Країна, що зникає, та економіка, що зростає. Як подолати демографічно-технологічний розрив (і чи можливо це)?

Уряд надихає нас планами. Стратегія «Економіка майбутнього», нещодавно представлена публіці, виглядає справді амбітно. Уряд представив напрацювання щодо «Економіки майбутнього» — довгострокової стратегії економічного розвитку України | Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України

Ми звикли до песимістичних прогнозів, а тут: зростання ВВП на 6% щороку, повернення 3,1 мільйона біженців, стрибок продуктивності праці. І все це  на тлі війни, руйнувань та щоденних втрат. І головне, я так і не зрозумів із урядового проекту: коли стартуємо злітати? Зараз, після закінчення війни?

Як економіст, я займаюсь математичним моделюванням і намагаюсь дивитись на цифри тверезо. І мушу сказати: у цій стратегії є одне дуже вразливе місце. Її фундамент - це припущення. Занадто оптимістичні припущення. Можливо, урядовці знають більше, тому так оптимістично прогнозують. Ну, а що, якщо ні?

Про що говорить наука? Про «демографічно-технологічний розрив»

У своїх наукових роботах я використовую термін «демографічно-технологічний розрив», інтегрована сингулярність (час, після якого прогнозування більше схоже на гадання). Звучить складно, але суть проста. Ми хочемо будувати прогнозовану, інтегровану, стійку та стабільну, високотехнологічну країну, розвивати ШІ, оборонні технології, енергетику. Але для цього потрібні люди. Багато освічених, вмотивованих людей. А їх стає дедалі менше. Більш того, стратегії «Демографічного розвитку України 2040» прямо вказано скільки нас було на початок війни, скільки і куди мігрувало, скільки біженців і який прогноз до 2040.  Погугліть – вам сподобається «затверджене скорочення населення до 29 млн».

Ось посилання, на сторінці знайдете цілком документ: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-skhvalennia-stratehii-demohrafichnoho-rozvytku-ukrainy-na-period-do-2040-roku-922r-300924?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR00NjecgranX100hT6otqljhlNr-aaErh6gfCH7P51JkB-pTsRgKBl2a4A_aem_tzZOwY83LPYg67CvO1D7PA

 І ця демографічна стратегія дещо дисонує із проектом «Економіки майбутнього». Я не критикую, я прошу доопрацювати до обгрунтування цифрами.

Війна, міграція, природне скорочення населення  - це не просто слова. Це тренд, який фіксують офіційні документи. І тут виникає головне питання: з ким ми будемо будувати це майбутнє? Бо навіть найкращі верстати та штучний інтелект не працюють самі по собі. Хейт щодо трудових мігрантів показує, що ми навіть не готові к широкому обговоренню цього питання.

Подивімось на цифри (спойлер: вони різні)

Уряд вірить у повернення людей. Стратегія каже: повернеться щонайменше 3,1 млн громадян, які поїхали через війну. Це ключова умова для економічного дива. Але погляньмо на реалії. Якщо українців, всупереч їх бажанню та волі, не «випхнуть» з Європи – 3,1 млн повернених біженців з 5-7 млн – складна задача.

Якщо ж уряди між собою домовляться про тиск на біженців в стилі «Європа нам не рада, а в Україні і робота, і мова, і єдність…» - тоді ми і без трудових мігрантів закриємо дефіцит трудових ресурсів. Трохи маніпулятивно звучить. Але це лише мої припущення.

Офіційний демографічний прогноз, до речі, теж ухвалений Кабміном, малює зовсім іншу картину. Якщо нічого не змінювати (інерційний сценарій), до 2041 року нас залишиться лише 28,9 млн осіб. Це на 5 млн менше за цільовий показник тієї ж таки стратегії. Тобто ми маємо дві офіційні цілі, які суперечать одна одній. Дивна ситуація, чи не так?

Візьмемо інший показник - дефіцит бюджету. Під час війни він сягав 20% ВВП. Стратегія мовчки передбачає, що ми зможемо його різко знизити. Але навіть за оптимістичним прогнозом МВФ, у 2026 році він все ще буде на рівні 15,3% ВВП, а державний борг перевищить 122% ВВП. Це означає, що грошей на «економіку майбутнього» в бюджеті просто не буде. Їх доведеться позичати. Знову. Але у мирний позичити 10-40 млрд $ вкрай складне завдання. А прямі, справжні іноземні інвестиції залежать від умов мирного договору.

Іншими словами, я не розумію, як можна спланувати інвестиції без миру, повернення біженців без перспектив і гарантій, і навіщо анонсувати програми, які базуються на занадто оптимістичних припущеннях.

«Найскладніше - це передбачити майбутнє, особливо якщо воно засноване на припущеннях»

Урядова стратегія спирається одразу на кілька таких «стовпів-припущень»:

·  війна ось-ось закінчиться;

·  біженці масово повернуться додому;

·  ефективність праці зросте стрибкоподібно, бо з'являться інвестиції.

Але що, як війна затягнеться? Що, як люди інтегруються в Європі й не захочуть повертатись, особливо після відкриття кордонів? Що, як інвестори побачать демографічну яму та політичну невизначеність і не поспішатимуть вкладати гроші? Жодне з цих питань у стратегії не розглядається як ризик. Вони там просто не прописані.

«Економіка майбутнього» - це шанс, який треба правильно реалізувати

Я не хочу, щоб моя критика звучала як знецінення важливої роботи. Сама ідея розробити довгострокове бачення - це правильно. Визначити оборонні технології, енергетику, аграрний сектор та ІТ як пріоритети - це логічно. Але я, як науковець, зобов'язаний звернути увагу на фундаментальні вади.

Коли стратегія ставить перед собою амбітну мету зростання ВВП на 6% на рік, але при цьому її власний демографічний прогноз віщує скорочення населення, це не просто технічна помилка. Це запрошення до демографічно-технологічного розриву. Ми хочемо стрибнути вище голови, але наші м'язи, наші люди, вже не ті.

Україна потребує «Економіки майбутнього». Але їй потрібна реалістична, а не ідеальна «Економіка сьогодення». Мені здається, що варто:

1.                      Чесніше говорити про демографію. Можливо, нам доведеться робити ставку на іноземних працівників, можливо нам пора готуватись до мульти-культуральності, толерантності, космополітичності.  

2.                      Стимулювати повернення людей реальними справами. Податковими пільгами, житлом, і, головне, безпекою. Просто «створити умови»  це занадто абстрактно.

3.                      Мати план Б. Оптимізм - це добре. Але що, якщо війна триватиме довше? Що, як мігранти не повернуться? Економічна стратегія має передбачати різні сценарії, а не лише найкращий.

Я впевнений, що нація готова почути правду: будемо 20 років важко працювати, зростати, інтегруватись у світ, приділяти більше уваги освіті, справедливості, закону, безпеці, використовувати право обирати і бути обраним більш усвідомлено.