Чернігівський Рембо

Складність повернення ветеранів війни до мирного життя та їх інтеграції в тилове суспільство нам доведеться осягнути в повному обсязі після закінчення війни, але те, що відбувається навіть зараз, — вже потребує реакцій.

І питання тут в більшій мірі саме до тилової спільноти, яка, схоже, відмовляється з розумінням ставитися до тих змін, які відбуваються з людиною на війні.

Історія, яку я опишу далі, — дуже показова і точно непоодинока.

Для початку уявіть портрет людини.

17-річний хлопець з села Чернігівської області у 2015 році, реагуючи на вторгнення росії, вирішує пов’язати своє життя з армією та йде вчитися в Національну академію сухопутних військ імені Сагайдачного.

Закінчивши її у 2019 році, наш герой, якого звуть Артем Панчик, стає командиром розвідувальної роти. На цій посаді він проповзав по фронту майже чотири роки, отримав кілька нагород, серед яких два ордени "За мужність" від Президента, дослужився до звання майора та з кінця 2023 посів посаду заступника командира батальйону.

У квітні 2022 у Артема народилася донька, а у 2023 його дружина (Катерина Панчик) теж пішла на військову службу.

Сформували розуміння?

А далі починається власне історія.

На початку 2025 Артем отримує поранення, демобілізується та після 10 років в армії та на фронті потрапляє в тиловий світ.

Роботи нормальної немає, адже, окрім як воювати, Артем мало що вміє.

Дружина служить, а вдома мала дитина. Перебиваючись періодичними заробітками, він намагається почати нове життя.

21 травня ввечері у Артема відбувається вуличний конфлікт з групою поліцейських Чернігова, які намагалися затримати людину, яка переховувалась від ТЦК.

За версією поліцейських, Артем Панчик допоміг затриманому втекти від копів та завдав шкоди здоров’ю правоохоронців.

Деталі інциденту мені невідомі, як і те, що сталося далі з хлопцем, якого хотіли затримати копи за переховування від ТЦК.

Але в кінцевому результаті затримано було саме ветерана війни Артема Панчика.

Йому миттєво пред’явили підозру по ч. 2 статті 345 "Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків".

Так само миттєво суд обрав йому запобіжний захід — домашній арешт, з формулюванням: "існує ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду через відсутність соціальних зв’язків, схильність до кримінальних правопорушень і так далі".

Вдома трирічна дитина, дружина на військовій службі, щойно повернувся з війни — а соціальних зв’язків, на думку слідства та суду, немає.

У преамбулі обвинувального акту ветеран війни з двома орденами охарактеризований поліцією лише як: "непрацюючий, без судимості громадянин України".

Жодного слова про його минуле, статус та історію життя.

Перспектива справи, як кажуть прокурори, дуже хороша.

П’ять років за гратами для двадцятисемирічного Артема Панчика — реальний строк.

Я ні в якому разі не виправдовую дії Артема в його конфлікті з поліцейськими та не підтримую його драку з ними — це точно неправильно.

Але дії поліції, прокуратури Чернігова та суду виглядають ще більш неадекватними та спекулятивними.

Панове прокурори, ви дійсно вважаєте, що така людина, як Панчик, заслуговує п’яти років ув’язнення після всього того, через що він пройшов і що саме сформувало його поведінкові реакції?

Ви уявляєте психічний стан людини, яка останні роки провела в розвідці та цілодобово вбивала ворога?

Всі військові повертають в тил з загостреним відчуттям справедливості.

І проблеми вони вирішують як на фронті — миттєво, підручними засобами.

І ця проблема, з урахуванням кількості бійців, які повертаються та будуть повертатися з війни, буде лише наростати.

Конфлікт поліції Чернігова та Панчика мав завершитися не перспективою п’яти років в’язниці для нього, а профілактичною бесідою, обов’язковим курсом психолога і так далі.

Але у вас, шановні читачі, може бути і інша позиція. Висловіть її.

Прокуратуру Чернігова просимо подумати над цією історією. Зупиніться.

Ну і прошу розголосу та репост.