Про новопризначеного очільника Держспецзв’язку

Прізвище нового очільника Держспецзв’язку Юрія Мироненка я вперше почув лише після його призначення на цю посаду кілька днів тому, тому, відповідно, знаю про нього рівно нічого. Вивчивши офіційну публікацію зрозумів, що досвіду у тому, чим керувати на національному рівні призначений пан Юрій – у нього приблизно нуль.

І знов-таки: молодший офіцер на генеральській посаді. Невже історія лейтенанта Баканова нікого нічому не навчила?
Ще мені не до кінця зрозуміло як вдавалося з 2019 по 2023 рік поєднувати службу у штабі батальйону ТРО та одночасно керувати «неурядовим аналітичним центром, що супроводжує реформи в Україні.»

Заодно й бюрократичний момент: чи можна призначити на посаду в Держспецзв’язку військовослужбовця ЗСУ прямим переведенням і як це робиться?

Отже, що маємо у сухому залишку.
Керувати вузькоспеціалізованими технічними питаннями захисту інформації, кіберзахисту країни, захисту критичної інфраструктури призначено людину, яка у них не розбирається. Основний ризик подібних призначень полягає у тому, що такій людині можна навішати будь-якої локшини на вуха. Користуючись необізнаністю, дати на підпис будь-яку беліберду, яка потім зіграє проти нього ж.
У чому новий Голова Держспецзв’язку напевно що розбирається – це питання БПЛА, але серед задач Держспецзв’язку (визначених відповідним Законом України) немає закупівель БПЛА, ця структура призначена для зовсім іншого.

Я з повагою ставлюся до усіх, хто служить або служив у Збройних Силах України. Це багато що говорить про моральні цінності людини.
Але чи це означає, що посаду рівня міністра можна призначити будь-кого з позитивною репутацією: без конкурсів, без перевірки рівня кваліфікації, без досвіду державної служби?

Судячи з усього – у Кабміні вважають саме так. Що головне – це soft skills, «він же хароший парєнь», а не професіоналізм. Як це було в нашій країні останні 32 роки.

А тоді ми дивуємося: «ну чого ж це нас досі не прийняли в Європейський Союз?!». Так ось же чому. Тому що державними інституціями в Україні часто керують люди, які не є фахівцями у тому, чим керують. Тому що кваліфікованістю регулярно нехтують на догоду особистій відданості, як це було, наприклад, з призначенням Щиголя – і не тільки його.

Чомусь поточна реформа системи правосуддя в України передбачає обов’язкову здачу кандидатами на посаду суддів обов’язкових іспитів на профпридатність – це крім перевірки на доброчесність. І вже, до речі, починають звільняти тих суддів, які не здали такий іспит.
Але навряд чи подібні реформи скоро доберуться до Держспецзв’язку – мабуть, «не на часі». А самим ініціювати реформу цієї запліснявілої організації Кабмін (Федоров) явно не бажає – про що і свідчить призначення нового очільника.

Ще раз: у мене наразі немає претензій до пана Юрія Мироненка. У мене претензії до Михайла Федорова, який серед натовпу лояльних претендентів з масними оченятами так і не зміг знайти хоча б трохи професійного.
І є, звісно, претензії до самого Держспецзв’язку, яке слід було розігнати ще років десять-п’ятнадцять тому. Але очевидно, що цього вже не станеться.
За цієї каденції.