бл#дь, я не знаю, скільки так було. Я не можу сказати, скільки це було. Просто такий бій хаотичний. Я, бл#дь, на Зірку - із Зіркою зв'язку нема. Ми тільки з Пікапом. На синьку. Вони вже роз'#бали нам антену. З синькою зв'язка нема. Я чую, як вони ходять. Я чую, як вони по нас стріляють. Вони не можуть на прямий простріл в нору зайти. Я роблю все максимум, щоб вони не зайшли в прямий простріл. Не в#бали ні з РПГ, ніх#я. Просто, бл#дь, держу нах#й ту нору, бл#дь. Відбиваю, бл#дь. Кажу, пацани, я. Я кажу, якщо ми затіхнєм, нам п#зда. Заряджаються патрони, чистяться АК. Я бачу, Рома тут собі турнікета наклав. Кажу, Лялька, замотай йому руку. А я бачу у нього рука - кістка не задіта, але пуля пройшла сквозь руку, вилетіла. Ну, коротше, рука відкрита з двох сторін. Я кажу, замотай його. Він достав бандажа. Кажу, не бандажом. Кажу, осьо, гемостатик. Бери гемостатик відкрий, замотай туго. Це бінт, туго бінтом замотай – в нього кров перестане текти. Продовжую далі вести бій. Тут ще одна граната, нах#й. І Саня, бл#дь, я не знаю, гранат вони з десять скинули. Саня просто, всі гранати йому в ноги. Він просто своїм тілом, бл#дь. Граната до нас не зайшла, ви розумієте?
Олександр Хомяк прикрив своїм тілом бійців. Прикрив до кінця. Прийняв бій.
Бій вже стих. Я подивився на час - десь була 14-та година. Я вже чую, фпвішки працюють по нас. Наші стволи, напевне, теж працювали. Арта. Просто, #башили, щоб за#башити п#дарів.
Оця основна штурмова група закінчилась. Вони заходили потім по п'ять чоловік, по три чоловіки. Вони десь там знаходили недобиті. Відстрілювались. В період, коли перебило зв'язок, в нас одна антена на пауку, одна антена прикручена. Я включаю її, налаштовую сигнал. З нори вона не ловить. Треба руку з нори достати. Я перший раз руку достаю, передаю інформацію, і під чергою її бачу. Руку опустив, і не попав. Так було ще пару разів. Потім вони його, видно, й#бнули.. Вже нормально комунікував, отак передавав руку з нори, кажу два слова на Пікап, Пікап передає на В’єтнам, В’єтнам на Зірку, Зірка на В’єтнам, В’єтнам на Пікап, і я чекаю знову, поки прийде мені інформація. Передаю, кажу, передайте на Зірку, ми сьогодні виходимо. Вони кажуть, плюс-плюс, або сьогодні, або завтра. Потім вже темніє, сіріє, передає інформацію, що нас має забрати техніка приїхати за нами. Я кажу, передай на Зірку інформацію, вона зрозуміє. Хай зі всіми стволами, ї**, посадку на Зірку. Тобто там, де підуть, вони хай просто мінами, скидами, все, що є, туди їх заї**, ми вночі в хащах прийдемо. Я був, ну, я провів би людей. Він каже, плюс-плюс, потім каже, ні, Владос, план ріскований, б**. За вами техніка не заїде, ми прикриваємо вас. Робите так, у вас є плащі, на Пікапі чотири чоловіки. Два чоловіки з Пікапу приходять до вас, ви їх зустрічаєте. Він забирає одного вашого. Я вирішив, що це піде перший трьохсотий. Кажу, трьохсотий йде в центрі, перший йде Скіф, за ним іде Вільний, я не пам'ятаю прізвище.
