Про фортифікацію і мобілізацію

Те, що на будівництві оборонних споруд крадуть, причому, крадуть безбожно, не може бути новиною для притомної людини. Тому шокуюче розслідування УП про те, що на будівництві фортифікацій на Харківщині багатомільйонні суми прокачуються через відверто ліві фірми-одноденки, у керівниках яких трапляється навіть дрібний криміналітет, я сприйняв стримано — як чергове підтвердження, що наша влада невиправна.

Є прислів’я, що перед смертю не надихаєшся. Наші можновладці не накрадуться. У критичні часи з людини виходить назовні її справжня сутність. Для багатьох представників української влади це виявилася невгамовна, самовбивча жадібність.

Не бачу підстав сподіватися, що будуть проведені об’єктивні розслідування, винні у зловживаннях будуть виявлені та покарані, а ганебне мародерство припиниться. Необхідний результат забезпечить лише докорінна, але зважена і контрольована зміна всієї системи влади, першим кроком до якої мало б стати створення Уряду Національної Довіри. Але до цього не готові ані політикум, ані суспільство України.

Тому нам доведеться перемагати з тягарем недоброчесної і недолугої влади на ногах і руках. Бо крадуть. Але щось таки будуть. Ще одна проблема, що будуть не те і не так. Зараз я про суто інженерні аспекти фортифікації.

Звісно, я не будівельник. Але на фізтеху теорію міцності конструкцій нам викладали як слід. Тому на початку вторгнення я з розпачем дивився на вулицях Києву на блок-пости з бетонних блоків, просто складених один на один, бо вони розвалилися б від першого пострілу з гармати танка. А також на «протитанкові» їжаки, нашвидкоруч зварені з залізяк, що опинилися під рукою — вони здатні були зупинити хіба що кінну підводу. Але тоді це була вимушена самодіяльність, і добре, що ця «фортифікація» не знадобилася.

Теж саме відчуття розпачу виникає, коли на фото бачу сучасні захисні споруди, які зводили «професіонали». Здебільшого вони складаються зі звичайних бетонних плит, які поєднані між собою металевими пластинами товщиною 8-10 мм і примітивним зварюванням. Навіть присипані землею, вони не витримають ні артилерійських снарядів, ні, тим більше, авіабомб. Так можна будувати хиба що кооперативні гаражі для авто, та й те б не радив.

Щоб виконувати своє призначення, таки споруди мають бути споруджені з суцільного залізобетону — деякі побудовані за такою технологією укріплення непохитно стоять ще з часів Другої Світової. Або фортифікаційні споруди мають складатися з окремих елементів, створених на комбінатах залізобетонних виробів, але їх конструкція повинна передбачати монтування своєрідними замками — так з’єднуються тюбінги у тунелях метро.

Відповідно, виникає просто запитання: яка проектна будівельна організація з відповідним досвідом роботи розробила технічні умови (ТУ), а також декілька варіантів типових конструкцій для фортифікаційних споруд, що будуються зараз? Закрадається підозра, що такої організації взагалі не було, і справу було пущено на самоплин. Таку злочинну недбалість не виправити звільненням міністра інфраструктури.

У заголовку цього посту згадано ще й про мобілізацію. Тому що ситуація з нею є ще одним проявом некомпетентності влади. На найвищому рівні регулярно повторюється мантра, що Генштаб не надав ОП достатніх підстав для проведення масової, у кількості 500 тис осіб, мобілізації. А які ще підставі потрібні, якщо ворог постійно проводить атакуючи дії на фронті, які ЗСУ стримує з останніх сил?! Недосконалий закон про мобілізацію проблеми не вирішить, бо він має примусовий, а не заохочуваний характер.

Більш вірогідним видається, що влада просто не знає, як провести таку мобілізацію, щоб не викликати протестів і заворушень у суспільству. І головним мотивом можливих протестів буде кричуща несправедливість, коли одним доведеться воювати, а інші продовжать набивати кишені. Тобто, знов повертаємося до системних проблем взаємодії українського суспільства і породженої ним влади.

На що сподіватися? Довгоочікувані «чорні лебеді» десь летять, але не поспішають. Тому не треба вводити в Україну війська наших союзників з кран НАТО. Краще було висадити потужний десант західних управлінців, щоб ці варяги почали ефективно вирішувати ті проблеми, які ми самі, як виявляється, вирішити нездатні.