Сторінки, спалені війною

Прощавай, солдате. Я пишу про тебе, ковтаючи сіль, але ти ковтав кров, тому це найменше, що я можу для тебе зробити. Я прощаюся, але ніколи не забуду тебе та твоїх побратимів, для яких 30 січня так і не настало.

Дмитро Олександрович Оверченко (від народження - Кужелівський) народився 24.01.1989 року у селі Вишнополь Тальнівського району Черкаської області. Потім його батьки переїхали до села Варварівка Кіровоградської області, але 7 років тому хлопець повернувся до Вишнополя де і мешкав до останнього.

Хлопець ріс у багатодітній сім'ї, але природа надала йому блискучий розум і він дуже любив вдосконалюватись, дуже любив читати, мріяв вивчитись на юриста. Він був стратегом, завжди складав якісь плани, у нього все було прораховане на багато кроків уперед, цікавився історією та фінансами. Одного часу хотів стати хотів стати фермером. Працював на арматурником на будівництвах, їздив на об'єкти будівництва до Києва та до Казахстану.

У 2008 - 2009-х роках проходив строкову службу сапером у 308-му окремому інженерно - технічному батальйоні 48-ї інженерної бригади.

Він був доброзичливим, простим, ввічливим, на нього завжди можна було покластися, у цьому житті розраховував тільки на свої сили. Але у той самий час Дмитро Олександрович був довірливим, якщо його обманювали, він не тримав зла, ніколи не озирався назад та не здавався. Це була світла і життєрадісна людина, незважаючи на всі труднощі, які йому довелося пережитиі. Цей хлопець, як сторінки книги, гортав свої дні у житті, і від кожної сторінки не можна було відірватися.

Захоплювався грою у шахи, колись його підрозділ за технічними обов'язками зупинився у селі Предтечине Костянтинівського району Донецької області, так Дмитро був абсолютним чемпіоном з шахів у саморобних змаганнях.

Талановитий сапер, мав здібність знаходити та знешкоджати розтяжки. Чотири роки тому одружився та узяв прізвище дружини - Оверченко, з якою через два роки розлучився, але прізвище залишив, і під ним знайшла його смерть.

Солдат 1-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 29 січня під час важких боїв в районі промзони міста Авдіївка Донецької області.

Завтра з Героєм попрощаються на Майдані, а потім його тіло доправлять до Вишнополя, де 2 лютого на сільському цвинтарі з'явиться нова могила, у якій лежатиме молодий син України. У нього залишилися батьки, двоє братів та дві сестри.

Дякую тобі, солдате. Дякую тобі, незнайомий мій брате, за все. За те, що ти стояв на захисті свого народу. За те, що кожен, хто прочитає це, завтра відкриє нову сторінку книги свого життя, в той час, як ти дійшов до останньої, на якій одне лише слово: "Кінець".