Виходять вони з нори, команда вже на рух, над нами висить три дрони плюс три фпв. На кожному висить дрон фпв, над нами висить наш дрон фпв і на цій посадці, на Зірці дрон фпв. Якщо будь-який рух, скид, ну, ї**, максимально, вони виходять, буквально три-чотири метри проходять, я чую чергу, чергу автомата. Я на Зірку спитати, думаю, спитати в Зірці, що це, а потім мовчу. Думаю, так, була черга автоматна, це або стріляли наші, або по наших. Наші не кричать, назад не рвуться. Думаю, автоматною чергою три чоловіки отак в чергу покласти неможливо, там чотири патрони було. Думаю, значить, наші живі, це, скоріш за все, що наші стріляли, може якийсь там випадковий постріл був. Питати нічого не буду, щоб Зірка не переривала зв'язок, бо вона в закритому каналі говорить по радіостанції, веде їх дроном, як їм вийти через поле, бо вони йдуть, виходить, тут п#дари, ззаду в них п#дари, і з боку в них п#дари, і ми по полю цьому маємо пройти. Через 20 хвилин виходять, Зірка виходить, каже, Владос, що плюс-плюс, перша група плюс. Я кажу, все, приходить до нас друга група, два чоловіка з Пікапу, я беру одного чувака з Пікапу, вивожу, ми виходимо через поле, все нормально, доходжу, кажу, пацани, як ви вийшли, 3-4 метри, був постріл. Що це було за постріл? Це ви #башили? Скіф каже, так, це ми. Ми, кажу, виходимо, бачу, повзає, ну, недобитий, той йому тільки хоче сказати, #баш, той, що не встиг виговорити, і вже застрелив. Ми, кажу, все, вийшли, не було ніяких проблем.
Великі втрати були в ворога? Скільки ти бачив там навалили?
Я коли виходив, ну, я тіла не рахував, ну, я два переступив тільки, і оцей третій, що видно, повз. Ну, і ввечері подзвонив комбат, каже, що ми там наложили, п#здець, 50 чоловік, бляха, техніки куча.
Неймовірно. Неймовірно.
Осьо, далеко ходити не треба.
А це твоя форма, друже?
Так, це моя форма.
Покажи форму.
Я от такий, це точно ті самі штани, і точно та сама бойова рубашка, бо я їх купив, бо вони пройшли отето, і пройдуть іще.
Ти в цьому був два місяці безперервного бою.
Що ти з цією формою будеш робити?
Спалю її нах**. Її не треба зберігати. Це найгірші спогади. Я хотів її спалити, закинув в коробку. Я буду готувати їсти, в казанку. Там казанок купили. Зараз я прийду на хату, буду щось приготую поїсти, розпалю вогонь. Першою справою спалю їх нах**. Мені не треба її зберігати. Там немає нічого хорошого тут. Немає нічого цінного. Це тільки брудні, гівно, кров, сцяки. Більш ніх** там немає.
Розкажи, будь ласка, про те, як вас зустріли, як зустріли товариші, як зустріли побратими, командири.
Вони ох**. Ми заходимо, там, блін, обнімаються, цілуються. Кажу, Тьомо, я капець радий тебе бачити. Він каже, бл**, Владос, ви п#здець, я такого ще не бачив.
Прокрутили весь цей бій, починаємо говорити, кажу, пацани, ви розумієте, що Саня вмер так, що він закрив собою вхід. І всі гранати, які в нас взривалися, він стримав своїм тілом, воно йому в ноги впиралось і розривалось. Я кажу, пацани, ми вчора з його мамою говорили, у нього 20 вересня день народження, це через п'ять днів. Ми вчора з його мамою говорили, вона питала, як мої діла. Ну, давайте його тіло заберемо. У нас ще мішок був для 200-го. У нас все одно броня буде їхати, забирати. Ми ще не знали, що ми пішки будемо виходити. Нам перед цим сказали, їде за вами броня. Кажуть, так, давай. А потім виходить Олег і каже, ні, броня мінус. Я кажу, то ми Саню не забрали. Каже, пацани, не вийде. Так він там і залишився.
