Що не так з нашою СБУ?

Впевнений, багато хто чув про «необхідність реформи СБУ», у тому числі від наших західних партнерів, які вимагають цього від української влади вже років з десять. Але чи усі розуміють про що, власне, йдеться і «що не так з СБУ»? Давайте поясню саму лише суть на простих прикладах.
Справа у тому, що саме поняття «спецслужба» означає спеціальні – тобто нестандартні – методи забезпечення країни у стані відносної безпеки. А головне завдання усіх «внутрішніх» спецслужб світу – це контррозвідка. А контррозвідка – це, фактично, тримати ворожу агентуру та резидентуру «у вузді», не підпускати занадто близько до важливих речей, секретів, військових чи політиків, ну і ще зо два десятки максимально серйозних задач. Повністю викорінити ворожу розвідку зі своєї території – це утопія, але тримати ситуацію під контролем є головною задачею ефективної контррозвідки.
І ще чому ці служби називаються спеціальними – тому що їхні методи роботи складно чітко визначити, перелічити, стандартизувати. Якщо завдання та методи роботи поліції однотипні та навіть рутинні: патрулювання, виїзд на місце злочину, огляд місця події, фіксація доказів, документування, агентурна робота, слідство, передача справи до суду, - то у спецслужби все має працювати трохи складніше.

Скажімо, встановлений розвідник іншої країни, який працює під прикриттям дипломатичного статусу у посольстві, намагається на легальних зустрічах вербувати членів уряду, але має схильність до казино та молодих дівчат. Контррозвідка має домовитися з керівництвом казино, впровадити туди своїх агентів, завербувати та підготувати кількох дівчат потрібної «клієнту» зовнішності та створити ситуацію, за якої об’єкт сам почне знайомитися з однією з них. Далі «медова пастка» і негласний контроль за об’єктом. Звісно, «наружка», звісно, відео- та аудіо-контроль об’єкта за межами посольства. З ким контактує, куди заходить в Інтернеті, спробувати перехопити листування у месенджерах, тощо. Багато складної та високо-кваліфікованої роботи, насправді, яка потребує не тільки часу та ресурсів, але також розуму та творчого підходу організаторів. Під час війни характер роботи суттєво змінюється у бій більшої наступальності та швидкості операцій, але «спеціальність» методів та креативність їх застосування - залишаються.

Що відбувається в нашій СБУ? Так, є Департамент контррозвідки, який власне контррозвідкою і займається. Але є також і так звана «економічна контррозвідка», яка по суті є інструментом корупції, тиску на бізнес, залякування незгодних, і ніякої контррозвідки там практично немає. А «боротьба з організованою злочинністю та корупцією» - це взагалі був осередок та джерело корупції (тепер вже виведено зі складу СБУ, хвала Одіну).
А ще є функції «слідства». Не повинно у спецслужби бути слідства. Не повинен кардіолог вантажити медичне обладнання. Спецслужба мусить діяти виключно своїми «спеціальними» тонкими інструментами. А якщо вичерпано усі можливості для оперативних ігор, перевербовок, подвійних-потрійних агентів, акцій впливу, доведення дезінформації, тощо – тоді вже можна ворожого агента арештовувати, передавати слідчим, а справу до суду. Але цим мають займатися або слідчі поліції, або слідчі прокуратури, або слідчі окремого слідчого органу. У спецслужби не повинно бути слідчих, лише оперативники, які нададуть слідчим усі томи зібраної доказової бази. І оперативники спецслужби майже нікому не повинні показувати свою «ксіву», лише у виключних випадках.
До того ж, поняття «слідство» включає власне СІЗО, відповідну охорону, автозаки, це адвокати, передачки затриманим, тиск та підкуп – тобто мутняки та «низова» корупція, які паскудять репутацію нормальній спецслужбі.

От саме про позбавлення СБУ непритаманних контррозвідці функцій і йдеться, коли «західні партнери наполягають на реформі СБУ».
І ще один нюанс: для мене завжди було дивним, чому в Україні працівники контррозвідки є військовими. В усіх розвинутих демократичних країнах стратегічна розвідка та «територіальна» контррозвідка – суто цивільні. Окремо є військова контррозвідка, окремо – військова розвідка, там служать військові. Думаю, позбавлення спецслужби статусу військового підрозділу також є однією з вимог до реформування. Приміром, розвідувальне співтовариство США налічує 18 окремих спецслужб, як цивільних, так і військових.
Цікава історія спецслужб Британії. Колись туди принципово не брали «ініціативників» - лише за запрошенням самої спецслужби. Також існував «майновий ценз» - брали лише матеріально забезпечених, щоб мінімізувати шанс корупції. Але я відволікся.

Так от, якби в СБУ не було ось цих «непритаманних функцій», туди б не лізли як мухи на лайно різні шили та наумови, яких можливості незаконного збагачення манять як кров акул.
Відрізати від здорового тіла спецслужби неприродні нашарування постсовкової карально-репресивної епохи – ось вам зовсім коротка сутність реформи.

Але керівництво країни досі вперто ігнорує вимоги партнерів стосовно очищення Служби Божої. І зрозуміло чому – щоб залишити собі можливість тиснути на бізнес та політичних опонентів, відмазувати злочинців у владі, брати хабарі, переслідувати журналістів, залякувати активістів, фабрикувати фейкові справи.
В усіх цих огидних процесах наразі задіяна та частина СБУ, яка не задіяна в обороні країни та спецопераціях проти ворога.
І проблеми не вирішать призначення інших людей на ті ж самі посади. Потрібна справжня, глибинна реформа. Їхати, а не шашечки.
Чи знов «не на часі»?