Кульбіт "картонних" протестів

Перші протести з картонками з вимогою повернути Федорова в Міноборони і заплановані з сьогоднішнього дня масові "картонні" протести з тією же самою вимогою – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

На початку цих акцій ситуація з керівництвом Міноборони і головкомом ЗСУ мала набагато більше невизначеності, ніж станом на зараз. В умовах гострого й тривалого конфлікту між міністром Михайлом Федоровим і головкомом ЗСУ Олександром Сирським президент довгий час не ставав однозначно ні на чий бік. Й врешті-решт, як той Болівар, втомився виносити обох. Зробивши вибір на користь Сирського.

16 липня розпочались перші масові акції з протестами проти цього рішення й закликами повернути Федорова і Міноборони. Й ті, хто вийшов на них,  закликали президента Зеленського переглянути одне помилкове, на їхнє переконання, кадрове рішення. Їхня головна вимога – "відмотати стрічку назад" і знову посадити звільненого міністра у крісло, яке ще не встигло охолонути.

Супутня вимога, яка з’явилась від самого початку – звільнити Сирського. Протестуючі позиціонували себе як прихильники прогресивної-інноваційної лінії, яку втілював у Міноборони Федоров. Його реформ, нових підходів, боротьби зі старими "тіньовими" схемами, тощо. Виступаючі проти його антипода "ретрограда" Сирського. А заодно  - й проти всіх прихильників старих підходів у війську.

Вже тоді було зрозуміло, що президент Зеленський Федорова в Міноборони не поверне. Але на той момент вулична підтримка екс-міністра була суттєвим важелем, який посилював позиції Федорова у перемовинах з президентом.

Станом на зараз ситуація виглядає якісно по-іншому. Посада міністра оборони зайнята з 20 липня. Антагоніста Сирського звільнено і є новий головком. Працюють новий міністр Євген Хмара та новий головнокомандувач Михайло Драпатий. Вони й є відкритими прихильниками широкого впровадження технологічних інновацій, й мають авторитет і підтримку серед військовослужбовців.

Отже, ситуацію застабілізовано. Жодної невизначеності у військовому керівництві немає.

У таким умовах очевидно, що шлях до посади міністра оборони  для Федорова закритий. Тим не менш, він вперто відмовляється від усіх пропозицій президента зайняти іншу посаду. Бо будь-яка з них – і тут Федоров правий  - не надасть йому таких величезних реальних ресурсів, які він мав у Міноборони.

Й не тільки сам він вимагає повернути його в Міноборони, а й його прихильники на вулицях вимагають того самого. Проте ситуація з їх протестами змінилася кардинально.

До призначення нових військових керівників "картонні" прихильники колишнього міністра ще могли виставити себе конструктивною силою і борцями за втілення прогресивних підходів у армії. Тепер призначені нові військові керівники, які не тільки витупають за такі саме підходи, а й успішно втілюють їх на практиці. Продовжувати вимагати відставки одного з них з вимогою віддати його крісло Федорову  - це фактичне визнання того, що від самого початку єдина справжня мета акцій полягала у тому, щоб повернути конкретне крісло конкретному персонажу. А не боротися за перемогу нових-прогресивних-технологічних підходів у протистоянні з "вихованцями старої школи".

Тим не менш, протести продовжуються. Бо великі політичні торги щодо місця Федорова у новий реальності ще не завершилися.