Профани рулять

Колись у Черчилля був радником з науки такий собі Фред Ліндемман лорд Черуелл. Видатний учений, улюбленець прем'єр-міністра. При цьому самозакоханий популіст і повний профан у багатьох речах.

Він, наприклад, недооцінив загрозу німецької ракетної програми, і британці не виявилися (з його вини) повною мірою готовими до обстрілу свого острова балістичними ракетами Фау-2.

Він геть заперечував корисність оснащення бомбардувальників радарами, називав видатний бортовий локатор Н2S, який зіграв значну роль у бомбардуваннях Німеччини, "дешевкою" - дякувати богу, що його не послухали.

Він наполягав на килимових бомбардуваннях німецьких міст, бо не вірив у точність бомбометання по військових цілях (бо не вірив у прицільний радар на бомбардувальниках), - і це призвело до масових жертв серед мирного населення, але завдало незначної шкоди німецькій оборонці.

Ліндеманн, однак, іноді визнавав свої помилки. Згодом. Усе-таки високий рівень освіченості та широка ерудиція нівелювали ефект профана (ефект Данінга-Крюгера). Та й сам Черчилль мав свою голову на плечах, а не покладався в усьому на своїх радників з науки, економіки, армії.

В Україні сьогодні спостерігається засилля дилетантів (профанів) у сфері оборони та безпеки, при цьому неабияких популістів, які вміють себе презентувати в суспільстві і продати свої помилкі у високих коридорах влади.

Ці люди - "фахівці" та "експерти", "засновники" та "фундатори", депутати, волонтери, колишні депутати і волонтери, - не вилазять із телевізорів, зі сторінок ЗМІ, проводять семінари і конференції, прес-конференції, презентують програми та ініціативиі, і, природно, постають в очах широкої громадськості та вузького кола осіб, які прийматимуть рішення, дуже цінними носіями передових знань та ідей.

Особливо це помітно в безпілотній сфері - тут тільки ледачий популіст не називає себе безпілотчиком, лише тому, що колись тримав у руках легендарний "мавік", і, можливо, навіть на ньому "літав".

Водночас голосу справжніх безпілотчиків - тих, хто реально розробляє дрони, хто організовує масове виробництво, хто займається питаннями тактики, хто застосовує дрони на війні, - практично не чути.

У справжніх безпілотчиків немає часу на телеефіри, інтерв'ю, семінари та конференції, їм ніколи ходити по міністерствах і відомствах, тому що розробляти, виготовляти і застосовувати дрони - це пекельна праця, це купа проблем. А хто нагорі хоче чути про проблеми, коли всі хочуть “прості рішення”?

Прості рішення люблять нагорі й обожнюють знизу. Треба збільшити виробництво дронів? - Це просто - давайте скупимо весь китайський мотлох, виставимо замовлення на Прозорро і зобов'яжемо домогосподарок збирати дрони на кухні. Профани радять, державні мужі уважно слухають, і ось уже ефект Данінга-Крюгера впевнено виходить із владних кабінетів і поширюється в гаражі та спальні, де семимильними кроками йде "технологічна мілітаризація" населення. “Просте рішення” стає в такий нехитрий спосіб державною політикою.

Все добре. Тільки заводи з виробництва дронів не будуються, фахівці не готуються, контракти на розробку і виготовлення дронів не укладаються, і хороших дронів не стає більше, тому що в головах великих начальників не лишається місця для інших хороших ідей, окрім “волонтерських ініціатив”.

Тому що той, хто ходить до високих кабінетів, хто має доступ до вух міністрів і генералів, хто може лобіювати свої помилкові ідеї, хто монополізував право бути почутим, той і визначає оборонну політику країни. І несе за неї відповідальність.

Але розплачуватися за їхні помилки ми будемо всі разом. Як заплатили своїми життями лондонці за обстріли Фау-2.