Чому Авдіївку довелося залишити

Сумувати з приводу неминучого — це ознака незрілості. Зрілість — це коли кожна поразка аналізується, знаходяться її причини і, відповідно, шляхи уникнути подібного у майбутньому.

Багато хто вважає, що головна причина відходу ЗСУ з Авдіївки — це нестача снарядів. Тобто, ми-то все, як слід, а от партнери підвели... Насправді, снарядів бажано було б побільше, але це не головне.

Інші звертають увагу, що при штурмі Авдіївки ворог переважав нас чисельно у декілька разів. Це правда, але теж не є визначальним фактором.

Насправді, все вирішила перевага агресора у небі. Яка дозволила його фронтовим бомбардувальникам підлітати до Авдіївки на відстань 50 км і просто закидувати наші позиції коригованими авіабомбами. 50-60 таки бомб вагою до півтори тони на конкретну позицію вщент руйнують будь-які укріплення. У наших бійців зникає фізична можливість успішної оборони.

Підтягнути до Авдіївки нашу фронтову ППО ми не змогли. Можлива, була загроза її знищення ворожими безпілотниками, тими ж «ланцетами». Можливо, ще щось. Але небо над Авдіївкою — важливим оборонним рубежем ЗСУ, виявилося незахищеним.

Саме тому я й кажу, що відхід звідти був неминучим.

Але ж на півдні, у Кринках, ворог теж діставав нас КАБами, а потім було збито декілька його штурмовиків, він змушений був діяти значно обережніше і, відповідно, менш ефективно.

Можливо, довгоочікувана поява у нас F-16 допоможе уникнути подібних ситуацій. Так чи інакше, але протидію російським КАБам знаходити необхідно.

Також треба зауважити, що оборона Авдіївки була програна не безпосередньо у місті, а на його флангах. Саме там ворог просувався повільно, але постійно, що і призвело до напівохоплення міста. А от чому ми програли флангові бої і на півдні, і на півночі Авдіївки — це тема для аналізу і висновків нашого оновленого Генштабу.

Відхід з Авдіївки— це здебільшого іміджева, а не стратегічна втрата. Але попереду в нас битва за Харків, і там повторення помилок вже неприпустиме.