Ще раз

Наші доблесні військкомати прагнуть виконати план з мобілізації за рахунок оборонних підприємств, і тим самим ріжуть гілку, на якій самі сидять, і ми всі на ній сидимо, бо оборонні підприємства - це дрони, а дрони - це чи не єдиний спосіб для нашої армії, яка потерпає від нестачі снарядів, стримати наступ ворога.

Єдина причина, через яку ми ще не програли війну (окрім мужності та героїзму українців), це те, що кількість бездарних, тупих, злочинних рішень на боці противника сумарно більша, ніж на нашому. Там теж крадуть, займаються популізмом, роблять кар'єру на крові, і відверто саботують війну ще більше, ніж у нас.

Слабка втіха.

У 1915 році, в розпал Першої світової війни в Британії вибухнула Снарядна криза. Армії катастрофічно не вистачало снарядів. Не вистачало навіть рушниць і патронів.

Спалахнув політичний скандал (у них там була політика, на відміну від нас); багато хто втратив свої посади і вплив (так теж можна, виявляється). І через два місяці парламент (у них працював парламент під час війни!) ухвалив Закон про озброєння (Munitions of War Act 1915), яким переводив приватні збройові підприємства у відання нового Міністерства озброєнь.

Міністерство отримало право розподіляти замовлення, регулювати ціни, заробітну плату, робочий час, умови праці та будувати нові заводи і фабрики. Робітники оборонних підприємств звільнялися від призову в армію. А ті, що вже воювали, - багато з яких добровільно пішли на фронт - терміново поверталися назад на виробництво.

Мобілізація робітників оборонних підприємств суворо каралася.

Це дало свої плоди. Якщо на початку війни виробляли тільки 2 млн снарядів на рік (нам би стільки!), то до кінця війни було вироблено 187 мільйонів снарядів! Річний довоєнний обсяг виробництва боєприпасів у 1918 році виготовляли всього за чотири дні.

А у нас, курва, знову жопа. І хто винен?