ЧОМУ Я НЕ БЕРУ УЧАСТЬ У КОНКУРСІ ПРЕТЕНДЕНТІВ НА ПОСАДИ СУДДІВ КСУ?

Десь рік тому я вчинив невелику провокацію, попросивши друзів "номінувати" мене кандидатом на посаду судді КСУ за квотою Верховної Ради. За цією провокацією стояла ідея вивести процес добору кандидатів з кулуарного політичного міжсобойчеку на широкі обшири суспільного обговорення того, які судді нам потрібні в єдиному органі конституційної юрисдикції. Тоді виклик ніхто не прийняв: обмежились призначенням до КСУ Віктора Кічуна, на 100% друга Федора Веніславського...

Сьогодні, коли Президент сформував комісію (навіть з двома іноземними фахівцями в сфері права), я участь у конкурсі не беру. Здавалося б чому, коли головної мети моєї торішньої провокації – вивести процес добору суддів КСУ з політичних кулуарів у публічну площину – досягнуто?

Моя відповідь проста й послідовна: наразі в Конституційний Суд України відсутні вакантні посади за квотою Президента України. А добирати кандидатів "впрок" абсурдно.

Попри те, що я вважаю суддю Тупицького незмивною ганьбою для українського конституціоналізму в цілому та суддівського корпусу і української Феміди зокрема, для мене він – легітимний суддя та очільник КСУ. Бо сама ідея конституції – це гра за правилами та обмеження політичного свавілля. Якщо політична доцільність починає домінувати над конституційними алгоритмами, конституцію можна здавати в макулатуру: це вже не Основний Закон – це в кращому разі матеріали з вивчення історії правової думки.

Без верховенства права конституціоналізм апріорі неможливий. А без конституціоналізму конституційний суд, що за означенням є охоронцем конституції, стає абсолютно непотрібною та надто коштовновною забаганкою, сенс якої зводиться до забезпечення конфортного та безбідного життя небагатьох осіб, що носять на роботі пурпурні мантії...

Право устами Конституції однозначно каже, що звільнити суддю КСУ з посади може тільки сам суд (149 прим.). Президент (як і ВР та З'їзд суддів) призначають суддів за своєю квотою, але не мають жодних повноважень, жодної влади відкликати їх з посади чи достроково припиняти їхні повноваження.

Ми можемо сперечатись, наскільки розумні та ефективні ці норми Конституції. Але якщо ми вважаємо їх неадекватними, недалекоглядними чи неефективними, ми маємо змінити ці конституційні алгоритми в порядку, передбаченому Конституцією, а не порушувати їх. Знову ж таки, якщо в Україні панує принцип верховенства права, а не політичної доцільності.

Отже, за всієї поваги до колег, що беруть участь у конкурсі (а серед претендентів є люди, яких я щиро поважаю), для мене участь у доборі суддів КСУ за президентською квотою – це ще один постріл в і так радше мертвий, аніж живий українській конституціоналізм. Руйнування решток правопорядку. Підігравання принципу політичної доцільності та політичному свавіллю.

До речі, в цій своїй позиції я не самотній. Точно знаю, що обидва іноземні члени конкурсної комісії для добору кандидатів на посади суддів Конституційного суду за квотою глави держави, а саме Богдан Футей та Мірослав Вижиковський дотримуються такої самої позиції: наразі вільних вакансій суддів Конституційного суду України за квотою Президента України НЕМАЄ.

Дякую, Mykhailo Zhernakov та Фундації Фундація DEJURE за чудовий матеріал на цю тему, під кожним словом якого я готовий поставити свій підпис (що трапляється не часто)