Кандидат у судді ВС Наталія Антонюк: "Приймати рішення за суддів – це не функція політиків чи інших людей"

Автор: Ольга Москалюк

"Цензор.НЕТ" розпитав науковця Наталію Антонюк, яка пройшла до складу Касаційного кримінального суду, про її погляд на шляхи вирішення спорів та що вона вкладає у поняття справедливості.

Раніше "Цензор.НЕТ" познайомив вас із кандидатами у судді Верховного Суду адвокатом Ганною Вронською та екс-суддею Валентиною Данішевською.

Якщо прослідкувати за останніми новинами та повідомленнями у соцмережах, то можна зробити висновок, що в країні засилля агресії та насильства. Бійки, вбивства, викрадення тощо. Деякі з цих ситуацій розглядають у судовому порядку. І тут багато чого залежить від компетенції та професіоналізму суддів. Якщо потерпілі не знаходять правди в судах першої інстанції та при розгляді апеляції, то після закінчення формування нового Верховного Суду зможуть звернутися сюди.



"ЩЕ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ НА ЮРИДИЧНОМУ ФАКУЛЬТЕТІ Я ХОТІЛА СТАТИ СУДДЕЮ"

- Ви займаєтеся науково-дослідною роботою з 2003 року, викладаєте у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Суддею ніколи не працювали. Чому зараз вирішили піти на конкурс до Верховного Суду?

- Кожна людина, досягнувши певного віку, береться за реалізацією своєї мрії. Ще під час навчання на юридичному факультеті я хотіла стати суддею. Однак вважала, що для того, щоб обіймати цю посаду, необхідні не лише риси справедливості й неупередженості, а й знання законодавства. Причому я маю на увазі глибоке знання законодавства. Його можна отримати у ході здійснення наукової роботи. Тому я й вступила до аспірантури та продовжила науково-педагогічну діяльність. Проте практично весь мій науковий стаж супроводжувався здійсненням практичної діяльності у ролі адвоката.

Знаєте, я почала реалізовувати свою мету стати суддею трохи раніше. У 2013 році брала участь у третьому доборі на посади суддів судів першої інстанції. Пройшла низку тестувань, навчання у Національній школі суддів, успішно склала кваліфіспит. Однак через суб’єктивні та об’єктивні причини суддею так і не стала. Тож цілком логічно, що після рішення законодавця допустити до участі у конкурсі до Верховного Суду не лише суддів, а й науковців, я, маючи достатній стаж роботи, скористалася цією можливістю і взяла участь у конкурсі.

- Ви говорите, що працювали адвокатом. У вас є право займатися адвокатською діяльністю. Чому не пішли цим шляхом?

- Дійсно, я могла брати участь у конкурсі як кандидат із сукупним стажем. Я так спершу й планувала. Однак, після того, як посиділа тиждень у архіві університету, шукаючи підтверджуючі документи на відомості, які я вказувала у анкеті, побачила, що часу вже практично немає. Власного архіву я, як адвокат, не зберігала. Тож бігати по архівах судів чи шукати колишніх клієнтів навряд чи було б виправдано. А ще я виходила з того, що у будь-якому випадку у моєму досьє кандидата буде фігурувати інформація про те, що я здійснюю індивідуальну адвокатську діяльність.

- Деякі кандидати вважають, що "суміш" адвокатів, науковців та суддів у складі Верховного Суду допоможе в роботі, тому що така колегія зможе подивитися на справу з різних сторін (що логічно). А які тут можуть бути недоліки?

- Я теж вважаю, що співпраця людей, які є представниками різних юридичних професій, сприятиме якісному оновленню Верховного Суду. Завданням судової реформи було не лише оновлення ВС за людським критерієм. Потрібно було оновити та освіжити його людьми з іншими поглядами і підходами. Очевидно, що науковці і адвокати по-іншому, ніж судді, сприймають справу. Кожен з них бачить вади позиції захисту чи обвинувачення, або ж недоліки закону. У ході обговорення вдасться підняти більшість юридичних проблем і максимально повно, з усіх сторін описати, чому суд прийняв саме таке рішення по справі.

