Що сьогодні говорять про Україну в НАТО

Участь у Парламентській асамблеї НАТО завжди дає можливість зрозуміти реальний стан справ усередині Альянсу. І ці висновки не завжди однозначні. Хоч цього разу пахло вже ледь не літургією.

Спочатку про позитивне.

На 5 році Великої війни Україну врешті! почали сприймати не як реципієнта міжнародної допомоги, а донора безпеки. Український досвід ведення сучасної війни, розвиток military-tech, повітряна оборона, протидія гібридним загрозам, стійкість суспільства та державних інституцій сьогодні викликають основний і великий інтерес серед союзників. Це свідчить про зростання української суб'єктності та зміцнення наших позицій у безпековій архітектурі Європи.

Окремо варто відзначити наших надійних друзів серед нордично-балтійських держав, а також Німеччину. Попри складну міжнародну ситуацію, вони продовжують демонструвати послідовність у підтримці України та розуміння того, що безпека України безпосередньо пов'язана з безпекою всієї Європи.

Також важливим результатом стала поява у фінальній резолюції чіткої згадки про те, що майбутнє України – в НАТО. За це варто подякувати Литві та нашим союзникам, які підтримали цю позицію, попри опір окремих країн. Ми 5 років бились з формулюваннями про "незворотній міст" в НАТО і ще якусь дипломатичну чепуху, тепер ця позиція звучить чітко та однозначно.

Водночас поряд із позитивними сигналами наростає градус всередині блоку.

Заступниця Рютте заявила: "Ми з Румунією. Ми глибоко стурбовані тим інцидентом, що трапився, і готові боротися за кожен міліметр території НАТО". Іронічний сміх пішов по залу.

Показово, що представники Румунії у відповідь говорили про очікування більшої підтримки з боку Альянсу у питаннях власної безпеки. І це породжує закономірне питання: наскільки ефективно сьогодні працює механізм колективної оборони, який є фундаментом існування НАТО?

Складається враження, що дедалі більше країн приходять до висновку: у критичний момент кожна держава повинна бути готовою самостійно забезпечувати власну безпеку. А це вже суперечить самій філософії Альянсу як системи колективного захисту.

Не менш тривожним є й інше спостереження. Дуже багато дискусій точиться навколо загроз і ризиків, однак значно менше – навколо конкретних механізмів реагування. У результаті кожна країна фактично змушена самостійно визначати, як відповідати на нові виклики.

Саме тому сьогодні виникає відчуття, що НАТО переживає не етап посилення, а період серйозного ослаблення. Значною мірою це пов'язано із залежністю європейських союзників від США у питаннях оборони та стратегічного планування. На тлі дедалі більшої агресивності та самовпевненості росії така тенденція не може не викликати занепокоєння.

Для України ці дискусії мають особливе значення. Бо наша держава вже довела, що безпека – це не лише гарантії на папері, а передусім готовність захищати себе, інвестувати у власну оборону та брати відповідальність за майбутнє. Саме тому український голос сьогодні звучить у НАТО значно вагоміше, ніж будь-коли раніше.