Чи здатна Україна знищити "наземний сегмент" космічної програми Росії?

Багато розмов точиться на тему, як знищувати "наземний сегмент" космічної програми Росії, який весь час розширюється і створює нам проблеми.

Росія роками вибудовувала мережу наземних комплексів, без яких її військове угруповання втратило б значну частину можливостей у зв’язку, супутниковій розвідці та навігації. Віддалені від лінії фронту станції керування й інші космічні об’єкти прикривала потужна система ППО, тож для України вони довго залишалися практично недосяжними.

Та баланс поступово змінюється: Сили оборони дедалі активніше шукають способи вразити елементи цієї інфраструктури й ускладнити роботу російського космічного угруповання. Давайте спробуємо проаналізувати, наскільки реалістично завдати йому відчутного удару.

Постановка проблеми

Впродовж 2023–2026 років війна проти України все виразніше набуває нового виміру — боротьби за контроль над "невидимим фронтом": супутниковим зв'язком, навігацією, розвідкою з орбіти. Ракети й дрони більше не є єдиною зброєю проти космічних амбіцій Кремля. Бо зараз ними стають далекобійні удари по цілком земних об'єктах: антенних комплексах, центрах керування польотами, вузлах передачі телеметрії. Питання, винесене в заголовок, не є риторичним. Це предмет реальної воєнної стратегії, і відповідь на нього складніша, ніж однозначне "так" чи "ні".

У цій статті я намагатимусь розібрати аргументи обох таборів — тих, хто вважає удари по наземних космічних об'єктах РФ стратегічно ефективним інструментом ослаблення ворога, і тих, хто застерігає від переоцінки їхнього значення.

Що таке "наземний сегмент" космічної програми і чому він вразливий

Супутник — лише половина космічної системи. Друга половина, часто менш помітна публіці, — це наземна інфраструктура: станції прийому та передачі сигналу, центри керування польотом (ЦУП), вимірювальні пункти, що відстежують орбіту апарата, антенні комплекси зв'язку з космічними апаратами. Без цієї "земної" частини супутник або втрачає керованість, або не може передавати зібрані дані користувачам — військовим, розвідці, системам навігації.

У цьому і полягає стратегічна логіка ударів по землі, а не по орбіті: збити супутник ракетою чи протисупутниковою зброєю технічно й політично значно складніше, дорожче і небезпечніше (це прямий крок до мілітаризації космосу з непередбачуваними наслідками для всіх орбітальних гравців, включно з союзниками України). А ось наземна станція — це звичайна, нерухома, добре відома за координатами інфраструктура на території самої Росії чи окупованого Криму, і за деякими даними — вона вразливіша, ніж здається на перший погляд.

Що вже відбувалося: хроніка ударів

Практика таких ударів — не гіпотеза, а вже сформована лінія українських Сил оборони.

• Грудень 2023 року — перший зафіксований удар по Центру дальнього космічного зв'язку НІП-16 (40-й окремий командно-вимірювальний комплекс, в/ч 81415) поблизу Євпаторії, в окупованому Криму. За повідомленнями проросійських телеграм-каналів, тоді зафіксували щонайменше два прильоти й пошкодження техніки.

• Травень 2024 року — по вузлу космічного зв'язку під Алуштою застосовано одразу чотири ракети ATACMS.

• Червень 2024 року — повторний, потужніший удар по тому самому об'єкту НІП-16 у селищі Вітине під Євпаторією. Експерти пояснювали значення об'єкта тим, що це один із трьох комплексів Євпаторійського центру далекого космічного зв'язку, збудованого ще в 1960–70-х для зв'язку з місячними й марсіанськими місіями, а нині — для підтримки супутників-розвідників серії "Лотос-С" і навігаційної системи ГЛОНАСС.

• Квітень 2026 року — глава "Роскосмосу" Дмитро Баканов публічно визнав "серйозні спроби прильотів" дронів по космодрому Плесецьк в Архангельській області саме в день запуску інтернет-супутників, підкресливши, що бойові розрахунки ППО відбили атаку.

• Червень 2026 року — серія ударів по Центру космічного зв'язку "Дубна" в Московській області: за оцінкою Генштабу ЗСУ, уражено апаратно-модульний комплекс 32-метрової антени MARK-IV та прилеглу технічну будівлю. Другий удар по тому ж об'єкту стався за кілька днів по тому, і супутникові знімки підтвердили істотні руйнування.

Ця хронологія показує стійку тенденцію: від поодиноких, часто випадкових влучань 2023 року — до системної, повторюваної кампанії 2026-го, коли одні й ті самі об'єкти атакують двічі й тричі, домагаючись кумулятивного ефекту.