До речі, у ЗМІ писали, що недоліком науковців є бажання відстояти свою власну позицію і невміння працювати у команді. Я з такими міркуваннями не згодна. Думаю, що це добре, якщо у ході обговорення висловлюються різні думки і відстоюються власні позиції.

Розуємієте, Верховний Суд є судом права, а не судом факту. Суддя ВС бачить позицію суду першої і апеляційної інстанцій. Він не просто може, а повинен мати думку щодо юридичного вирішення судового рішення, яке надійшло до касаційної інстанції. Якщо є дискусія щодо певного юридичного питання – це підтвердження того, що відповідна проблема потребує реагування найвищої судової інстанції і обов’язково повинна бути викладена у правовій позиції ВС, узагальненні тощо.

Водночас варто пам’ятати різницю між розумною дискусією і конфліктом, банальним небажанням поступитися. Якщо твоя позиція правильна, то буде достатня кількість аргументів, щоб переконати у її правильності інших суддів із колегії. Якщо ж аргументів не достатньо і немає підстав для висловлення окремої думки, то необхідно підтримати позицію колег і навпаки навести аргументи, які підтверджують правильність спільної позиції.

- Але як людям із таким різним досвідом працювати у команді?

- Я можу засвідчити, що науковці часто працюють командою. Передусім треба вказати, що більшість висновків, які вони готують на запити вищих судових інстанцій, Верховної Ради, Мінюсту, прокуратури пишуть кілька вчених з кафедри, а погоджує і обговорює ціла кафедра. Кожен такий висновок – це симбіоз думок 10-15 вчених навчальної установи. Хіба ж це не колективна робота?!

- Як може позначитися на роботі те, що особисто у вас немає досвіду роботи суддею? Вам, певне, буде складно.

- Думаю, спершу буде складно. Хоча я брала участь у величезній кількості судових процесів, все ж роль адвоката і судді, очевидно, є відмінними. Суддя веде засідання, він фактично виступає модератором процесу. Однак тут мені у нагоді стануть навики читання лекцій та участі у конференціях та семінарах. Адже під час читання лекції фактично лектор є модератором спільної роботи. Те саме можна сказати про участь у конференціях і семінарах.

Якщо я скажу, що абсолютно не хвилююся і знаю, як має себе вести суддя касаційного суду, то це буде неправдою. Однак я бачу, в якій частині мені потрібно удосконалити свої вміння та навички. А якщо людина бачить, як їй слід розвиватися, то це вже півсправи.

- Які саме навички та вміння вам потрібно вдосконалити?

- Йдеться про ведення кримінального процесу. Теоретично відомо та зрозуміло, як усе проходить. Стаж адвокатської діяльності теж відіграє чималу роль у розумінні ходу ведення процесу. Однак потрібно його освоїти з позиції судді, тобто певним чином трансформувати свою участь у процесі.

- В принципі, це вміння приходить із практикою.

- Так. З кожним наступним засіданням буде легше. Можна провести певну паралель із читанням лекцій в університеті. На першій лекції викладач почуває себе не зовсім впевнено, викладає матеріал із певною обережністю. Однак кожна наступна лекція проходить все досконаліше. Лектор фактично "обточує" своє вміння вести бесіду з аудиторією, напрацьовує власний, неповторний колорит роботи.

Взагалі той досвід, який ми вже набули, дозволяє вести процес. Зрозуміло, що з кожним наступним засіданням навички будуть вдосконалюватися і окреслюватиметься своя індивідуальна манера ведення процесу.



"ВС МАЄ ПОСТІЙНО КОНТАКТУВАТИ ІЗ СУДАМИ НИЖЧИХ ІНСТАНЦІЙ"

- Як суддя Верховного Суду, які ставите перед собою завдання?

