Коаліція охочих? Охочих до чого?

Нищівна стаття колишнього голови МЗС Литви про европейських політиків.

Ґабріелюс Ландсберґіс, 17 травня 2025 року

Одинадцять тижнів тому зібралася "коаліція охочих", щоб обговорити, на що саме вони згодні.

Основні підсумки їхнього прогресу на сьогодні:

Макронові довелося нагадати колегам, що суверенні держави не потребують дозволу Путіна, щоб розміщувати війська в Україні.

Польща все одно виступила проти розміщення військ.

Мерц заявив, що Taurus "на столі", а потім прибрав його зі столу.

Було ухвалено рішення висунути ультиматум про припинення вогню, але потім вирішили його не виконувати.

Можливо, це сталося через те, що ніхто не мав плану, як його виконати — що, своєю чергою, ставить під сумнів мудрість самого його висування.

Трамп, можливо, боячись, що європейці вкрадуть його Нобелівську премію миру, зірвав їхній план і підтримав іншу ідею, яка не спрацювала, тому він заперечив, що її підтримував. Його нинішня позиція така: "нічого не станеться, поки я і Путін не зустрінемося".

Це звучить трохи занадто схоже на 1938 рік, чи не так?

Мерц каже, що заморожені активи буде використано "якщо" це законно. Але ми вже давно знаємо, що це законно. То чому він просто не може сказати, що активи буде використано — без "якщо"?

Путіну пригрозили "паралізуючими" санкціями, які згодом перетворилися на погрозу почати підготовку паралізуючих санкцій, а потім — на звичайний раунд санкцій, які є такими ж паралізуючими, як м’які подушки в сценці Монті Пайтона.

І хоч я, безперечно, бажаю їм усіляких успіхів, я дивуюсь: чому так важко знайти бодай якісь докази того, що коаліція охочих насправді хоч щось готова зробити — не кажучи вже про щось справді визначальне?

Скажімо, ми чули чимало про 1000 кораблів так званого тіньового флоту Рóсії. І от після місяців переговорів Европі вдалося узгодити санкції проти менш ніж 200 з них. Якщо додати 100 уже санкціонованих, то ми стрімко наближаємося до 300! Із ТИСЯЧІ.

Це означає, що ще 700 кораблів і далі курсують з Санкт-Петербурга куди завгодно — везучи рóсійську нафту і повертаючись з юанями, рупіями чи якою там ще валютою користуються покупці. А це означає, що рóсійська скарбниця досі наповнюється грошима.

Отож… наступного разу, коли ми скажемо Путіну "готуйся бути паралізованим", цілком можливо, що його паралізує від сміху.

Путін чудово розуміє, як (не) працюють правила ЕС — і, друзі, він аж ніяк не тремтить.

Ми навіть не можемо досягти серйозного поступу у питанні вступу України до ЕС. Фактично, ми йдемо назад. Евросоюз відновить довоєнні мита на Україну з 6 червня. Це рішення коштуватиме українцям понад €3 мільярди щорік. І водночас високопосадовці їдуть до України, щоб оголосити про пакет допомоги на €1 мільярд. У цьому нема навіть мінімальної логіки.

Підсумовуючи: попри всі слова і заяви, які ми чули після виступу Джей Ді Венса в Мюнхені, маємо ситуацію без військ, майже без зброї, без заморожених активів, без протиповітряної оборони, без паралізуючих санкцій, без вступу до ЕС, з новими митами — і без Taurus.

То що насправді відбувається?

Я боюся, що відповідь — "нічого".

А може, ще гірше.

Може, саме це і є план. Може, насправді ніхто не готовий робити нічого, крім розмов про готовність.

Можна сказати, що все, що відбувалося після Мюнхенської конференції з безпеки, — це точнісінько те затягування часу, якого й варто було чекати від Европи, яка відмовилася від ідеї захищати Україну й погодилася перерозподілити ресурси на виробництво пресрелізів, які створюють враження прогресу, але не містять жодного реального змісту.

