"Реформування прокуратури не можна зупиняти навіть попри війну". Інтерв’ю з колишнім в.о. генпрокурора України

Офіс Генерального прокурора – це орган, який відповідає за підтримку державного обвинувачення в суді. До 2020 року ця інституція була відома як Генеральна прокуратура. Чи змінилося в органі щось крім назви? Голова громадської організації "Центр спільних дій" Олег Рибачук дізнався про це у Віктора Чумака, який у 2019-2020 роках був головним військовим прокурором України.

З вашої точки зору, з вашим досвідом і розумінням інституції генеральної прокуратури, в чому зараз роль Офісу Генерального прокурора в загальній системі влади й чому цей орган важливий?

Почнімо спочатку. В 1996 році, коли ухвалювали Конституцію, щодо прокуратури був дуже цікавий пункт: вона мала виконувати роль органу досудового розслідування, поки його не передадуть якомусь окремому органу. Чого це раптом?

Бо радянська прокуратура, яка стала основою української прокуратури, була абсолютно нетиповою для демократичних країн. Це був орган тиску, переслідування, боротьби з інакомисленням та економічними свободами. Радянська прокуратура прийшла в українську в 90-х роках і базувалася саме на цьому. Прокуратура, з одного боку, стала органом переслідування конкурентних бізнесів, а з іншого – органом переслідування політичних опонентів.

Яким чином це відбувалося? Саме через досудове розслідування, коли в прокуратурі працювали й слідчі, і прокурори. Прокурори повинні наглядати за законністю роботи слідчих. А як можна наглядати в одному органі один за іншим, коли вони сидять в одних кабінетах? І так прокуратура сама себе перевіряла на законність, що абсолютно нелогічно, неправильно й неприродно. Але така прокуратура влаштовувала практично всіх українських президентів.

В 1996 році сказали, що не буде прокуратури, що це тимчасово. Але тільки восени 2019 року не стало функції досудового розслідування в Генеральній прокуратурі. І що тепер? Тепер, по суті, вона стає поступово частиною судової влади, як це є в усьому світі. І головна функція прокуратури в такому випадку – підтримувати державне обвинувачення в суді та контролювати виконання законів під час досудового розслідування й оперативно-пошукової діяльності.

А що саме змінилося, коли забрали функцію цього загального нагляду?

От працює величезна якась компанія. Поруч є конкурент, і він пише заяву прокурору, мовляв, ота компанія порушує закон. А що вона робить не так? Продає свою продукцію прямо тут в мішках чи кошиках у себе на КПП. Прямого порушення закону немає, кримінальне провадження відкривати не треба, але є заява. І прокурор, щоб перевірити законність роботи цієї кампанії, приходить туди, вилучає документи, зупиняє все – і нема компанії. Або плати гроші, або ми зараз відкриємо кримінальне провадження. Ніяких досудових розслідувань, ніяких фіксацій в реєстрах – нічого такого немає. Але зупиняють діяльність будь-якої компанії, органу чи організації. Або ти повинен дати хабар прокурору, щоб працювати далі.

Тобто скасування цієї функції в принципі мало позитивний ефект?

Абсолютно! Для того, щоб наглядати за порушенням закону органами влади є вищі адміністративні органи, які можуть припинити порушення закону своїми підлеглими, або суд.

В нас нині найбільше порушення законів – щодо пенсійних виплат. Ну не виплачується, і куди люди йдуть? В суд. Практика в суді з пенсійних виплат – це просто мільйони скарг і десятки тисяч рішень на сьогодні. Хіба для цього потрібен був прокурор? Ні.

Наступна віха – військова прокуратура. У 2020 році її ліквідували. А зараз війна, вторгнення. Можливо, варто її повернути? Це щось дасть?

Я не був прихильником її швидкої ліквідації. Прокуратура втрачає функцію досудового розслідування. А військова прокуратура працювала саме як орган досудового розслідування, бо в її складі були слідчі органи, які розслідували військові злочини. Не воєнні, а саме військові: порушення правил служби, експлуатації техніки й таке інше. Це було головне завдання військової прокуратури до війни. А хто повинен розслідувати все це, якщо ми ліквідували слідчі органи прокуратури?