Аргументи "за": чому це працює1. Унікальність і незамінність обладнання

Ключовий аргумент прихильників стратегії — характер обладнання, яке руйнується. На відміну від нафтобаз чи складів боєприпасів, антенні комплекси на кшталт MARK-IV — це високоточна, часто західного походження мікроелектроніка, яку неможливо відновити за лічені тижні найпростішим "перезаливанням бетону". Через санкційні обмеження РФ не може легально й швидко закупити заміну критичних компонентів, а власне виробництво подібної точності в Росії обмежене або відсутнє. Це означає, що збитки від таких ударів мають довгостроковий, а не тимчасовий характер — на відміну, наприклад, від НПЗ, які росіяни навчилися ремонтувати за кілька тижнів.

2. Розпорошення протиповітряної оборони

Аналітики звертають увагу на непрямий, але важливий ефект: щоб прикрити десятки розкиданих по величезній території об'єктів космічного зв'язку — від Підмосков'я до Архангельської області і окупованого Криму — Росія змушена або тримати там постійні розрахунки ППО, знімаючи їх з інших пріоритетних напрямків, або залишати частину об'єктів менш захищеними. Обидва варіанти вигідні Україні: перший розпорошує й без того дефіцитні засоби протиповітряної оборони, другий відкриває вікна для нових ударів.

3. Обмеження військового управління "тут і зараз"

Центри космічного зв'язку — це не лише наукова інфраструктура, а й вузол воєнного управління: передача розвідувальних даних із супутників-шпигунів, координація навігації ГЛОНАСС для високоточної зброї, зв'язок між командними пунктами. Пошкодження таких вузлів безпосередньо, а не лише символічно, обмежує здатність російського командування швидко отримувати розвідінформацію та координувати удари, що уповільнює прийняття рішень на оперативному рівні.

4. Психологічний і політичний ефект

Удари по об'єктах, які асоціюються з "великою космічною державою" — спадщиною радянської програми, символом технологічного престижу, — мають додатковий репутаційний вимір. Публічне визнання очільником "Роскосмосу" спроб атаки на Плесецьк — рідкісний випадок, коли російська сторона сама підтверджує вразливість настільки символічного об'єкта.

Аргументи "проти" і межі можливого

Разом з тим було б спрощенням стверджувати, що ці удари здатні "вимкнути" космічну програму Росії загалом. Тут варто зважити на кілька суттєвих обмежень.

1. Географічна глибина і дублювання

Космічна інфраструктура Росії розосереджена на величезній території — від Криму до Далекого Сходу (космодром Восточний в Амурській області), від Підмосков'я до Сибіру. Значна частина об'єктів розташована за межами реальної досяжності навіть найдалекобійніших українських дронів і ракет, і за задум системи такого масштабу закладене резервування: втрата одного вимірювального пункту чи однієї антени зазвичай компенсується іншими станціями мережі, які можуть, з певними втратами якості чи оперативності, взяти частину навантаження на себе.

2. Допомога зовнішніх партнерів

Аналітики, які коментують ефективність ударів, самі визнають: навіть за обмеження власних каналів Росія може частково компенсувати втрати, звертаючись по супутникові знімки чи розвідувальні дані до Китаю чи інших партнерів. Це не вирішує проблему повністю (передача через посередника завжди повільніша й менш деталізована, ніж власний канал), але зменшує критичність ударів як таких.

3. Технічна і політична межа наявних засобів ураження

Ефективність кампанії залежить від дальності й точності наявних у Сил оборони засобів — дронів великої дальності власного виробництва та ракет типу ATACMS, постачання й правила застосування яких по цілях углиб території РФ історично були предметом політичних обмежень з боку партнерів. Розширення переліку досяжних цілей прямо пов'язане з політичними рішеннями союзників, а не лише з технічними можливостями України.

4. Різниця між "пошкодити" й "знищити спроможність"

Наявні відкриті джерела фіксують пожежі, влучання в конкретні будівлі й антени, однак повна оцінка функціональної шкоди — наскільки довго об'єкт не працював, чи вдалося релокувати частину функцій на резервні станції — здебільшого залишається засекреченою або оцінною. Це ускладнює об'єктивний підсумок "наскільки ослаблені" космічні можливості РФ у вимірюваних показниках, а не лише в термінах пошкодженої нерухомості.

Ширший контекст: навіщо Росії взагалі ця інфраструктура

Щоб оцінити стратегічну вагу ударів, важливо розуміти, для чого саме Кремль використовує вражені об'єкти в контексті війни проти України:

• Розвідка — супутники серії "Лотос-С" та інші розвідувальні апарати передають дані про пересування українських військ, логістику, розташування техніки. Без наземних станцій прийому ці дані або запізнюються, або взагалі втрачаються.