Тим часом, якщо подивитися на статистику реальної допомоги — у перерахунку на душу населення і навіть в абсолютних цифрах — Північно-Балтійський регіон разюче вирізняється. Деякі країни справді готові діяти. Вони, можливо, не завжди з’являються в заголовках, але ухвалюють ті рішення, які потрібно ухвалювати.

Тим, хто й досі намагається зрозуміти, як виконати свої обіцянки "стояти поруч з Україною", я хочу поставити одне запитання: А ви пробували справді підтримати Україну?

*****

The Coalition of the Willing to do What?

Gabrielius Landsbergis, 17 May 2025

Eleven weeks ago a "coalition of the willing" gathered together to discuss what they were willing to do.

Highlights of their progress so far:

Macron had to remind his colleagues that sovereign countries do not need Putin’s permission to deploy troops in Ukraine.

Poland opposed deploying troops anyway.

Merz said Taurus was on the table, then took it off.

A decision was made to issue a ceasefire ultimatum, but then a decision was made not to enforce it.

This was maybe due to nobody having a plan to enforce it, which raises questions about the wisdom of issuing it.

Trump, perhaps worried that Europeans would steal his Nobel Peace Prize, torpedoed their plan and backed a different idea, which didn’t work, so he denied backing it. His position is now "nothing's going to happen until Putin and I get together".

This sounds a bit too much like 1938, you might say.

Merz says frozen assets will be used "if" that’s legal. But we have known it’s legal for a very long time. Why couldn’t he just say the assets will be used, without the "if"?

Putin was threatened with "crippling" sanctions, which later became a threat to initiate preparations of crippling sanctions, which subsequently turned into an ordinary round of sanctions that are just as crippling as being poked with soft cushions in a Monty Python sketch.

While I obviously wish them all the success in the world, I am wondering why is it so hard to find evidence that the coalition of the willing is actually willing to do anything meaningful, let alone gamechanging.

For example, we have heard a lot about the thousand ships of Russia’s so-called shadow fleet. And after months of negotiations, Europe has managed to agree on sanctioning fewer than 200. Add that to the 100 previously sanctioned and we are fast approaching 300! Out of a thousand.

That means 700 ships are still sailing from St. Petersburg to wherever—carrying Russian oil and bringing back yuan, rupees, or whatever currency their buyers use. And that means Russian coffers are still being filled with money.

So… next time we tell Putin to "prepare to be crippled," it’s entirely possible that he will cripple himself with laughter.

Putin understands how EU rules (don’t) work, and guys—he’s not exactly trembling.

We can’t even make serious progress on Ukraine’s EU accession. In fact, we are going backwards. The EU will reintroduce pre-war tariffs on Ukraine starting June 6. This decision will cost Ukrainians more than €3 billion. At the same time, high-ranking officials travel to Ukraine to announce a €1 billion support package. This makes less than no sense.

In summary: Although we heard a lot of words and read a lot of announcements since JD Vance attacked Europe in Munich, there are no troops, almost no weapons, no frozen assets, no air defence, no crippling sanctions, no accession, new tariffs, and no Taurus.

So what is actually going on?

I am concerned that the answer is "nothing".

Or maybe it’s even worse than that.

Maybe that is the plan. Maybe nobody is "willing" to do anything more than talk about being willing.

We can at least say that everything that has happened since the Munich Security Conference looks exactly like the procrastination one would expect from a Europe that has given up on the idea of defending Ukraine and agreed to reallocate resources to the production of press releases that sound like progress without actually committing to any progress.

Meanwhile, when you look at the statistics of actual support delivered, per capita and even in absolute numbers, the Nordic-Baltic region stands out. Some countries are willing to actually get on with it. They might not always attract the most headlines, but they are making the decisions that need to be made.

For those struggling to find a way to live up to their promises to stand with Ukraine, I have a question: Have you tried actually standing with Ukraine?