Тарифний популізм завершується. Прийшов час платити за воду, тепло та світло реальну ціну.

Почнімо з цитати Прем'єр-міністра Юлії Свириденко:

“Уряд готує системні рішення для стабілізації розрахунків на ринку електроенергії. Перший крок — запуск спеціального механізму постачання електроенергії для теплокомуненерго, водоканалів і державних шахт. Частина платежів автоматично має спрямовуватися на оплату електроенергії”

Простими словами, влада намагається розплутати клубок величезних боргів за електроенергію і зробити так, щоб вони більше не накопичувались. Ідея хороша, правильна і вчасна, але….

Візьмемо, будь-який водоканал у будь-якому місті України. З усіх комунальних підприємств саме водоканал - найбільший пожирач електроенергії. І, як правило, найбільший боржник за неї. Вартість води з крану на 50% складається з вартості електрики.

Для чого водоканалу так багато електроенергії?
На виробництво єдиного товару, який він може продати - воду. Електрика потрібна щоб підняти зі свердловин або викачати з річки воду, очистити її і нарешті проштовхнути через тисячі кілометрів труб до вас у квартиру.
Лише, в Києві понад 4000 км зношених на 70% труб для води.
Але навіть по цих заржавілих трубах не потече вода, якщо не буде електрики.

Щоб знайти гроші на цей безкінечний цикл з виробництва - водоканал і продає свій єдиний товар. Однак, не за ринковою ціною, а за тарифом, який для великих міст донедавна встановлювався НКРЕКП і не змінювався з 2022 року.

Справедливо? Можливо, якщо ти споживач.
Тим більше, якщо ви платите за комуналку вчасно і без пауз, то борги водоканалу ніби і не ваші борги. Серйозно. В Києві, з понад 1 мільйон абонентів, винні за воду лише десь 5%.

Утім, у водоканалів інша думка.
Зараз ніхто і не згадає наскільки адекватним був тариф на воду у 2022, але всі памʼятають, що за останні чотири роки середня вартість електрики на ринку зросла з 4,95 грн до 10, 56 грн. Більше ніж вдвічі.

Показовий приклад - Хмельницький.
Там водоканал отримав від своїх споживачів трохи більше 20 млн грн, а щоб розрахуватись за елетрику їм потрібно 30 млн.
Про ціни на пальне, яким потрібно заправляти генератори в моменти відключень, теж ніхто не згадає, але це збільшує тиск на водоканали.
Їм не те, що труби ремонтувати, або проводити модернізацію (щоб споживати менше електроенергії), їм реагенти скоро не буде на що купити, а електроенергія, з якої наполовину складається вода, лягає в безкінечний борг.

Та водоканал за борги ніхто не закриє і від електроенергії не відключить. Підприємство критичної інфраструктури у війну має працювати.
Утім, на підприємство з боргами не прийде й інвестор. Не захоче вкладати гроші в модернізацію чи в сонячну електростанцію, або когенераційну установку, щоб там завжди було світло. Бо як пояснити банку, чому ти як бізнесмен обрав збиткове.

Щоб розірвати це коло боргів, Уряд видає нову (стару) ідею.
Спецмеханізм для постачання е/е для теплокомуненерго, водоканалів і державних шахт.
Фактично мова йде про ЕСКРОУ-рахунки.
Тобто, коли ви заплатите за воду чи тепло, банк автоматично (без згоди директора водоканалу) забере певну частину від суми і перерахує її енергетикам за спожите світло. А решта - піде підприємству.

В чому ж проблема?
Навіть хороша ідея може не злетіти, якщо водоканалам і теплокомуненерго не підняти тарифи. Бо енергетики з тих спецрахунків вигрібатимуть усе - згадаємо наведений вище приклад Хмельницького.

Встановлення тарифів на час воєнного стану - парафія місцевих рад.
Раніше цю почесну місію виконувала НКРЕКП.
Тепер же, згідно нещодавно ухваленого закону №4777 і який вже вступив в силу, цим займатимуться органи місцевого самоврядування.
Чи захоче муніципалітет підвищувати тарифи під час війни і як він це буде пояснювати своїм жителям? Поки питання відкрите. Утім, не буде розрахунків з енергетиками - не буде й води.
Та чи не здається вам, що це трохи скидається на перекидання відповідальності на місцеву владу?

Але спитайте себе - чи готові ви платити за воду більше, за умови, що вона завжди буде в крані?