• Навігація — ГЛОНАСС забезпечує точність керованих боєприпасів, авіабомб із модулями планування, крилатих ракет. Деградація наземного сегмента управління супутниками впливає на точність корекції орбіт і, відповідно, на довгострокову якість сигналу.

• Зв'язок і придушення сигналу — за даними профільних видань, частина об'єктів (зокрема в Криму) використовувалася й для управління угрупованнями супутників, призначених для придушення сигналів зв'язку супротивника, тобто для контрдій проти українських і союзних систем зв'язку.

• Запуски й випробування — космодроми на кшталт Плесецька забезпечують виведення на орбіту нових апаратів, зокрема супутників широкосмугового доступу в інтернет, що частково покликані компенсувати технологічне відставання Росії від приватних мереж на кшталт Starlink.

Порівняння з іншою "інфраструктурною" кампанією: уроки ударів по НПЗ

Корисним є порівняння з масштабнішою і краще задокументованою кампанією українських дронів по нафтопереробних заводах Росії, що триває з 2024 року. Досвід показав: разові успішні влучання дають короткостроковий ефект (зниження обсягів переробки, локальний дефіцит палива), але росіяни системно відновлюють НПЗ за кілька тижнів завдяки внутрішнім ресурсам і практиці, напрацьованій десятиліттями. 

Аналітики, які коментують удари по космічній інфраструктурі, свідомо протиставляють ці дві кампанії: на відміну від нафтопереробки, високоточна електроніка антенних комплексів і специфічні компоненти на кшталт систем MARK-IV не виробляються масово в самій Росії і залежать від імпорту, недоступного через санкції. Якщо це припущення справедливе, ефект від ударів по космічних об'єктах може виявитися пропорційно довшим у часі, ніж від ударів по нафтопереробці — за умови, що влучання справді пошкоджують саме критичні, а не допоміжні вузли.

Водночас це порівняння працює й проти надмірного оптимізму: НПЗ в Росії — десятки, і масовість цілей створювала кумулятивний тиск. Об'єктів космічного наземного сегмента, придатних і доцільних для ураження, суттєво менше, а частина з них, найімовірніше, вже посилено прикрита ППО саме через попередні атаки.

Юридичний і безпековий вимір

Окремо варто зазначити, що будь-яка ескалація ударів по стратегічній, зокрема "подвійного призначення" (цивільно-військовій) космічній інфраструктурі супроводжується підвищеною міжнародною чутливістю. Об'єкти на кшталт центрів дальнього космічного зв'язку історично використовувалися і для цивільних місій (зв'язок із міжпланетними станціями), і для військових потреб — ця подвійна природа є типовою рисою космічної інфраструктури будь-якої держави і робить юридичну кваліфікацію таких цілей предметом дискусій серед фахівців з міжнародного гуманітарного права, хоча військове використання об'єкта традиційно є визначальним критерієм його легітимності як цілі.

Реалістична, але не абсолютна перевага

Зважені відповіді на поставлене в заголовку питання, найімовірніше, лежать десь між двома крайнощами.

Так, Україна вже продемонструвала здатність завдавати відчутних, повторюваних і — за оцінками профільних аналітиків — довгострокових ударів по конкретних вузлах наземної космічної інфраструктури Росії: від Криму до Підмосков'я і навіть до символічного космодрому Плесецьк. Ці удари реально ускладнюють Росії оперативне управління розвідданими, навігацію високоточної зброї та змушують розпорошувати ресурси ППО. Характер уражених компонентів — санкційна, важковідновлювана мікроелектроніка — робить збитки більш стійкими, ніж від ударів по традиційній нафтовій інфраструктурі.

Але це не є "вимкненням" російської космічної програми як такої. Масштаб, географічна глибина і дубльованість системи, можливість часткової компенсації через зовнішніх партнерів та обмеження дальності й політичного дозволу на використання далекобійної зброї — все це утримує ефект у межах "суттєвого ослаблення й уповільнення", а не "колапсу спроможностей". Космічна кампанія — це, найімовірніше, один із багатьох фронтів виснаження, де кожен успішний удар не вирішує війну сам по собі, але системно накопичує стратегічну перевагу — так само, як це відбувається з ударами по нафтопереробці, енергетиці чи логістиці ворога.

Саме тому питання, винесене в заголовок, коректніше формулювати не як "чи зможе", а як "наскільки й на який період" — і відповідь на нього продовжує писатися щомісяця новими ударами і новими супутниковими знімками руйнувань.