Запізнілі рішення влади. Чому уряду та парламенту варто почати думати стратегічно?

Державні інституції, які здійснюють владу від імені народу, мають діяти ефективно, розсудливо та в інтересах народу. Ці критерії закладені в принципи доброго врядування, якими влада має користуватися задля розвитку суспільства та його добробуту. Під час війни рішення повинні бути ще й оперативними та своєчасними, а також забезпечувати нагальні потреби людей в умовах ворожого вторгнення.

Українській владі не завжди вдається діяти з дотриманням принципів доброго врядування – вчасно та ефективно. І це впливає на довіру громадян втрачає до своєї держави та віру у її спроможність вирішувати життєво важливі питання.

Показовими були рішення влади про евакуацію цивільного населення та доступ поранених захисників України до військово-лікарських комісій. Це питання безпеки цивільного населення і створення належних умов для тих, хто зараз захищає нашу незалежність. І в обох випадках держава ухвалювала рішення із величезним запізненням.

Евакуація цивільного населення

Масштаб евакуації людей під час війни можна було побачити у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли мільйони українців їхали на захід країни або взагалі за кордон, шукаючи порятунку від війни. Тоді держава забезпечила базові можливості для виїзду, а пошуком даху над головою здебільшого займалися громади та небайдужі мешканці, які приймали та допомагали втікачам від війни.

Після стабілізації лінії фронту ситуація не сильно змінилася. Тисячі українців залишаються у районах бойових дій. Через це є величезні ризики поранення та загибелі цивільного населення і, зокрема, дітей.

Лише у серпні 2022 року Уряд "помітив" проблему та ухвалив рішення щодо вдосконалення процедури евакуації населення. Відповідно до нього батьки дітей та особи, що їх замінюють у разі проведення обов'язкової евакуації зобов'язані прибути з дітьми на збірні пункти евакуації за місцем проживання.

Але механізм обов’язкової евакуації виявився неефективним і вже у березні цього року урядовцям довелося вносити нові зміни. Вони дозволили проводити примусову евакуацію дітей із зон бойових дій. Дитину мають евакуювати разом хоча б одним із батьків, або особою, яка їх заміняє. Відмова від евакуації не допускається.

В цій же Постанові затверджується зразок заяви про відмову від евакуації дитини. Рішення про проведення примусової евакуації дітей приймають обласні військові адміністрації за погодженням із військовим командуванням та Координаційним штабом із проведення обов’язкової евакуації населення. До прикладу, з села Оріхів Запорізької області вдалося евакуювати всіх дітей.

Це рішення уряду дозволяє мінімізувати ризики життю та здоров’ю дітей через бойові дії. Але воно половинчасте. По-перше, у постанові не передбачено жодних механізмів контролю органів опіки та піклування за тим, щоб батьки не повернулись у зону бойових дій разом із дітьми. Як і немає відповідальності за таке повернення батьків із дітьми у зону бойових дій. По-друге, Уряд жодним чином не вирішує найважливішої проблеми – де ці діти разом із батьками або особами, які їх супроводжують, будуть поселені та хто оплатить їх харчування та проживання.

Через запізніле рішення сотні, якщо не тисячі дітей депортовані в росію або переміщені в межах тимчасово окупованої території України. А на лінії фронту батьки відмовляються від евакуації з Бахмуту чи Авдіївки.

Часто така позиція батьків має страшні наслідки. 16 квітня сім’ю з малолітньою дитиною з Бахмута вивезли найманці ПВК Вагнер. А 10 березня у фронтовій Авдіївці загинула 5-місячна дитина.

Ще з початку російської агресії у 2014 році було зрозуміло, що є ризик повномасштабного вторгнення. Однак жоден із українських урядів за останні 9 років не подумав про механізми евакуації цивільного населення із зон бойових дій, зокрема дітей. Подібні рішення повинні ухвалювати заздалегідь, а не готувати їх у відповідь на проблему. Це дозволило б мінімізувати жертви серед цивільного населення, а тим більше серед дітей.

Ставлення до поранених військових

Ще одним прикладом того, як влада не реагує вчасно на виклики є ситуація із військово-лікарськими комісіями. В соціальних мережах можна прочитати сотні повідомлень від військовослужбовців про проблеми з проходженням ВЛК. Завантаженість комісій при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки настільки велика, що військові змушені годинами стояти в чергах.

Проходження ВЛК є обов’язковим під час проведення військово-лікарської експертизи, а також під час встановлення придатності до військової служби, причинного зв’язку отриманих захворювань, поранень і травм із військової службою та для реабілітації.

Народні обранці тільки через рік після початку повномасштабного вторгнення почали розглядати законопроєкт, який частково вирішує проблему. Він надає можливість створювати військово-лікарські комісії при державних та комунальних закладах охорони здоров’я, а також в лікарнях правоохоронних органів.

Ухвалення цього проєкту покращить доступ військовослужбовців та правоохоронців до військово-лікарських комісій та спростить отримання висновків ВЛК. А разом з тим, зменшить завантаженість самих комісій при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

Крім проходження ВЛК є ще забюрократизований механізм направлення медичних документів до військової частини закладами охорони здоров’я. Зараз військові змушені самостійно заносити або пересилати медичні документи в межах одного міста або й по цілій країні. Це створює абсолютно невиправдані складнощі для людей, у яких здебільшого серйозні проблеми із здоров’ям.

Законодавці лише у квітні цього року народні ухвалили потрібний законопроєкт. Він має спростити порядок видачі довідок про обставини травми, направлення медичних документів військовослужбовців до військових частин та порядок направлення у відпустку на лікування у зв’язку з хворобою. Передбачена можливість направлення документів до військової частини закладом охорони здоровʼя або центром комплектування та соцпідтримки. На жаль, порядок переміщення довідок між органами не достатньо чіткий: не зрозуміло, коли довідка має направлятися у військову частину, а коли – у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Така ситуація з ВЛК склалася через неготовність системи до повномасштабного вторгнення і того, що сотні тисяч людей будуть проходити військово-лікарські комісії. Бюрократичні процедури, які досі існують, були впроваджені ще за часів радянського союзу. І це виглядає дивно, коли Україна є одним із світових лідерів діджиталізації і паралельно із цим військові стоять у довжелезних чергах, щоб отримати довідку. Запровадження електронного документообігу однозначно вирішить частину проблем.

*******

За Конституцією Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Не має виникати питань, чому для того, щоб проводити ефективну евакуацію знадобилося більше, ніж рік із початку широкомасштабного вторгнення. Або чому ті, хто жертвує своїм життям і здоровʼям на фронті мусять вистоювати довжелезні черги, щоб пройти військово-лікарські комісії. А для цього владі слід навчитися не просто реагувати на проблеми, але й прогнозувати їх і працювати на випередження.