- Я хотіла б, щоб Верховний Суд не лише якісно здійснював правосуддя, а й щоб об’єднав навколо себе суддів інших інстанцій, науковців, практиків. Йдеться про те, що він не може бути відірваний від системи правосуддя загалом. Має постійно контактувати, комунікувати із судами нижчих інстанцій, весь час працювати у нампрямку вироблення спільних позицій щодо дискусійних питань, проблем у правозастосуванні. Судді судів першої та апеляційної інстанції не повинні сприймати суддю Верховного Суду як людину, яка може скасувати їх рішення, не навівши мотивів. Це дорога в нікуди. Судді ВС повинні шляхом детального мотивування своїх рішень полегшувати роботу судів нижчих інстанцій, бути взірцем, опорою судової системи загалом. Саме Верховний Суд має реально забезпечити єдність та сталість судової практики.

Щодо комунікування із науковцями, адвокатами, прокурорами, то вважаю, що Верховному Суду необхідно максимально залучати всіх представників юридичної спільноти до обговорення і пошуку шляхів у вирішенні спірних питань. ВС повинен опиратися на напрацювання правової науки, а правова наука, у свою чергу, одразу ж реагувати на запити практики. Це має бути діалог. Монологу Верховного Суду ніхто не сприйме. Така позиція лише приведе до його відокремлення, чого не можна допустити.

- Що б хотіли зробити на посаді у першу чергу?

- Одразу після призначення необхідно організувати роботу для того, щоб після надходження справ механізм роботи суддів, помічника, секретаря, апарату працював, як годинник. Кожен має розуміти свої функції. Часу на "розкачування" немає. Адже ВС має розглянути не лише ті справи, які надійдуть, а й залишки, передані у спадок від ВСУ та вищих спеціалізованих судів.

Кожний із касаційних судів має погодити критерії, за якими буде проводитися розгляд "залишків" справ. Лише чесний аргументований підхід до порядку розгляду справ буде сприйнятий сторонами і суддями нижчих інстанцій.

Окрім цього, вважаю за доцільне проведення аудиту правових позицій Верховного Суду України з метою полегшення пошуку правових позицій, запровадження пошуку за різними критеріями, визначення тих правових позицій, які можуть потребувати уточнення, додаткової аргументації чи перегляду.

Необхідно осучаснити офіційну сторінку Верховного Суду з тим, щоб вона була максимально інформативною як щодо загальної інформації про суддів ВС та апарат суду, так і щодо реальних процесів, у яких беруть участь судді ВС (розгляду справ, статистичних показників, участі у різноманітних обговореннях). Причому результати таких обговорень варто формалізувати, виклавши основні проблеми, що розглядалися, та шляхи їх вирішення. Обговорення заради обговорення нікому не потрібні. Вони не відновлять довіру до суду.

- Ви будете працювати у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду. Це ваша спеціалізація. Але одна справа – наукова діяльність, інша – ухвалення рішення по справі, адже тут ідеться про долю конкретної людини. Як тут не помилитися?

- Це, направду, дуже відповідально. Рішення має бути максимально виваженим. Помилки, та ще й у суді касаційної інстанції, абсолютно недопустимі! Мені, як науковцю, вже доводилося давати висновки щодо кримінально-правової кваліфікації певних дій. Часто такі документи готували представники кафедри на прохання вищого спецсуду. Хоча для судді такий висновок не був обов’язковим, у науковця, який його готує, відповідальність була великою. Адже суддя, складаючи правильний "пазл" всієї справи (юридичних і фактичних підстав кваліфікації), міг базуватися на науковому висновку, який мав можливість вплинути на кінцеве рішення по справі.

Тож перш ніж прийняти кінцеве рішення по конкретному провадженню, варто не просто бути уважним, а бути скрупульозним у всіх питаннях права і його тлумачення.

- Як у таких справах взагалі витримати справедливість?

