“Нам треба перевинайти ідею Кримськотатарської автономії”: Глібовицький про складну дискусію навколо Криму.

Викладач Українського католицького університету і філософ Євген Глібовицький розмірковує про роль Криму і кримців в російсько-українській війні і про те, яке майбутнє чекатиме півострів в інтерв´ю для проекту “Ініціатива” з Андрієм Куликовим. Повну розмову https://www.youtube.com/watch?v=HwuvSt8RGHk&t=2002s дивіться на нашому YouTube-каналі.

Андрій Куликов: Сьогодні ми говоримо із надзвичайно цікавою людиною, з https://www.cemaat.media/ua/article/ievgen-glibovickiy-chomu-ukrayinci-ne-viznavali-krimciv-i-chomu-ce-varto-robiti-zaraz директором Інституту Фронтиру , і мова піде про автономію в Криму. Зауважте, не автономію Криму, а автономію в Криму. Тому, що уявлення про цю майбутню автономію різняться. Якою вона була, якою має бути, і за який статус Криму варто боротися в складі України? Опитування 2021 року: на запитання, як ви ставитесь до надання  Криму статусу Кримськотатарської автономії в складі України, дало такі відповіді. 58% - позитивно, 30%- нейтрально, 8%- негативно, решта не визначилися або не відповіли.

А тепер - увага - 2024 рік. Позитивно до надання Криму статусу Кримськотатарської автономії в складі України ставиться 50% - менше, нейтрально 11% - менше і негативно - 34%. Дуже велике зростання. Коли говоримо про деокупацію Криму, чути суперечки: область чи автономія, якщо автономія, то яка? Далі суперечок наразі справа не заходить. Чому і як зрушити з мертвої точки, враховуючи оцей острах і негативне ставлення?

Євген Глібовицький: Мені здається, що для того, щоб починати відповідати на це питання, треба йти в точку проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року. Національно-визвольний рух в Україні - чи український, чи кримськотатарський - не набув критичної маси. Він присутній, впливає на порядок денний та на якісь дефініції. Він дає альтернативу існуючому радянському порядку, але він неспроможний вигравати вибори. Народна рада в Українському парламенті на виборах 1990 року набрала менше 1/4 голосів. Тобто не могла блокувати навіть ті зміни, які тепер би визначалися через бар'єр конституційної більшості. Відповідно, єдиний спосіб, як Україна могла стати незалежною, це якщо значна частина або вся комуністична номенклатура чомусь вирішить, що незалежність України є їй потрібною. Коли ми дивимося на те, як розвивався цей процес, то ми розуміємо, що каталізатором змін став путч у Москві. Путч у Москві пригрозив радянським громадянам в Україні, що можливе повернення до тоталітаризму. На той момент зм'яклий суспільний пізньорадянський договір не передбачав, що держава вбиває будь-яких людей, які не подобаються. Відповідно, фактично був гігантський запит з боку патерналістського українського суспільства до відновлення м'якого патерналізму. Реакцією на цей запит фактично і було проголошення незалежності України в першу чергу комуністичними голосами. Тобто фактично, що це означало? Це означало, що ми отримуємо радянську українську державність в новій оболонці...

https://www.cemaat.media/ua/article/nam-treba-perevinayti-ideyu-krimskotatarskoyi-avtonomiyi-ievgen-glibovickiy-pro-skladnu-diskusiyu-navkolo-krimu Продовження статті за цим посиланням