Війна та ігрова залежність: кореляція відсутня

Чим довше триває війна, тим більше спокуси з’являється у представників різних управлінських та бізнесових кіл пояснити власну неспроможність, недбалість чи взагалі будь-що саме війною. Та й не пасуть задніх в цьому тренді і корупціонери разом із шахраями, використовуючи всі можливості для нападів на легальний бізнес з метою отримання додаткової корупційної ренти. Особливо це помітно в тих царинах, де й до війни відчувавсь суттєвий тиск на легальний бізнес. Однією з таких сфер є і залишається вітчизняний гемблінг, що лише три роки тому отримав можливість вийти на світ з тіні, куди його запхали урядові та парламентські інтриги в далекому вже 2009му році.

Лише в 2020 році Україна, нарешті, легалізувала гральний бізнес, створивши фундамент для формування цивілізованого ринку азартних ігор. І з самого початку процесу становлення вітчизняного гемблінгу в ЗМІ почалась інспірована тіньовиками кампанія, спрямована проти розвитку білого та прозорого ринку.

Одним з найчастіше використовуваних механізмів цієї кампанії, стало постійне звинувачення у бік легальних організаторів гри у провокуванні та стимулювання ігрової залежності в українців. Ні, ну а що, залякування чимось страшним та маловідомим – це один із найстаріших та, на жаль, найефективніших інструментів впливу на суспільство в цілому та бізнес, як його невід’ємну складову, зокрема.

Боротися із подібним доводиться довго і найкращім запобіжником на шляху страху є правда. А правда полягає в тому, що українці не є азартною нацією і не збираються змінювати цей status quo ані через війну ані з інших причин. Так, зокрема, обидва загальнонаціональних дослідження ставлення наших громадян до легалізації ринку азартних ігор, що в 2021-22 роках провела найбільша в Україні асоціація легальних організаторів гемблінгу – ГС «Всеукраїнська Рада Гемблінгу» (Ukrainian Gambling Council – UGC), довели той факт, що більш ніж 90% українців не грали на гроші, на грають та не збираються грати в перспективі. 

Окрім того, результати першого дослідження, проведеного в 2021 році, виявили цікаву особливість українців – лише 7,2% респондентів зазначили, що були б не проти якось зіграти хоча б в одну азартну гру на гроші. Саме «не проти», тобто не відкидали таку можливість у принципі, а не збирались нею обов’язково скористатися. За рік, під час другого дослідження, що завершилось майже за кілька діб до початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року, кількість тих, хто припускав можливість взяти участь в азартній грі на гроші збільшилось на 1% і сягнуло… лише 8,2% від загального числа респондентів. Така різниця є меншою за обсяг статистичної похибки самих досліджень і точно нічого не говорить про збільшення інтересу до азартних ігор в Україні.

Якщо ж взяти офіційні дані, то виявиться, що ігрова залежність (лудоманія) не лише не має суттєвого поширення серед українців, а й виявлені факти її свідчать про, скоріше, випадковість подібних випадків, ніж про системність. Так, за даними Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ), що веде Реєстр, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, цього року до нього внесено загалом лише 1018 осіб. Наголошую – це особи внесені до Реєстру, а не хворі на лудоманію. А ось щодо хворих… то за даними Національної служби здоровʼя України, за І півріччя 2023 року лудоманію діагностували лише у 27 людей. Враховуючи, що дорослого населення в Україні зараз точно більше 20 млн, то… лудоманія – це суцільна екзотика, а не загроза. Тож кожного разу, коли ви читаєте або чуєте про «страшну ігрову залежність», згадайте ці цифри і все страхіття має зникнути в нікуди. Там де воно й має бути.