Зараз пропонують зробити військову поліцію органом досудового розслідування, тобто дати військовій поліції право проводити оперативно-розшукову діяльність, прослуховування й всі ці функції, про які в нас кажуть: "Нащо створювати поліцейську державу?"

Але йдемо далі. Військові злочини мають свою специфіку. Тобто якщо будувати якусь там військову юстицію, то треба поновлювати не просто військову прокуратуру, а створювати військові суди. Але в нас є Конституція, де створення спеціальних судів не дозволяється. І треба міняти Конституцію, щоб створити військові суди.

Держава може будувати військову юстицію зверху донизу – військові суди, військова прокуратура, військова поліція з досудовим розслідуванням, як у Сполучених Штатів. А можна навпаки, як майже у всій Європі.

Ми начебто собі обрали модель: ми кандидати в Європейський Союз...

В європейських країн немає ні військових суддів, ні військової прокуратури, ні військової поліції. Є органи досудового розслідування. Але всі кажуть: у нас же війна. А яка різниця, в принципі, чи буде проводити розслідування прокурор військовий, чи прокурор цивільний? В нього одні й ті ж процесуальні права.

Особлива прокуратура, Спеціальна антикорупційна – про неї ми дуже багато чули. І ось одна з рекомендацій ЄС – посилити її роль. Як ви взагалі дивитесь на цей процес?

Я був одним із тих, хто виписував ці закони з нуля. І я брав участь у першому конкурсі на посаду глави Національного антикорупційного бюро (НАБУ). Але закони про Спеціальну антикорупційну прокуратуру (САП) ухвалювали трохи пізніше. Коли ми писали закони про НАБУ, то чітко розуміли – без свого спеціального підрозділу в прокуратурі історія з НАБУ не злітає.

І ще суд.

Без свого суду, який би спеціалізувався на антикорупційній діяльності, ця історія не злітає. Але Петро Порошенко був категорично проти створення будь-якого незалежного від нього органу. А вся ідея про антикорупційні органи й вся ідея правоохоронних органів полягає в їхній політичній незалежності та незаангажованості.

Чому САП не дали цих от додаткових повноважень? Ми їх виписували одразу, а їх на Банковій збивали з рогатками, пушками й пістолетами. А ще була боротьба за те, щоб САП і НАБУ самі могли здійснювати оперативно-розшукову діяльність, без Служби безпеки України. Бо вона точно знала кого і як слухають, і все це зливалося. Щойно починалось якесь провадження по вищій посадовій особі, особливо з народними депутатами, – людина зникла, телефон не працює.

Саме тому історія про незалежність правоохоронних органів – це головне. Але, на жаль, у нас досі ці правоохоронні органи створюються і працюють під величезним політичним тиском.

Які, з вашої точки зору, були виклики у прокуратури до 24 лютого 2022-го року? Що було найважливіше, якщо брати період Зеленського?

В період Зеленського було троє генеральних прокурори, у кожного були різні виклики. От у перші шість місяців Рябошапка, Касько, Чумак, Трепак – це керівництво Генпрокуратури. В нас виклик був один, щоб нас не смикало політичне керівництво.

Ви ж пам'ятаєте, який був крик за що зняли Рябошапку? За те, що він не посадив Порошенка, його оточення, за те, що він публічно з чимось не погоджувався. Але це був нормальний генпрокурор. І Костін, і Венедіктова теж. Але вони не зробили нічого з того, що зробив Рябошапка, бо він вигнав з прокуратури 700 з лишком прокурорів, щодо яких були підозри по недоброчесності. І це тільки з генеральної прокуратури. Це дуже накривало еліти. Кожен прокурор, в принципі, був чиїмось ставлеником.

Як війна змінила функцію й ефективність прокуратури? І чи варто під час війни продовжувати реформування?

Я вважаю, що реформування ніколи не треба зупиняти. Що зробила війна? Вона наклала на прокуратуру величезні додаткові навантаження, пов'язані з воєнними злочинами, які чинить агресор під час війни. Кількість злочинів зросла зараз до 100 000 тільки зареєстрованих кримінальних проваджень.

