Потрібна влада національного порятунку

Ну от, хоч і тепло, але осінь таки настала. Та сама, коли рахують поголів’я курчат. Або результати наступу ЗСУ. 

Відповідно, пішли критичні дописи. Не дуже багато, але це поки що. Коли дописувачі побачать, що можна, отримаємо справжній брудо-селевий потік, спрямований проти політичного керівництва країни. Саме політичного.

Найбільш гучно з точки зору охопленої аудиторії виступив колишній «національний психотерапевт» О.Арестович, якій дуже ображений на ОП. Є автори меншого медійного калібру. Але основні тези у всіх майже однакові:

1. Союзники не надали нам необхідної зброї у необхідній кількості (хоча союзники як раз стверджують протилежне).

2. Ми витратили невиправдано багато ресурсів на оборону Бахмуту, якій все одно втратили, а що отримали — незрозуміло.

3. Повіривши у власні анонси безальтернативності наступу ЗСУ, ми не готувалися до оборони, що викличе проблеми вже при відбитті контрнаступу ворога.

4. Країна так і не переведена на воєнні рейки, оборонна промисловість більше імітує, ніж виробляє.

5. «Втома від України» — це, в першу чергу, втома від влади України, тому що у нас продовжуються корупція, наїзди на права і свободи громадян та інші антидемократичні процеси.

Пройдуся по пунктах.

А хто сказав, що нам взагалі повинен хтось допомагати?! «Будапештський меморандум»? Так там лише зобов’язання проводити консультації у випадку агресії проти України. Консультації були? Так, сотні. Тоді в чому питання?

Коли різні очільники України торгували пострадянськім збройним спадком по всьому світові, хиба вони прохали про допомогу? Ні, самі справлялися. А коли допускали знищення наших складів і нічого не робили для їх відновлення, прохали допомогти?

Цивілізований світ буде допомагати Україні, але в межах того, що відповідає стратегічним інтересам наших союзників. І допомога не означає нести нас на собі. В ОП про це не здогадувалися?

Стосовно Бахмуту. Зараз всі розумні, всі стратеги... А під час оборони цього міста я висловлював занепокоєння, що ми у Бахмуті несемо невиправдано великі втрати, а перед тим залишили Лисичанськ-Сєверодонецьк лише після двох місяців боїв. Так до мене відразу набігла юрба навіжених захисників влади з дурнуватими питаннями: «Яке твоє військове звання? Як смієш сумніватися у генії наших командувачів? І взагалі, чому у профілі не «Олександр», а «Александр» записано?».

І до Ю.Касьянова набігали, і до Ю.Бутусова, і до Ю.Романенка, і до всіх, хто мав сміливість висловлювати сумніві в тому, що все відбувається за гучно анонсованим планом». А зараз офіційно визнається, що ми з «плану вибилися», але іншого нема.

Стосовно підготовки до оборони — все те ж саме: на подібні варіанти розвитку подій ніхто з військово-політичного командування взагалі не закладався.

А про піар-характер дій влади як щодо розгортання військової промисловості, так і про боротьбу з корупцією та іншими зловживаннями, вже написано і сказано стільки, що «Війна і мир» ворожого Толстого відпочиває. Прохати нашим очільникам простіше, ніж створювати, а вигадувати успіхи простіше, ніж прохати.

Але зараз важливо, що робити.

Переконаний, що потрібне повне перезавантаження влади — і політичної, і військової. В Ізраїлі за декілька діб відбили напад ХАМАСу, але уряд національної єдності створили відразу. А нам треба створювати владу національного порятунку.

З теперішніх очільників можуть залишитися лише В.Зеленський і В.Залужний, і ті з застереженнями.

Президент Зеленський виглядає гранично втомленим — і фізично, і психологічно. Бо він створив таку систему, що без нього нічого не працює. Майже два роки витримувати це неможливо. ВОЗу треба навчитися делегувати повноваження, але не всі, і не А.Єрмаку. І зосередитися саме на міжнародному піарі України. А щодо Залужного — не певен, шо він, навіть якщо йому розв’язати руки, здатен створити нову армійську вертикаль на чолі з бойовими командирами, які мають результаті на фронті, а не у тилових штабах. І не вважають головним армійським завданням створити гарний настрій в ОП. Маю підстави для такої непевності.

Так що потрібні нова Ставка, новий Уряд, нова Рада, нові очільники на місцях. А що зі старими? О, а старим треба надати можливість захистити Україну не тільки з високих трибун, користуючися бронею від призову. Ось їм всім — і чоловікам, і жінкам (у нас же гендерна рівність!) повістки і далі демократично і ввічливо, як в нас буває, заламати руки, в автобус і до навчального полігону. Особливу увагу звернути на тих, хто підписував папери про ці неймовірні тендери під час війни — цих можна і пістолетом по голові, знов-таки, як в нас буває.

Ось тоді українці можуть повірити, що суспільство і влада — в одному човні. І що спиняють ворожу навалу разом. А не так, що одним випало велике щастя загинути на фронті, а іншим — важка доля мародерити у тилу. До речі, при такому раскладі влада національного порятунку вперше в країні буде відчувати відповідальність за слова і дії.

Звісно, мої пропозиції не виглядають реальними. Але зараз час такий критичний, що треба вимагати нереального. Інакше — поразка і знищення.

Перед початком наступу я розписував три сценарії: позитивний, негативний і проміжний. Зараз ми чітко рухаємося за негативним сценарієм, якій передбачає втрату значної частини лівобережної України, паузу у воєнних діях, а потім продовження агресії росії. І не кажіть, що не попереджали.