- У мене рецепт досягнення справедливості досить простий: абсолютно абстрагуєшся від оцінки ситуації у ЗМІ, соцмережах, інших сторонніх впливів, не зважаєш на прізвища учасників процесу, а керуєшся виключно законом і принципом верховенства права. Якщо якісно виконуєш свою роботу, виключив суб’єктивні чинники, то рішення буде справедливим.

- Але ж на суддів можуть намагатися вчиняти тиск – моральний, інколи й фізичний (всяке буває). Якщо все ж виникне така ситуація, що ви будете робити?

- Якщо йдеться про моральний тиск, тут можна використати механізм максимального абстрагування від будь-яких впливів. Тобто ти бачиш та знаєш закон і дієш виключно по ньому.

Якщо ж говорити про фізичний тиск чи погрози, то існують процесуальні механізми захисту суддів та їхніх сімей. Хоча, звичайно, було б добре, щоб не було потреби їх задіювати.

- Ще наші політики люблять втручатися у судовий процес. Як з цим бути?

- Потрібно діяти, як і у разі морального тиску на суддю – абстрагуватися. Політичні впливи, висловлювання щодо долі конкретної справи, заклики в ЗМІ є неприйнятними. Кожен має відповідально підходити до своєї роботи. Приймати рішення за суддів – це не функція політиків чи інших людей. Саме суд повинен належно виконувати свої обов’язки у сфері судочинства і бути справедливим. Якщо так і буде, то це користь для усіх – і громадян, і держави.

Непотрібно намагатися вплинути на суддю та втручатися у діяльність суду, бо це, врешті-решт, кримінальне діяння. І суспільству, і політикам необхідно усвідомити, що вони не повинні займатися такими справами. Судді, зі свого боку, мають відмежуватися від усіх можливих впливів та діяти й приймати рішення виключно по закону.



"НА КОНКУРСІ ДЛЯ МЕНЕ НАЙСКЛАДНІШОЮ БУЛА ЕМОЦІЙНА НАПРУГА"

- Що для вас було найважче на конкурсі?

- Кожен з етапів конкурсу був іншим і викликав різні емоції. Я не скажу, що щось було надто складним, а щось дуже простим. Особисто для мене найскладнішою була емоційна напруга, яка супроводжувала конкурс.

- А як вам співбесіда Вищої кваліфікаційної комісії суддів? Не було враження, що ви на екзамені? Там звертали увагу на те, що у вас надто юний вік для такої посади, бо, як сказав один із членів комісії: "Це ж Верховний Суд. Вище нього – тільки зірки".

- Співбесіда у ВККС запам’яталася не лише активною насиченою розмовою, а й тим, що я була остання у списку кандидатів, які мали співбесіди у той день. Тож я вислухала всі жалі кандидатів, була вимушеним слухачем "перепалок" деяких з них із Громадською радою доброчесності. Але сили додавало те, що я бачила реальну самовіддану роботу всіх: і членів ВККС, і працівників апарату, і представників ГРД.

А ще, поки я чекала на свою чергу, мала можливість вдумливо прочитати молитву судді. Це, направду, величні слова, кожне з яких показує, яка відповідальність лежить на судді. Лише людина, яка має чималий досвід за плечима, може насмілитися взяти на себе величезну відповідальність - здійснення правосуддя. У цей день я реально відчула, що мій вік і досвід дозволяє мені усвідомити призначення судді і реально бачити всі грані професії судді. Тож на співбесіді на питання щодо мого віку я назвала представника суддівської професії – Джона Маршалла, який був головою Верхового Суду США і, незважаючи на свій молодий вік, прийняв історичне рішення у справі "Марбері проти Медісона". Можна згадувати й інших відомих суддів, які стали суддями ВС (або навіть його очолили) у інших державах у молодому віці та стали взірцями суддівської професії. Тож я думаю, що не вік основне, а те наскільки ти усвідомлюєш значення і завдання професії судді.

- Окрім акценту на вашому віці, також члени комісії звертали увагу, що ви маєте маленьку дитину. Здавалося так, ніби відмовляли. У вас не було такого відчуття?

