ПОЧАЛОСЯ. АЛЕ ЩО САМЕ — ОДУЖАННЯ ЧИ АГОНІЯ?

Інтерв’ю Главкома В.Залужного послугувало лезом скальпелю, і фурункул прорвався. «Фурункул неминучої перемоги», яку ЗСУ досягнуть якось самі, без надзусиль всього українського суспільства і при збереженні тотальних непрофесіоналізму, корупції, безвідповідальності, несправедливості.

Так, з початку буде боляче і неестетично — гній, кров. Але потім — полегшення і одужання. Або — загальний сепсис і смерть, з такими страшними хворобами як війна інакше не буває.

Поки що владний організм відразу засудомило.

«Наїзд» заступника ОП І.Жовкви на Головкома Залужного за його статтю — це абсолютно недоречно.

По-перше, демонструє, що Залужний виступив на власний розсуд, і у владі країни, яка воює, наявні серйозні протиріччя з ключового питання — шляху до перемоги.

По-друге, неспівставність суспільної ваги фігур — Головкома і одного з юрби заступників А.Ермака — створює враження, що на вовкодава гавкає болонка, яка не боїться, бо сидить на руках у хазяїна. Такий, вибачте, базарний підхід ОП принижує не когось, а саме президента і Верховного Головнокомандувача В.Зеленського.

А от звільнення В.Хоренка з посади командувача ССО, про яке він, начебто, дізнався зі ЗМІ (!) і яке пройшло лінією нового міністра оборони В.Умерова і не не було погоджено з В.Залужним (!!) — це біда. Це вже не просто образлива реакція на публічність Главкому з бажанням будь-як йому дошкулити, це втручання безпосередньо у військові справи. І якщо воно насправді так і є, як пишуть, то це перший крок до потенційної втрати керованості військом.

ССО зараз є одним з найефективніших наших підрозділів на фронті. З ним та й з будь-якім іншим категорично не можна грати у бюрократичні інтриги, на яких чудово знається наша влада.

Обов’язково треба дочекатися коментаря від очільника ГУР К.Буданова, якого звільнення-призначення у ССО зачіпає по службі і якій зазвичай не бариться с публічними висловлюваннями (їх відсутність у цьому випадку буде теж вельми красномовною).

Але ж головне не стосунки між нашими очільниками, а що далі. І тут все доволі прозоро.

Зараз ми рухаємося по проміжному сценарію війни, якій я з весни описував неодноразово: наш наступ в'язне в обороні ворога, його контрнаступ так само впирається в нашу оборону, фронт практично зупиняється. Але є і загрози сповзання до негативного сценарію, коли ми втратимо значущі позиції на фронті — Авдіївку, Мар'їнку, Куп’янськ.

Обидва сценарії — і проміжний, і негативний — майже гарантовано призводять до «мирних переговорів» з агресором під патронатом наших союзників десь взимку або навесні наступного року. Результатами цих переговорах, звісно, будуть припинення бойових дій, обмін військовополоненими, ще якісь гуманітарній питання. Там буде щось максимально неконкретне про гарантії безпеки України. І так само завуальовано — про поступову втрату Україною не всіх, але значної частини окупованих територій. А інакше переговори не складуються, а наші союзники, від яких ми залежимо повністю, такого дозволити собі не можуть.

Зрозуміло, що відносне припинення вогню буде на рік-два, потім путін, якій «захистив Донбас», спокійно переобереться, недоімперія накопичить сили і техніку і знову полізе вперед. Питання в тому, як використаємо паузу ми. За умови, що і так не дуже жваві союзники від нас почнуть все більше дистанціюватися.

Важливо, що згадані сценарії майже гарантовано призводять до виборів в Україні — президентських, парламентських, місцевих (можливо, все одним пакетом) — нам же треба демонструвати світові, що ми непереборно рухаємося демократичним шляхом. На перебитих ногах і стікаючи кров’ю, но то таке — на телетрансляціях непомітно.

Описаний розклад розуміють всі серйозні гравці України,. Розуміють і те, що сьогоднішній владі перемогти на виборах після гучно анонсованого, але невдалого наступу буде вкрай складно. Тому й таке пожвавлення нашого політичного життя.

Вибори — шанс для України. Відкладений. А рішучі виважені кроки для виправлення критичної ситуації необхідні вже зараз. Я знов про створення уряду національного порятунку, якій не буде департаментом ОП з питань дерибану бюджету.

Офіс президента разом з його неадекватними, але слухняними депутатами хай переймається проблемами телемарафону: самі себе дивляться, самі себе хвалять — замкнутий цикл. А повністю оновлений уряд, позбавлений задушливого впливу ОП і ВР, разом з Генштабом ВСУ мають терміново і цілодобового розгортати систему створення української зброї перемоги.

Така потенційна можливість все ще існує. А от часу залишається все менше.