"Сєвєр стягнув Порошенка з грейдера 1 грудня, стріляв з "нагана" в ментів на Інститутській, палив БТРи на Хрещатику і загинув у бою з танками біля вежі терміналу ДАП"

Автор: Юрій Бутусов

6 листопада 2014 року, в обороні Донецького аеропорту на найнебезпечнішій ділянці, біля вежі нового терміналу, смертю хоробрих загинув наймолодший захисник ДАП - 18-річний доброволець "Правого сектора" Сергій Табала (позивний Сєвєр). Під час "перемир’я" відбувся запеклий бій з ворожими танками... За своє коротке життя Сергій встиг дуже багато, його життя гідне нашої пам’яті, гідне створення книг і кінофільмів. У Сумах, в річницю загибелі Воїна, відбувся вечір його пам’яті.

Пам'яті 18-річного бійця "Правого сектору" Сергія Табали, почесного громадянина Сум.

Розповідає про Сєвєра його товариш Семен Салатенко - колишній воїн-доброволець батальйону "Дніпро", який на минулих виборах став депутатом обласної ради від "Батьківщини".

"У 2013 році я був депутатом міської ради в Сумах і очолював "Молоду Батьківщину". Це, напевно, було не дуже типово для "Батьківщини", але наша молодіжна організація була схожа не на структуру парламентської партії, а на бойову організацію. Це була дикість, нас було мало, але ми не займалися мирними акціями принципово. Я був на судах щодо Тимошенко, бачив, як влада готова бити та розганяти, тож ілюзій не було. На той час уже було зрозуміло, що в країні буде новий Майдан і що свої права можна захистити лише силою. Нас було небагато, але ми готувалися до відкритої боротьби.

Я познайомився з Сєвєром навесні 2013-го, йому було 17 років. Він вів війну з педофілами – на той час на місцевому рівні це була помітна проблема.

Сєвєр приманював їх "на живця" і жорстко п#здив. У нас жорстко до цього ставилися – отця Трифілія з московського патріархату було вбито невідомими саме за педофілію.

І ось Сєвєр прийшов і сказав, що ідеї "Батьківщини" він не підтримує, але хоче боротися за свободу України не на словах. Він молодий був, завзятий, дуже гарно розмовляв українською і ніколи не використовував російську. Мав татуювання "Слава Україні! Героям слава!" на руках, причому зробив його ще до Майдану. Це був патріот, для якого Україна була живою людиною, так він до цього ставився. Все було дуже серйозно, жодної гри. Він вірив, що попереду буде революція, і що за Україну доведеться битися. І він бився.

У жовтні 2013-го ми активно воювали із відверто проросійським проектом "Український вибір" Медведчука, зносили їхні намети, розганяли їхні заходи. Вже тоді було зрозуміло, до чого йде. Ніхто не говорив уголос – війна. В моєму середовищі це говорила лише одна людина - Сєвєр. Так, так і казав - "Ми будемо воювати з Росією".

Усі розуміли, що ця вся федералізація, якої хоче Медведчук – кум Путіна, нічим хорошим не скінчиться. Може, в Києві це сприймалося як передвиборчий проект, але це не був передвиборний проект: це запускався механізм громадянської війни і знищення України, і треба було душити це у зародку. Ми з Сєвєром це робили, і величезна заслуга нашого сумського молодняка ​​(котенят, як я їх називав, які виросли у тигрів), що у нас у Сумах, на кордоні з Росією, не було жодних натяків на "ДНР". У нас було кому захищати Україну.

Чесно кажучи, справжні герої – вони ж не святі. Сєвєр ще в школі мав своє вуличне угрупування, щоб контролювати свій район. Він був хуліганом. Вже в школі був лідером і намагався вирішувати життєві питання своїми методами. І був досить жорстким лідером – жорстким, непоступливим. Може, це звучить трохи дикувато, але це – Суми.

Ну, от таким він був, це правда. Але коли Сергій здобув освіту, він дуже змінився. У старших класах школи він твердо став на шлях українського націоналізму і намагався перевиховати всіх своїх пацанів. Але у нього це не вийшло. Тому він залишив це своє угрупування, порвав із минулим і почав шукати товаришів, які, насамперед, були патріотами України.

Досить цікаві стосунки у нього були із релігією. Він був рідновіром. Християнство його не приваблювало – напевно, тому, що він бачив офіційну релігію не з найкращого боку.

Сєвєр був незвичайною особистістю, і це одразу впадало в очі. Він був невисокого зросту, любив тягати з собою "пістолет Флобера" – це така "пукалка", яка стріляє кульками. У кишені в нього завжди був ніж. На нього колись у Сумах напала зграя гопників, і він їх цим пістолетом розігнав.