- Коли ти є безпосереднім учасником співбесіди, то так не здається. Моя співбесіда у ВККС була досить насиченою. Тривала активна розмова. Постійно були питання-відповідь, питання-відповідь. Тож на момент бесіди я сприймала всі питання, навіть досить гострі, як перевірку на стресостійкість. Декому із конкурсантів члени комісії прямо вказували: Ви, мовляв, не хвилюйтесь, це ми стресостійкість перевіряємо. Мабуть, і мене так випробовували різноплановими запитаннями.



- Вам тепер доведеться змінити не тільки роботу, а й місце проживання – переїхати зі Львова до Києва. Тут не маєте якихось проблем?

- Це питання ще на порядку денному. Звісно, що мені потрібно буде їхати до Києва, винаймати житло. Однак зв’язку зі Львовом я не планую втрачати. Бо це магічне місто, яке, незважаючи на шум машин, велику кількість людей, дозволяє знайти спокій, поблукати вулицями, подумати.

- Громадська рада доброчесності у своєму рішенні, яке надала ВККС щодо вас, написала: "На портал ГРД надійшло декілька повідомлень, які характеризують кандидата, як дуже вимогливого викладача, що різними кореспондентами визначається як позитивно, так і негативно (як створення корупційних ризиків)". Але в самій раді це сприйняли більше як позитив. На співбесіді представник ГРД сказав: "Якщо мене колись будуть судити, то я б хотів, щоб це робив такий суддя, як Наталія Олегівна". Тобто у ради до вас претензій немає. Але є такі кандидати, по яких є питання. Як з цим бути?

- Мені приємно, що представник Громадської ради доброчесності так високо мене оцінив. Це справді важливо для мене.

Щодо інших учасників, які отримали негативні відгуки ГРД, то можу констатувати те, що і ГРД, і ВККС, і ВРП мали велику кількість інформації щодо кожного кандидата. У мене такої інформації немає. Тож і казати про правильність певної позиції з мого боку буде недоречно.

- Що, на вашу думку, показала ця перевірка Громадської ради доброчесності?

- Сам факт існування такої інституції, як Громадська рада доброчесності, оцінюю як позитивну рису конкурсу. Суспільство мало можливість впливати на його результати. Члени ГРД, справді, самовіддані люди. Адже вони витрачали власний час на засідання, обговорення, збір інформації про кожного кандидата. Зараз дуже складно залучити суспільство до процесів оновлення судової влади. От згадаємо хоча б участь процесі у ролі присяжних. Хоч ця робота оплачується, в Україні реально існує проблема з формуванням списків присяжних. Тому я віддаю належне тому ентузіазму, який проявили члени ГРД, витрачаючи час, нерви, власний спокій задля максимально об’єктивного результату конкурсу до Верховного Суду.

- Як взагалі ви оцінюєте судову реформу?

- Я вважаю, що вже сам факт надання доступу до конкурування на посади суддів людям з-поза судової системи – революційний крок. Окрім цього суспільство побачило, що перемогти у конкурсі цілком реально. Поява абсолютно нових людей у фінальному списку переможців – це результат, який гідний поваги. Величезна кількість учасників, які хочуть позмагатися за перемогу у так званому четвертому доборі на посади суддів у суди першої інстанції показує, що довіра юридичної спільноти до процесів, які стосуються судової реформи, відновлюється.

- Коли зможемо побачити перші результати реформи?

- Перший вже є – це відновлення довіри, про що я сказала. Очевидно, що це не кінцевий результат судової реформи. Однак найскладніше - зрушити з місця велику заржавілу машину правосуддя. Це вже сталося - процес пішов. Тож тепер у переможців конкурсу до ВС величезне завдання – продемонструвати суспільству своє розуміння цінностей нового Верховного Суду і на ділі показати, що принцип верховенства права реалізується у вітчизняному судочинстві.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото: Катерина Лащикова