Як реагувати на заяву Навроцького?

Як реагувати офіційному Києву на заяву Президента Польщі Кароля Навроцького та наміри розглянути питання позбавлення Президента України Володимира Зеленського Ордена Білого Орла?
Як на мене, є два варіанта, кожний з яких має свої резони. Все залежить від пріоритетів.
Якщо пріоритет – внутрішня політика та тактичні питання консолідації навколо влади, то тоді перший варіант – різка, дзеркальна, максимально публічна реакція.
Якщо пріоритет – перемога у війні, то другий – стриманість, дипломатичний прагматизм та відокремленні тактичних політичних жестів від стратегічного оборонного партнерства.
З погляду державних інтересів, найефективніший алгоритм дій для України виглядає так:
- 1. Утриматися від гучних публічних образ: емоційні заяви лише поглиблять кризу й зіграють на руку радикальним колам у Польщі й ворожій російській пропаганді.
- 2. Орієнтуватися на позицію Дональда Туска: прем'єр-міністр Польщі вже висловив мудру формулу: "Якщо ми будемо сваритися через минуле, хтось інший виграє майбутнє". Варто підтримати цей меседж і показати, що український уряд солідарний з польським у питанні пріоритету спільної безпеки над історичними суперечками.
- 3. Акцентувати на внутрішньому контексті: через МЗС чи Офіс Президента України доцільно спокійно роз'яснити, що указ № 440/2026 спрямований виключно на вшанування сучасного антиімперського спротиву та традицій боротьби за незалежність проти Москви, а не проти Польщі.
- 4. Не реагувати публічно на заяви про відкликання ордена: спроби політизувати нагороду є внутрішньопольською політичною грою. Дипломатична реакція (можливо й не публічна) доречна і навіть необхідна, але в свій час.
- 5. Зважати на юридичні нюанси: позбавлення ордена вимагає тривалої процедури в Капітулі та обов'язкової контрасигнації (схвалення) прем'єр-міністра Польщі, що за чинного уряду є малоймовірним. Юридичних підстав немає (це підтверджують рішення Капітули, які вже розглядалися раніше). Рішення щодо позбавлення ордену малоймовірне, бо само по собі вдарить рикошетом по міжнародному реноме Президента Польщі Кароля Навроцького та буде знецінювати високу нагороду.
- 6. Фокусуватися на оборонній та економічній співпраці. Головне – фронт і логістика: жодні суперечки навколо історичних "складних питань" не повинні впливати на закупівлю й транзит зброї, роботу логістичних хабів та спільні безпекові проєкти.
- 7. Зберігати раціональний діалог: слід постійно наголошувати на тезі самого Навроцького: "підтримка України у її спротиві Росії є стратегічною метою Польщі". Саме на цій точці дотику необхідно будувати поточні відносини.
Україна й Польща не в перше (і, мабуть, не в останнє) стикаються з подібними викликами, коли "складні питання", якими вже давно мають займатися лише історики, знову й знову використовуються у політиці).
Загалом по сьогоднішній загостреній ситуації, можна було б з розумінням (як польську суверенну позицію) сприйняти дипломатичну позицію Варшави, яка була викладена в коментарях Посольства Республіки Польща в Україні (у коментарі редакції Wirtualna Polska).
"Посольство Польщі в Києві послідовно проводить заходи, пов’язані з історичною пам’яттю у польсько-українських відносинах, інформуючи українську сторону про сприйняття діяльності УПА та окремих членів цього формування в Польщі. Ми наголошуємо, що деякі постаті, які вважаються символами антирадянського руху опору в Україні, сприймаються в польській історичній пам’яті як особи, відповідальні за воєнні злочини та вбивства польського населення. Ми також вказуємо, що дії, пов’язані з їх прославлянням, викликають негативні соціальні реакції в Польщі.
Водночас ми вважаємо, що кожна країна має право формувати власну історичну пам’ять та обирати своїх героїв, усвідомлюючи при цьому наслідки таких рішень у міжнародних відносинах", – повідомили представники посольства виданню "Wirtualna Polska" від імені посла Польщі в Києві Пйотра Лукасевича."
Офіційний Київ має право на таку ж "зеркальну" позицію. Те ж саме могло б написати й Посольство України в Польщі. Але...
Чи потрібно нам зараз переходити з дипломатії в політику? Мінусів буде набагато більше, ніж плюсів, хто б зараз це все не роздмухував.
У сусідів бувають різні моменти: і обійми, і незадоволення, і навіть, конфліктні ситуації. Головне, що у народів України й Польщі збігаються національні інтереси, щонайменше, у сфері безпеки. У нас - спільні вороги. Наші країни неодмінно будуть в одному союзі. Головне: вийти переможцями з цієї війни в центрі Європи та не йти в майбутнє з повернутою в минуле головою!