Сєвєр був незвичайною особистістю, і це відразу кидалося в очі. Він був невисокого зросту, любив тягати з собою "пістолет Флобера" – це така "пукалка", яка стріляє кульками. У кишені в нього завжди був ніж. На нього колись у Сумах напала зграя гопників, і він їх цим пістолетом розігнав. Відчайдушним був бійцем. Розрядити "пістолета" у зграю гопників – це про Сєвєра, ніж у кишені – це Сєвєр. А як інакше в бандитській державі, де твої права нічого не варті?

Сергій був хуліганом, але, насамперед, він був дуже ідейною людиною. Він часто казав: "Хто, як не ми, коли, як не зараз". Він мало чого у житті боявся. І настільки гарячий пацан був, що взимку навіть не мерз. Пам'ятаю, на Майдані ми ходили закутані так, що лиш ніс стирчав - і то було холодно. А він ходить – куртка, з-під куртки футболка стирчить, навіть светра не вдягав. І не хворів - ні бронхітом, ні запаленням легенів. Взагалі нічого його не брало.

До Києва на Майдан ми поїхали від самого початку, з листопада. І Сєвєр відразу почав шукати там таких же рішучих хлопців, готових іти до кінця. Біля фонтану у них була тусовка. Але 30 листопада нас на Майдані не було – ми напередодні якраз поїхали додому, в Суми. Але як дізналися, що сталося в Києві, віддразу повернулися.

Зібралася нас делегація дітисьок, "Молода Батьківщина", Сєвєр, кілька випадкових людей, і вночі ми приїхали назад до Києва. Приїхали пізно вночі, прийшли на Михайлівську площу і розмістилися там. Сєвєр відразу побіг записуватися до загону самооборони. Він був серед тих, хто почав відпрацьовувати бій з "Беркутом" з палицями та щитами. Він із самого початку казав, що треба битися з ментами і що попереду будуть бої.

Пам'ятаю, що для захисту він одразу примотав собі до ніг 5-літрові пластикові пляшки, щоб захистити гомілки. Я кажу: "Ану пробіжися туди-назад!". Він біжить – ледве перевалюється з ноги на ногу. Я йому кажу: "Слухай, я більше переживаю, що тебе не менти уб'ють, а ти сам уб'єшся". Він таких зауважень не терпів. Набурмосився, надувся, перестав розмовляти, але, щоправда, пляшки ці познімав.

Він був абсолютно радикальним революціонером. Спочатку, поки ми трималися разом, я не раз відбирав у пацанів ножі, бо вони могли чимало наробити.

1 грудня, коли після мітингу вожді закликали йти блокувати урядовий квартал, я підійшов до Кабміну, дзвоню Сєвєру: "А ти де?" Він відповідає: "А ми взяли КМДА". Виявляється, він був серед тих пацанів, які палицями розбили вікна КМДА, пробралися в будівлю і спровокували її захоплення революціонерами. Я навіть відео дивився, як двоє малоліток у масках підбігають і розбивають палками вікна. Того другого, до речі, я також знаю.

Я підійшов до них, а потім ми вже разом пішли туди, де був двіж – під Адміністрацію президента. Прямо перед нами туди пройшов Порошенко з охороною, заліз на грейдер і почав якусь промову. Я стояв ліворуч від Порошенка, Сєвєр – праворуч, там ще кілька хлопців радикальних стояли. Отож, Порошенко з того грейдера почав закликати, що все треба вирішити тихо-мирно. Спочатку рупора в нього не було, ніхто нічого не почув. Потім він взяв якийсь мегафон. Я йому кричу: "Якщо ти з нами, то пішли на Банкову. Попереду підеш!" Народ почав у нього копійками кидати. Порошенко каже: "Добре, я піду". І продовжує промову. І тут кілька пацанів, і Сєвєр – серед них, почали хапати Порошенка, і його, такого здорового, просто на моїх очах стягли з грейдера! То він провалився у натовп і втік.

Почався штурм, але прорвати цей кордон вевешників ми вже просто не могли. Спочатку їх було небагато, але потім їх ущільнили, і "Беркут" підійшов. Я загнав дітвору на грейдер: наказав їм усім залізти на грейдер, щоб нікого не задавили в бійці, а сам бігав унизу. Почалися світлошумові, метушня. Я там із Оксаною Продан познайомився - вона бігала вся в сльозах. Я їй кажу: "Біжіть на Майдан по Кличка - хай приходить, а то протанцює всю революцію".

