Звернення до печерян

Щодня я наче живу у двох світах, у двох паралельних реальностях. З одного боку – щоденні звіти з найбільш пекельних локацій фронту. Фото інтубованих бійців, відірвані руки й ноги. Тільки через #ПДМШ таких щодня проходить з півсотні. Іноді – більше.

З іншого – business as usual печерян з інкасації країни. Поки президент говорить красиві і правильні слова, його захворілий на булемію почт заробляє на всьому на чому можна і не можна. Поцікавтесь, чому Оушен Плаза, яка належить Роттенбергам, наближеним до Путіна російським олігархам, досі не під санкціями і кому наразі йде весь кеш з ТРЦ.

Можливо когось це здивує, але подейкують, що торгівля санкціями, точніше вилученнями з санкційних списків РНБО, набула промслових масштабів. І саме тому в них опиняються небідні російські опозиціонери, на яких полює ФСБ і які знаходяться під захистом спецслужб Сполученого Королівства.

Обізнані люди говорять, що ціни на закупівлі озброєнь в МО (головна претензія до виробників – "надто дешево") вже стали притчею во язицех...

Коли я повертаюсь до столиці, чую таких історій дсятки. А хлопець, що задокументував, як Денис Єрмак намагався торгувати посадами, загинув на фронті під Бахмутом...

Ні, я не дивуюсь. І волосся в мене не стає дибки. Я достатньо дорослий, аби розуміти, що прислівʼя на кшталт "Кому війна, а кому мати рідна" чи відомий аформизм "Влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно" зʼявились на світ з гіркого досвіду поколінь. Ми не перші, і не останні, хто спостерігає усю велич і ницість людської природи, які дивним чином співіснють у homo sapiens.

Я про інше. На нас чекає тривала й кривава війна. На фронті не все так оптимістично, як часто-густо подають партіотичні ЗМІ. Мені є багато чого розповісти про героїв та покидьків цієї війни, але я залишу ці "мемуари" на повоєнний час. А зараз я думаю: який вірус розпилений у повітрі урядового кварталу на Печерських пагорбах, що геть різні люди, потрапляючи у владні кабінети, швидко починають слабувати на ту саму хворобу – булемію.

Історія їх нічому не вчить. Добре, я знаю, що вони не читають книжки, але ж вони достатньо дорослі, аби памʼятати, як закінчив Янукович та його найближче оточення, що сталося з інкасаторами Порошенка... Ні, вони ніяк не нажеруться, хоча гроші наразі як ніколи пахуть. Пахнуть кровʼю. Українською кровʼю...

До речі, ви колись тримали в руках (чи на руках) ще теплий труп загиблого бійця? У якого, приміром, РПГ знесло півголови? Я, на жаль, маю такий досвід. І цей досвід перевертає свідомість. Ти припиняєш боятися: тюрми, смерті, начальників з великими зірками на погонах чи в коштовних костюмах можновладців...

Колись Троцький писав що революція трапляється, коли "no other way out", тобто коли немає іншого шляху для виходу величезної енергії, яку генерує війна та соціальна несправедливість. Коли всі клапани соціального котла задраєні наглухо, він вибухає...

Весь минулий рік я радів, що українці наче засвоїли історичний урок: "русский мир" приходить на українські землі тільки тоді, коли ми торуємо йому шлях братовбивчою війною. Нашим гаслом у 2022-му стало: спочатку переможемо орду – потім будемо розбиратися поміж собою, хто кому рабінович...

Але булемія печерян підважує цей суспільний консенсус. В інформаційному суспільстві, коли чи не кожен має смартфон, важко щось утаїти (не даремно журналісти-розслідувачі стали одними з героїв нашого часу, а робота з відкритими джерелами – основним методом розслідувань). І все частіше я чую на фронті запитання, які нагадують ті, про які я читав у книжках про Першу світову.

Я достатньо дорослий і освічений, аби сподіватись, що політичний процес виносить на державний олімп самих вашингтонів та де голлів. Радше навпаки: справжні державці – винятки на троні. Але у будь-якої булемії можновладців має бути межа. В противному разі на країну чекає соціальний вибух. А під час війни проти екзистенційного ворога цей вибух (традиційно для України) завершиться катастрофою та руїною.

Тому велике прохання до всіх ненажерливих печерян: дайте нам розібратися з ордою. Бо не буде України – не буде дійної корови, в який ви буквально відриваєте вимʼя. А коли переможемо орду, тоді і будемо доводити один одному: спише все війна чи не спише, змінилось щось в цій країні посутнісно чи ні. Влада – це ліцензія на інкасацію країни чи важкий хрест слжіння своєму народові.

Але це дискусія на потім. А наразі не запалюйте, будь ласка, ґніт революційного вибуху. Бо таки вибухне. І від цього програють усі.