«Доступні ліки»: парадокс національного виробника

Бюджет урядової програми реімбурсації «Доступні ліки» в 2025 році склав 7,8 млрд гривень.
Як думаєте, скільки з цих грошей отримали українські фармацевтичні заводи, що працюють під обстрілами, платять тут податки та створюють робочі місця?
1,5 млрд гривень. Це всього 19,2% від загального бюджету.
А тепер поглянемо на "зворотний бік медалі" - на натуральні показники:
· У добових дозах (DDD) українські ліки забезпечують 28% програми.
· В упаковках - понад 54%.
Перед нами класичний фінансово-натуральний парадокс, притаманний країнам із власною розвиненою генеричною індустрією.
Ці цифри констатують: національна фарма тягне на собі весь соціальний базис програми (лікує кожного другого пацієнта), але фінансові вершки з бюджету НСЗУ знімає імпорт.
Щоб змінити цю ситуацію на користь України - підняти частку наших виробників у грошах та дозах - потрібні розумні європейські регуляторні інструменти.
Зараз МОЗ вийшов зі своєю пропозицією вирішення цієї проблеми та пропонує радикальний крок: по всім новим МНН український виробник може отримати унікальну можливість на 1 рік стати єдиним препаратом, що реімбурсується, за умови, якщо він запропонує найнижчу ціну. Але я б сконцентрувався на більш системному підході, який враховує реальний європейський досвід.
Отже, як підтримати національну фарму без порушення міжнародних угод, без створення дефіциту ліків і з максимальною користю для пацієнта? Є 5 системних кроків:
1. Український аналог польської моделі (Списки U1 та U2)
Польща показала крутий приклад розумного протекціонізму. Вони ухвалили зміни до закону і ввели списки «polskie leki» (G1 та G2). Якщо ліки вироблені в Польщі або з польських субстанцій, держава знижує для пацієнта доплату в аптеці на 10–15%. Сьогодні в цих списках більше 800 препаратів. Для порівняння: весь наш реєстр реімбурсації (включаючи медвироби) налічує всього 748 позицій!
Як впровадити: Внести зміни до Постанови Кабміну щодо «Доступних ліків». Створити список U1 (локальна готова форма) зі знижкою для пацієнта у 10-20%, та U2 (повний цикл з українською субстанцією API) з нульовою доплатою. Пацієнт сам проголосує гаманцем за українське.
2. Від «найдешевшої упаковки» до «стійкості постачання»
Зараз у програмі перемагає той, хто дав найнижчу ціну за копійку. Іноді це міжнародні або індійські гіганти з шаленими обсягами виробництва.
Як впровадити: Впровадити європейський критерій «Безпека постачання». Завод, який фізично знаходиться в Україні і гарантує безперебійне постачання ліків навіть в умовах повітряних тривог, має право на преференційну маржу в 10–12%, визнаючись «базовим» для системи.
3. Перегляд номенклатури на користь масових українських молекул
Чому гроші йдуть за кордон? Бо найдорожчі позиції програми - це складний імпорт.
Як впровадити: Розширювати програму не лише за рахунок патентного імпорту, а й додавати туди масові терапевтичні групи, де українські заводи мають понад 80% ринку, але пацієнти досі купують їх повністю за власний кошт.
4. Фінансові бонуси за перше освоєння молекули (First Generic Rule)
Коли у іноземної молекули закінчується патент, українському заводу важко наважитися на інвестиції в R&D та доведення біоеквівалентності, бо ринок миттєво витопчуть дешеві іноземні копії.
Як впровадити: Дати законодавчу гарантію. Перша українська компанія, яка розробила і вивела на ринок генерик імпортної молекули, отримує право фіксованої ціни та гарантованого перебування в програмі реімбурсації на перші 2-3 роки - без ризику демпінгу.
5. Довгострокові договори (Managed Entry Agreements - MEA)
НСЗУ має грати «вдовгу», якщо ми хочемо бачити в Україні складне виробництво наприклад онкопрепаратів.
Як впровадити: Укладати з українськими виробниками довгострокові контракти на 3–5 років із гарантованими обсягами викупу в обмін на зобов'язання інвестувати у модернізацію ліній та технологічний трансфер.
Головний аргумент для уряду максимально простий: Кожен мільйон гривень, заплачений іноземній корпорації в програмі реімбурсації - це чистий відтік валюти з країни, який ми більше не побачимо.
Кожен мільйон, заплачений українському виробнику - це повернення до 40% бюджету назад у вигляді податків (ПДФО, податок на прибуток), це зарплати наших громадян і це фінансування української науки.
Час переходити від фінансового парадоксу до економічного прагматизму!
І найголовніше: такий системний підхід - це величезний плюс для самого пацієнта. Людина отримує реальний фінансовий стимул: українські ліки стають для неї або повністю безкоштовними, або з символічною доплатою у кілька гривень.
При цьому пацієнт завжди впевнений, що необхідний препарат точно є в наявності, адже його виробництво знаходиться тут, в Україні, і воно захищене державними гарантіями стійкості. Здорова економіка та захищений пацієнт - це і є справжня європейська модель охорони здоров'я.