Коли в народ масово полетіли гранати, наша група розбилась: пам'ятаю, цей момент був для мене дуже знаковим. Якоїсь миті пішла хвиля газу - і натовп присів. Повністю. Реально всі сіли навпочіпки. І раптом вискакує чоловік з волинкою і грає Гімн України. І весь натовп одночасно встає і просто котиться хвилею на "Беркут". Знову летять гранати, хвиля відкочується, знову всі присідають, знову вискакує цей з волинкою, грає гімн, усі встають. І так - кілька разів. Видовище, гідне якогось бойовика. І тут нас з грейдера збили гранатами, ми відбігли, заховалися за якимось деревом - я ж ще й за молодняк переживаю. У цей момент піднімаю очі і бачу: біжить Сєвєр, відірвав десь величезну трубу, більшу за нього. Я хапаю його за шкірку, забираю трубу, питаю - кого ти збираєшся нею бити? Відтягнув його.

У тій бійці, коли били вевешників, наша група не брала участі. У нас не було протигазів, петард і всього іншого. Ми більше діяли правому фланзі вулиці, а вевешників били на лівому. Ми з вевешниками лише штовхалися. Я так і сказав пацанам: "Кого ви збираєтесь бити? Це ж "срочники". Продавити, вигнати – інша річ". Якщо бачив у когось зі своїх трубу, палицю, камінь, я забирав. Єдиний момент, коли ми вступили у бій, - це був бій з "чорними" ("чорна" рота київського "Беркута" – спеціальний штурмовий антитерористичний підрозділ під командуванням майора Садовника, який 20 лютого розстріляв з автоматів "Небесну сотню". - Ю. Б.) Поранило одного нашого хлопця – Женю, я зрозумів, що прорив не вдасться і кажу: "Пацани, треба відходити, бо зараз буде "отвєтка". І в цей момент відходу дивлюсь – Жека обм'як, я його тягну, розривається граната, і мені цими осколками - по ногах.

І тут пішла одна контратака - на Банковій, друга - ліворуч із боку Нацбанку, там зайшов загін "чорних". І коли ми побачили, з якою жорстокістю вони б'ють людей (ми знали, що це "чорна" сотня, ми з ними стикалися під судами). Вони ще у 2011 році говорили людям під Печерським судом над Тимошенко: "Буде Майдан – будемо вас вбивати".

Я побачив, як два "беркути" схопили одного хлопчину з рюкзачком і жорстоко били його по ногах палицями. Я не витримав, кричу: "Ви що робите, ви ж уб'єте людину!" Вони повертаються і починають бігти за мною. Я відбігаю від них, стою – дивлюся. Саме проривається ця "чорна сотня". Повз мою голову пролітає камінь - один, другий. Я не розумію, звідки вони летять. Повертаюся і бачу: ці "беркути", які не змогли мене наздогнати, хапають бруківку і кидають у мене. Я - без шолома, без нічого, а вони ще й в голову так прицільно цілилися. В результаті, я теж починаю в них кидати камінням.

Після Банкової ми з Сєвєром розбіглися. Він пішов у "Правий сектор", а я - в Самооборону. Звісно, ​​контакти зберегли і не раз спілкувалися. А в січні все змінилося – я теж перейшов у "Правий сектор". І якщо в Сумах я був старший і наші дітлахи мене слухали, то в січні на Майдані вже мені довелося стати підлеглим Сєвєра. Він швидко здобув собі авторитет у "ПС", умів робити так, щоб люди йому підкорялися. Став у "Правому секторі" шанованим командиром, його цінували. Брав участь у всіх зіткненнях.

На Грушевського у перший же день зіткнень у січні я бачив, як Сєвєр із ще одним нашим хлопцем із Сум веде на бій із "Беркутом" загін "правосєків" - йшли без жодного захисту попереду строю. Я зняв із себе каску, натягнув на Сєвєра, другому дав свої окуляри. Я - тридцятирічний мужик, що начебто в житті відбувся, а діти зараз у бій ідуть. То чого я тут стою - на телефон фоткати? Зрештою, не витримав, побіг, став серед них у першому ряду. Я бігав між двома згорілими автобусами, там нам дуже дісталося. Ми ментів звідти закидаємо пляшками з "коктейлями", а вони у відповідь закидали нас. Я брав участь у боях у ті дні, коли вбили Нігояна і Жизневського.

Сєвєр базувався на п'ятому поверсі Будинку профспілок.

Вони брали участь у боях із міліцією 18 лютого на Інститутській, коли "силовики" зачищали акцію протесту.

У тих боях, коли загинуло кілька демонстрантів, Сєвєр вперше відкрив вогонь на ураження по ментах, які жорстоко били беззахисних людей. У нього був "наган", і він казав, що було два влучення по двох "ментах". Не знаю, чи це так, я не був очевидцем. "Наган" він після бою викинув.

