"Корупція диджиталізації" - це світовий тренд

Я вже разів приблизно сто пояснював, що поточна українська “діджиталізація” – це аж ніяк не про “боротьбу з корупцією”, а скоріше навпаки: про її цифрове масштабування.
Разів десь п’ятсот говорив і писав: “Якщо цифровізувати корупцію – отримаєте цифровізовану корупцію”. Швидшу, зручніше, якіснішу.
Але мені все ще мало хто вірить, багато сумніваються. Бо ж “Дія” така зручна, вона не може бути поганою.
Гаразд.

Не вірите мені – послухайте виконавчого директора українського відділення Transparency International, звуть його Андрій Боровик. Ось 2-хвилинне відео, де він про це говорить.

Цитую для тих, хто не любить дивитися навіть найкоротші відео:
“..Цей меседж, чесно кажучи, мені не дуже до душі, шо диджиталізація у нас це супер-інструмент для боротьби з корупцією. Цей меседж давно просувався, з 2019  року, але можу дати інший приклад, де…Це не є панацеєю. Все одно в результаті рішення приймають люди.”

“…Тому якщо ми будемо говорити, шо діджиталізацією ми вирішуємо всі проблеми… У Світі насправді вже декілька років є такий тренд вивчення питання, еее, “корупція в диджиталізації”, тому що …покласти на цифру погано здизайнований процес – не вирішує проблему ваапшчє.”

“Тому диджиталізація – це класно, але говорити про те, що вона вирішує наші проблеми з корупцією – я не можу погодитись. Але як інструмент, один з багатьох – так”.

Хто не в курсі, Transparency International - це міжнародна неурядова організація, яка спеціалізується на виявленні корупції.
Своїм основним заданням вони називають наступне: “Ми притягуємо до відповідальності можновладців та корумпованих осіб, викриваючи системи та мережі, що сприяють корупції”

Погоджуючись із наведеними думками пана керівника антикорупційної ініціативи, ще раз спробую донести свою позицію стосовно цифровізації та її ролі у боротьбі з корупцією.

Цифровізація сама по собі – це загалом позитивна штука. Це прогрес, це розвиток, це рух вперед. Невідворотнє покращення та спрощення життя.
Але.

Коли нею починають займатися рукожопі ідіоти – ефект буде прямо протилежний.
Тому що вони не розуміють суті та глибини, вони бачать лише зовнішню обгортку, кінцевий результат - намагаються імітувати це. Завзято будують солом’яний літак, який здалеку трохи нагадує справжній, але не літає чомусь.

А через те, що ідіоти ще й рукожопі – вони навіть змавпувати якісно не можуть.
І виходить оце все, шо ми маємо зараз в Україні: відсутність захисту персональних даних, цифрові кайданки (“Дія”, “РезервХрест”, “Мрія”), суто формальний мінімум безпеки у цифрових рішеннях, імітація боротьби з корупцією без вирішення самої проблеми. Ну і звісно, епохальне “роль кібербезпеки дещо перебільшена”.

Тобто по факту, з початком “жижиталізації” нових, “цифрових” проблем побільшало. Але “старих”, корупційних - менше аж ніяк не стало.
Самий простий приклад: програма масованої примусової діджиталізації триває в Україні вже 6 років, так?
Чи зменшився за цей період рівень корупції у країні?
Ось вам і вся відповідь.

Ще раз: цифровізувати можна і потрібно – але лише ті процеси, які вже бездоганні або майже бездоганні. В яких принаймні немає ризиків та невиліковних проблем.
Зуба треба спочатку вилікувати, і лише потім ставити на нього “коронку”.

А якщо цифровізувати проблемні “корупціогенні” процеси – це означає не тільки замаскувати та законсервувати проблему.
Це також означає забрати корупційні можливості у одних чиновників – і передати їх іншим, таким самим. Які знов будуть ними зловживати, але тепер це буде значно масштабніше – але менш помітно.

А от саму проблему це не вирішить - просто заховає за блискучими “цифровими” декораціями. При тому, що їхня справжня сутність залишиться глибоко в тіні.
А назовні залишиться стара-добра корупція.
На “цифрову боротьбу” з якою було успішно освоєно N+1 мільярдів.