Про що ти думав найбільше, коли ти був ці понад два місяці в бої на цих позиціях?
Та додому. Додому дзвонив, жінці писав. Жінка підтримувала постійно. Добре, що у нас оце синька, що я забрав інтернет, вона нас, якщо чесно, рятувала капець. Оці перші хвилини, коли радіо замовкло, то синька вона нас рятувала і в бою показала. Бо мені Тьома сказав в синьці вилазити, не по радіостанції, він сказав.
Синька – це сигнал. Програма "Сигнал", яка завдяки тому, що ти встановив зв'язок, у тебе працювала.
Через те, що у нас був інтернет, воно капець рятувало. І рятувало взагалі хлопців морально. Коли я прийшов до них, приніс інтернет, і вони сиділи місяць. Тут вам приносять інтернет, вони додому дзвонять і бачать, що вони бородаті, додому дзвонять, радіють: коли вас виводять? Ну поки що не виводять. Але можуть подзвонити додому, і я можу подзвонити, написати.
Скажи, будь ласка, про людину, яка підтримувала тебе кожного дня, про свою дружину. Як її звати?
Анастасія, вона в машині сидить. Підтримувала кожен день. Це дружина унікальна. Якщо зі мною зв'язку нема, вона знайшла номер командира роти, знайшла номер оперативно-чергової бригади. Вона там дзвонила кругом. На мене виходить на позицію на радєйку, каже, вийде на зв'язок, бо нас вже розривають кадри, дзвонять, кажуть, тебе шукають. Ми там вже чу-чу-чу. Перебили зв'язок, було пару днів без зв'язку. Вона командира роти знайшла, не відповідає. Я їй зранку тільки написав, щось 6 ранку, як я відпрацював по танку, зайшов і написав, у нас танки їдуть, штурм. І вночі, в 2.30, третя година ночі, я пішов на Зірку, я вийшов, все нормально. Я заходжу, командир роти, він мені перший каже, Настюхе, позвоні. Ну, коротше, вона каже, я першим поїздом зразу сідаю. Я кажу, коли перший поїзд? Вона каже, в 6 ранку вже виїзд з Київського вокзалу. Вона сіла, попросила там якусь свою подругу. Вона каже, подруга, в неї чоловік теж на війні. Каже, не проблема, скільки в 4 ранку треба виїхати, ми виїдемо, щоб ти сіла на поїзд. Вони там, блін, зібралися, зранку виїхали. В 6 ранку вона вже сіла в поїзд, їде. Я прихожу сюди на хату. Мене Миколайович питає, жінка приїде? Я кажу- вона вже в поїзді.
А як звати твоїх батьків?
Ірина Степанівна і Володимир Святославович.
Ну, Ірино Степанівно, Володимире Святославовичу, це реально одне з найсильніших, що я тільки чув, бачив на війні, в житті взагалі. Дякую вам за виховання сина, це справжній український герой і приклад для всіх в батальйоні "Свобода". Я впевнений, що саме такі командири, такі громадяни, вони мають бути основою наших сил оборони.
Петро Кузик:
Бійці цієї позиції – Омеляненко Роман, Олександр Хомяк і Стоцький Владислав – всі троє представлені мною до найвищої нагороди - Героя України. Олександр Хомяк – справжній український воїн, саме воїн.
Це боєць, який самовідданно і професійно рубався за Україну. На позиціях, які вони обороняли, біля них лежить пів сотні трупів окупанта, шість одиниць спаленої бронетехніки ворога. Я пишаюсь таким побратимом, ми пишаємося, що ми з ним в одному підрозділі. Олександр Хомяк – справжній Герой України. Командир позиції – молодший лейтенант з позивним Вогонь Владислав Стоцький, представлений мною до найвищої державної нагороди Герой України. Я вважаю, він абсолютно заслужив це звання, він уже Герой України.