В ніч з 18 на 19 лютого його загін захищав барикаду на Хрещатику, на якій люди пляшками з горючою сумішшю спалили два бронетранспортери. Він мені зателефонував з барикади, і я раніше за новини дізнався, що БТР спалили. До речі, тоді багато хто пішов з Майдану, в тому числі - деякі командири з "ПС", управління було втрачене. Але Сєвєр та інші бійці не пішли - просто кожен став сам за себе, самоорганізовувалися з товаришами, кожен сам обирав, що робити.

Майдан врятувало лише те, що громадяни почали стріляти по ментах у відповідь. Менти кажуть, не дали їм наказ. Та не зачистили б вони ні хріна. Тоді вже почалася справжня війна - із убитими, пораненими. Вони злякалися, бо уже зазнали втрат від вогнепальної зброї. Майдан врятували ті, хто побачив звіряче побоїще в Маріїнському парку, вбитих євромайданівців, і почав без жодної команди стріляти по вбивцях.

Після Майдану Сєвєр уже був на вигляд як такий польовий командир.

На початку війни я став волонтером. Сєвєра побачив вже у вересні 2014-го - його тоді поранило вперше, він лікувався. Його поранило уламками гранати в ближньому бою в Донецькому аеропорту: у вересні там було найбільше пекло, він туди пішов добровільно і брав участь у всіх боях. У мене навіть був його медичний висновок – я йому допомагав дістати статус учасника бойових дій. Я тоді був радником міського голови і плюс волонтером.

Він приїхав, попросив допомогти з тим статусом і з екіпіруванням – потрібна була форма, потрібні наколінники, рукавички, окуляри. Купив йому наколінники, рукавички. Зібрали йому все, він ні дня зайвого у місті не пробув, поспішав назад у ДАП - там кожен боєць був важливим, важко було. То як тільки його виписали, він одразу й поїхав. Напередодні від'їзду я повів його на пиво в гарний паб. Як зараз пам'ятаю, каже: "Ніколи такого смачного пива не пив". Звичайно, що він встиг покуштувати... Сказав йому: "Бережи себе. Мертвих героїв багато, а живих - не вистачає". І він поїхав, а я поїхав у Дніпро. Бо подумав, як тоді, на Грушевського - Сєвєр воює, пацаня, а я, дорослий мужик, вдома сиджу. І ось я пам'ятаю, проходжу медкомісію, оформляюся в батальйон "Дніпро", і тут – дзвінок: Сєвєра вже нема… Мене через це психіатр мало не "зрізав". Не те щоб я там вікна бив, але неприємно було. Вночі мені наснився сон, що ми сидимо з ним, п'ємо пиво, він каже - "Класне пиво!" А я кажу - "Як добре, що ти живий, Сєвєр". Більше уві сні він до мене не приходив.

Три дні була епопея з його тілом. Він лежав на нейтралці, і ми вже збиралися його відбивати. Я поїхав у Суми, на його похороні був…

А після похорону побачив, що наш місцевий суддя-корупціонер виробляє...

Кожен українець має знати, чому такі хлопці, як Сєвєр, загинули і гинуть зараз. Їх убили не лише російські снаряди та кулі. Їх навіть не сепаратисти вбили. Їх убили продажні політики, судді, прокурори, менти, які стільки років грабують Україну, і тому 18-річні гинуть на цій страшній війні. Кожна неправда, кожна брехня, кожен хабар - це вбита людина.

Із сумської "Молодої Батьківщини", з нашого кістяка обірванців-революціонерів практично всі воювали - 90%. А зараз троє стали депутатами облради, один – міськради. Ми не забуваємо нашого друга Сєвєра.

Сєвєр був героєм, це - без питань. Він умів завойовувати довіру людей. І в бою на нього завжди можна було покластися. Він справді любив свою країну. Татуювання "Слава Україні - Героям слава" він постійно доповнював та прикрашав, якраз закінчив за кілька днів до своєї смерті.

Я зустрічався на фронті з "правосєками", які з ним воювали, і всі вони говорили, що він для них був братом. На жаль, я досі так і не зміг вибити йому УБД. Він не нагороджений орденами. З моєї подачі міськрада проголосувала за присвоєння Сергію звання "почесний громадянин міста Суми", на його школі відкрито меморіальну таблицю. А чи був він ангелом у свої 18 років? Якщо бувають такі ангели, які пройшли Майдан та війну, з автоматом, гранатометом та наколкою "Слава Україні", то він серед них - перший…."

"Цензор.НЕТ" просить відгукнутися побратимів Сєвєра з "Правого сектора", які були з ним на Майдані та в Донецькому аеропорту, щоб відновити більше деталей із життя героя.

Герої не вмирають, доки ми їх пам'ятаємо.

Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