Прості рецепти

Гірший за політика, що далекий від народу, може бути тільки політик, що нічим від обивателя не відрізняється.

У будь-якому суспільстві є ті, хто живе за принципом "своя сорочка до тіла ближча". Коли пріоритети – егоїзм та емоції. Такими людьми неважко маніпулювати, – тому що вони легко вірять у пусті обіцянки.

Вони можуть обмінювати стратегічне на скороминуще. Концептуальне на ситуативне. Не готові міркувати про колективний інтерес і не надають значення тому, що перебуває поза їхнім особистим середовищем побутування.

У кожному суспільстві є й ті, хто розуміє, що лікування іноді потребує непопулярних рішень. Що треба вміти жити відповідно до прибутків. Що після застілля настає похмілля.

Головна відмінність між цими таборами – в умінні бачити наслідки кожного кроку. За великим рахунком, саме ця якість відрізняє дитину від дорослого.

У цьому поділі немає нічого принизливого. Вимагати від усіх однакової тямущості та далекоглядності було б безглуздо та наївно. А тому в кожній країні еліти – політичні, суспільні та інтелектуальні – виконують роль запобіжника. Якщо для наших інстинктів природно відсмикувати руку від уколу, то завдання нашого "раціо" – визнавати необхідність заштрикати шприц у соціальну жилу.

Ми часто кажемо, що політики в будь-якій країні плюс-мінус релевантні суспільству. Що запит народжує пропозицію. Це так, та водночас прощілина між обивателем та розпорядником колективного ресурсу все одно має зберігатися. Якщо вона щезає – настає хаос.

Просто тому, що наш світ влаштований складно. Будь-яка царина державного управління потребує знань. А обиватель – за всієї нашої до нього симпатії – державою керувати не в змозі.

Хороший політик – це не той, хто збирає площі. Не той, хто здатен на запальні промови. І не той, хто примудряється резонувати з виборцем. Хороший політик – це той, хто розуміє, що його завдання серед іншого – слугувати за запобіжник від глупства.

Найпростіший сценарій політичної кар’єри – злитися з обивателем до стану повної нерозрізненості. Сьогодні проїдати ресурс завтрашнього дня. Найважчий – зуміти продати порядок денний необхідного і складного тим, хто хоче простого.

Ми роковані на життя у просторі протиріч. З одного боку, наш світ має "тенденцію до ускладнення". Кожне нове явище за внутрішньою структурою стає складніше та комплексніше, ніж попереднє. Щоб відповідати новим викликам, треба дотримувати освітній та інтелектуальний ценз.

А з іншого – ми всі живемо у світі, де масовий запит зосереджено довкола простих рецептів. Де уміння "говорити з виборцем однією мовою" вважається за достатню умову для успіху на виборах. Де обиватель хоче скороминущого, зрозумілого й нескладного.

І в цьому Україна не самотня. Ми живемо у світі, в якому обиватель, втомившись від дійсності, що стає дедалі складніша, починає голосувати за торговців простотою. І кожна з країн, в якій перемагає ця тенденція, просто починає проїдати накопичений раніше ресурс.

Та штука в тім, що це не працює. Світ влаштований складно. Саме про це писали Ернандо де Сото і Ерік Берн. Мартін ван Кревельд і Бенедикт Андерсон. Браян Грін та Дік Свааб.

Експерименти з дилетантами в політиці відрізняються тільки ціною, яку доведеться за це заплатити. Хтось розрахується грошима. Хтось – часом. А хтось – втраченим історичним шансом.

Тільки й того.