Чи станемо ми країною дронів?

Безпілотна авіація потребує кадрів. П’ять речей, щоб виграти війну дронів. Чи є в нас план розвитку галузі БпЛА після закінчення війни?

Будь-яка війна дає імпульс розвитку нових видів зброї, і наша – не виняток. FPV-дрони вже стали невід'ємною частиною бойових дій і будуть надалі вписуватися у військові доктрини й стратегії по всьому світу.

Як людина, що займається FPV-дронами з 2016 року, спершу як любитель, а потім як керівник компанії, що забезпечує Збройні Сили тисячами "очей для фронту", я бачу: галузь дуже стрімко розвивається. Збільшення держзакупівель FPV-дронів із 500 у 2022 році до більш ніж 1,5 млн у 2024-му (тобто у три тисячі разів) свідчить про те, що ми вже здатні виробляти декілька мільйонів дронів на рік. А з початку року законтрактовано більше 2,3 мільйонів одиниць. Наші унікальні "Паляницю", "Лютого" та "Sea Baby" знають по всьому світу. І незабаром ми почуємо про ще більш вражаючі вітчизняні розробки.

Та чи зможемо утримувати нинішні темпи виробництва, щоб у перспективі на кожний дрон ворога відповісти трьома нашими? Чи зможемо бути постійно на крок попереду росіян, створивши "лінію дронів", яка нищитиме все, що рухається? Чи станемо зрештою глобальним лідером на ринку безпілотників у світі, де є чимало країн, здатних швидко розгорнути виробництво БпЛА й перетягнути увагу інвесторів на себе? Давайте розбиратися.

Що треба додати

1. Виробництво безпілотників, як і будь-який бізнес-проєкт, потребує в першу чергу довгострокового бачення. Зрозуміло, що під час війни важко говорити про відносно далеке майбутнє, проте бізнес усе одно хоче розуміти, які має перспективи. Ніхто не ризикне інвестувати значні ресурси в розробку, масштабування та навчання працівників без гарантій. Більше того, учасники ринку побоюються, що після закінчення війни попит, а відповідно й державне фінансування, на їхню продукцію впаде. Саме тому нам важливо мати як трирічні контракти, так і розуміння державних планів розвитку галузі хоча б на 5-10 років уперед.

1. Далі потрібно збільшувати в рази державні видатки на оборону і безпеку, зокрема на закупівлі БпЛА, систем РЕБ і зв’язку, дослідження й розробки в цій галузі. Водночас вони мають бути пріоритетними: спочатку дрони, потім стадіони.

1. Вкрай необхідно запровадити пільгові умови кредитування під 3% на модернізацію виробництва, закупівлю сировини та обладнання для виробництва БпЛА. Розширити систему підтримки локальних виробників комплектуючих для дронів, щоби зменшити залежність від імпорту. Бо наразі всі витрати на запуск та закупівлю відповідного обладнання виробники покривають самостійно.

1. Окремо варто заохочувати більш тісну співпрацю зброярів із військовими, починаючи від етапів розробки, тестування й прийняття на озброєння. Це гарантуватиме, що ЗСУ отримують саме ті дрони, які відповідають їхнім потребам.

1. Але все ж у питанні розвитку галузі БпЛА я б рекомендував сфокусуватися на освіті й максимальному залученні молоді в галузь. Бо якщо виробництво FPV-дронів просто масштабувати, то без людей, які зможуть не лише керувати дронами, а й розробляти, обслуговувати та впроваджувати їх у різні сфери економіки (інженерів, розробників софту, збирачів тощо) прогрес у галузі неможливий.

Уже в школі діти повинні мати доступ до гуртків робототехніки і авімоделювання. Вивчати конструкції різних БпЛА, розбиратися в аеронавігації, метеорології, питаннях безпеки. Освоювати ази проектування та конструювання літальних апаратів, учитися їх пілотуванню на комп'ютерних симуляторах. Причому, як свідчить міжнародний досвід, краще це робити в ігровій формі, яка розвиває креативність та ініціативу дітей.

Нехай хтось стане дослідником або розробником нових БпЛА, а хтось буде їх продавати, вести перемовини й керувати командами – усе залежить від таланту. Але шанс стати новим Ілоном Маском або Джеффом Безосом має бути в кожного. Адже найфантастичніші справи розпочинаються саме з дитячих захоплень. Із маленьких кроків, першого досвіду, перших самостійно зібраних дронів та роботів.

Паралельно треба змінювати філософію університетської освіти, де здебільшого дають базові знання і диплом, а не досвід і практику. Для цього потрібно не лише оновити освітні програми відповідно до реалій ринку, а й створити спільно з бізнесом умови, у яких кожен студент зможе протестувати ідею та знайти однодумців для створення, до прикладу, нових прототипів безпілотників. І це не фантастика, а реальність, яку крок за кроком упроваджують освітні виші світу. Так молодь бачитиме можливість професійної реалізації в країні, а не шукатиме кращої долі за кордоном.

Ну й обов’язково мають бути зміни на рівні культури та цінностей: розширення кругозору, критичного мислення, уміння фокусуватися не на поразках, а на точках росту. Тоді, заклавши фундамент для підприємницької культури ще в школі, ми отримаємо націю ініціативних, амбітних та креативних людей.

Я переконаний: за безпілотниками – майбутнє. А defense tech може стати не просто візитівкою України, прибутковим бізнесом із величезним експортним потенціалом у сотні мільйонів доларів на рік, але й драйвером для багатьох секторів економіки та сфери послуг. Чи виправдається мій прогноз, чи реальність укотре здивує нас – невдовзі дізнаємося. А поки що, як казав Рузвельт: "Роби те, шо можеш. Так, як вмієш. Там, де ти є". Отже, до роботи!