У радянській історіографії чисельність Союзу, як і інших монархічних організацій, занижувалася або ігнорувалася. Історики часів перебудови та пострадянського періоду оцінювали чисельність Союзу в період його розквіту (1907 рік) у межах від 334 тис. (називалася точна цифра - 334 523 члени) до 400 тис. осіб. При цьому загальна кількість членів усіх правих партій у Росії того часу оцінювалася цими ж істориками як 400-450 тис. членів[13][49]. Якою б не була точна чисельність членів Союзу, він був наймасовішою політичною організацією дореволюційної Росії[50].
Ну що ж, 120 тисяч членів СРН в Київській і Волинській губерніях, третина від усієї кількості- теж немало, погодьтеся.
******** світ -ДУЖЕ любить ПРОКСІ сили.
Згадайте попа гапона - і ЩО було далі. Згадайте - КОМУ це було ВИГІДНО.
І таки ТАК.
Зе гнида - це не той УКРАЇНЕЦЬ, який заслуговує (хочаб і за рахунок українського народу) найвищої нагороди непростого сусіда, який був і ворогом і союзником.
А ще - це НЕПРОСТА тема, яку треба не ХАЙПИТИ, а обдумати і спробувати, якщо не забути то хоча б прийняти з гіркотою і розумінням - що вона НЕ НА ЧАСІ.
А на часі - УЙОБИЩА при владі в державі Україна
Спитай ще ХТО такий Гаврило Принцип - знаєш такого??
І хоча з одного боку я повністю сприймаю всі ваші аргументи про те, що поляки - підараси в історичному сенсі, з іншого боку я не сприймаю призови вестися на провокації підарасів прямо зараз. От ви шо конкретно пропонуєте? Як ставити на місце Навроцького?
1. Не він нагороджував, не йому відбирати. При всій неповазі до зе!..але це поки воно наш президент, пинати його маємо право тільки ми.
2. Треба постійно нагадувати пшекам про пілсудського та концтабори.
Але, погодьтесь - нам капець, як невистачає проф дипломатів.
Свого часу, по роботі спілкувалась з деякими з МІДу..ну не було тупаків таких, як зараз..
@ "Твердження про те, що чорносотенці з Київської та Волинської губерній складали три чверті (75%) від загальної кількості руху в Російській імперії, є абсолютно невірним і математично перебільшеним.
Історична статистика повністю спростовує цю пропорцію:
Загальна кількість чорносотенців:
На піку розвитку руху (кінець 1907 - початок 1908 років) Міністерство внутрішніх справ Російської імперії оцінювало загальну чисельність членів усіх чорносотенних організацій (переважно https://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIu&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Soiuz_russkoho «Союзу руського народу») приблизно у 400 000 - 450 000 осіб. [https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7_%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0 1, https://istmat.org/node/21525 2]
Реальна чисельність у двох губерніях: Згідно з детальними архівними підрахунками істориків (зокрема, зафіксованими у дослідженнях https://nasu-periodicals.org.ua/index.php/uhj/article/download/10441/2021-5-8/19131 Інституту історії України НАНУ), кількість членів праворадикальних організацій розподілялася так:Волинська губернія: ~99 336 членів.Київська губернія: ~10 976 членів. [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/182740/09-Reient.pdf?sequence=1 1]
Реальна частка: Разом у Київській та Волинській губерніях налічувалося трохи більше 110 000 осіб. Від загальноімперської кількості (400 000) це становить приблизно 25-27% (тобто одна чверть, а не три чверті). [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/182740/09-Reient.pdf?sequence=1 1]
Чому виник цей міф?
Уся територія України (в межах Російської імперії) дійсно давала майже половину (близько 47-50%) від загальної кількості чорносотенців імперії - тут діяло близько 197 000 членів організації. На Правобережжі (особливо на Волині) фіксували аномально високі цифри «паперового» членства. Проте, навіть уся Україна разом узята не давала «три чверті» від загальної кількості, оскільки потужні осередки діяли в Санкт-Петербурзі, Москві, Ярославлі та Поволжі. [https://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIu&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Soiuz_russkoho 1, https://dspace.onu.edu.ua/bitstreams/117f0d20-56a5-49ac-9a59-fdd068963cbe/download 2, https://istmat.org/node/21525 3, https://bigenc.ru/c/soiuz-russkogo-naroda-7560a2 4]
Окрім того, як зазначають історики, волинське «масове членство» було штучним і суто адміністративним. Місцеве православне духовенство (зокрема під керівництвом архієпископа Антонія Храповицького та через https://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/article/view/286 Почаївську лавру) примусово чи напівдобровільно записувало в осередки «Союзу руського народу» цілі села українських селян. Ці люди часто навіть не знали політичної програми організації, а використовувалися владою як слухняний електоральний ресурс проти польських землевласників та єврейського населення під час виборів до Державної думи. [http://modernhistory.ru/f/chemakin.pdf 1, https://www.eminak.net.ua/index.php/eminak/article/download/730/554/ 2, https://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/article/view/286 3, https://virmk.ru/read/p/paty_rus/02.htm 4]