Що таке сто тисяч кримінальних проваджень? Це катастрофічна цифра, бо жоден прокурор не в змозі взяти більше сотні проваджень. А особливо по воєнних злочинах необхідно зробити відповідні технічні, медичні, психологічні експертизи. Це величезне навантаження на прокуратуру – процесуальне керівництво по злочинах, які повʼязані з порушенням міжнародного гуманітарного права.

Я думаю, що головне завдання нашої прокуратури – зібрати достатньо доказів, щоб обґрунтовано звинуватити вище керівництво російської влади в геноциді. Це дуже складно, але я б думав, що, напевно, головне завдання сьогодні.

В Україні є така хронічна хвороба – відсутність балансу гілок влади. От зараз ви відчуваєте, що цей баланс порушений. З вашої точки зору, які ризики це створює безпосередньо для прокуратури?

Той, що прокуратура починає працювати в ручному режимі. Розумієте, вона й так не була за ці роки незалежною, а зараз немає балансу влади. Немає навіть ілюзії балансу. Навіть представники влади кажуть, що ми тут тестуємо модель президентської республіки, потім заперечують, але це по Фройду в них так вискакує. З абсолютною відвертістю можу вам сказати, що кожен президент хотів таку модель влади. Але Зеленському дали можливість це здійснити дві обставини. Перша – парламентські вибори 2019 року, коли консенсусна демократія пішла гуляти лісом. Друга – це війна.

Що потрібно зробити, щоб Офіс Генпрокурора був реально незалежний і ефективний? Може, щось у законах змінити?

В нас у законах прописали купу всього, що може зробити Офіс Генпрокурора незалежним. Звалювати все на те, що закони не працюють – дурня повна. Закони в нас достатньо хороші для того, щоб все нормально функціонувало.

Я кажу, що система базується на трьох китах. От перший кит – закони, й вони чудові у нас. Другий кит – інституції. Вони в нас побудовані, причому практично всі зараз, за європейськими зразками. А третій кит – це люди, які наповнюють інституції та реалізовують закони. Люди й кадрова політика – це, напевно, і є головний кит у всіх цих історіях.

Як на життя звичайних громадян, наприклад, студентів, які є майбутніми виборцями й чиновниками, безпосередньо впливає ефективність роботи Офісу Генерального прокурора?

Цей орган і суд повинні в державі гарантувати одне: справедливість. Запит на справедливість величезний. А це орган, що якраз гарантує справедливість. Прокурори так і називаються – офіцери справедливості.

Ми після перемоги хочемо іншу країну. Яка буде роль Офісу Генпрокурора, коли ми почнемо відбудовувати цю Україну нашої мрії?

Є величезна проблема й вона нікуди не зникне. Генеральний прокурор – це особа, яку призначають політичним шляхом подання президента і голосування у Верховній Раді. І відставка його здійснюється теж політичним шляхом. І поки політики не зрозуміють важливість незалежної прокуратури й формуватимуть цей орган для себе й під себе, то нічого не зміниться. Давайте будемо відвертими – нічого не зміниться. Вся проблема української історії – це вибори й політична пам'ять виборців.

В мене немає сумніву, що членство в Європейському Союзі й НАТО – це єдиний шлях, хто б не був Президентом України. Уявімо, яке майбутнє на цьому болючому шляху в європейській системі буде в Офісу Генпрокурора?

Та все дуже просто: Офіс Генерального прокурора стає департаментом Міністерства юстиції. Генеральний прокурор стає міністром юстиції. Настають нормальні відносини в прокуратурі як в органі підтримки державного обвинувачення. Тут взагалі нічого такого проблемного немає. Все ж базується на політичних рішеннях.

Ми все це вже проходили не один раз. Не треба придумувати велосипед, якщо він вже є і їздить. Є світові практики, стандарт і досвід, як все це працює. І він не такий страшний, щоби покласти на наш ґрунт.

Нам не потрібно придумувати велосипед, бо зараз немає такої можливості, часу й шансів. Але є запит суспільства – воно не хоче їхати на старому велосипеді, бо на ньому далеко не заїдеш.

Тому треба просто взяти велосипед, який нормально їздить у всьому світі, сісти на нього і почати крутити педалі. Педалі крутити не хочеться, але доведеться.