Пояснення істерики довкола Булгакова

Моє пояснення істерики довкола Булгакова - дуже просте. Його книги - це такий досить якісний маскульт, який зазвичай стає міцною основою культури загалом. Це добре написані тексти, іронічні, зазвичай із гарно вибудуваним захопливим сюжетом, яскравими героями та цитатами, які хочеться скрізь втулити.
Цитати з книг чи фільмів - це взагалі, я вважаю, критично важлива частина ідентичності. Ці цитати хрін вибʼєш - хочеш чи ні, а десь проскочить якесь "хорошие сапоги, надо брать". А Булгаков їх продукував у величезній кількості і дуже вдало: від "Аннушка розлила масло" до "и тебя вилечат, и меня вилечат". Одне з найпопулярніших наших шоу називалося булгаківською фразою - "Танцюють всі". Перераховувати доведеться довго.
Тому його тексти і були такими загальнонародними та улюбленими. А культурні твори, які любиш, не так вже й легко розлюбити. Особливо якщо вони з тобою з дитинства. В цьому і сила культури, яку ми, на жаль, не поспішали розуміти багато років. Тому я переконана, що люди, які зараз вмикають дітям російськомовний контент, роблять значно більше зло, ніж це можна уявити. Дитинка нестиме крізь життя теплі спогади від "Маші і ведмедя" - ось що буде результатом.
Ну і, звісно, проблема не лише у такій популярності текстів Булгакова, але і в мізерності української альтернативи. За часів СРСР це максимально утискалося - маскульт мав бути онлі російський. Або переважно російський. Зірки естради - Пугачова чи Леонтьєв. Івасюк - як виняток. З нашого популярного кіно мало що можна згадати. "За двома зайцями" - так, але і те продублювали російською, слава богу оригінал зберігся і знайшовся. Тому не "миші, пардон, кріси", а "пацюки, пардон, кріси". Для мене це кіно і є найпопулярнішим твором про Київ.
З моєї точки зору ані "Місто" Підмогильного, ані "Дівчина з ведмедиком" такого потенціалу не мають. Слава богу, що ці тексти зараз так активно обговорюються і не лише вони. Але народний хіт у моєму розумінні - це "Тигролови", там і сюжет напружений, і персонажі яскраві, і пригоди, і "сміливі мають щастя". Все ще сподіваюся на достойну екранізацію.
Що ж до сучасного маскульту, то тут ми маємо проблеми. Бо, якщо говоримо про кіно, то поширене уявлення про народне кіно є ближчим до "Скаженого весілля". А не до "Ти - космосу" чи "Моїх думок тихих". До цього часу масове - це синонім якоїсь серіалоподібної хуйні. Тому це типу робити не серйозно. Бо нарід у нас дурний.
Тому "серйозні" кіношники тяжіють до більш авторського кіна, яке, утім, далеко не завжди цікаве та оригінальне. А масове хай знімає, мовляв, Юрій Горбунов. Ну, він і знімає. І альтернативи не буде, поки талановиті автори, які здатні на щось більше, не позбудуться підліткового снобізму і перестануть вийобуватися.
З книгами, напевне, те саме. Хоча, може й трохи краще. Круто, що у нас є хіти штибу "Я бачу вас цікавить пітьма", але це, якщо не прям рівень "Скаженого весілля", то явно не та книга, яка сподобається "і двірнику, і професору" та лишиться в історії. У цьому сенсі "Польові дослідження з українського сексу", напевне, ідеальний приклад хорошого тексту з багатьма шарами, який пішов у народ і відгукнувся. Бо аудиторія побачила там себе.
Про театр мовчу, бо, як на мене, він зараз переважно займається не сенсами та розвитком, а комерціалізацією.
Ну а для конструктиву пораджу дві стрічки про Київ. Одна - якраз хітова. "Дике кохання" Віллена Новака. У 1994 році це був лідер прокату і його часто показували по тєліку. В основі - любовна історія школяра Макса та Маші, яка навчається в інтернаті і має психічне захворювання. Теперішнє захоплення психологією якраз згодиться, аби подумати, що саме з нею таке. Недавно кіно було у прокаті з українським дубляжем і мало успіх.
Там дуже багато Києва і дуже цікаві персонажі. Раніше я сприймала їхні вчинки більш однозначно, а зараз зрозуміла, що це ціле поле для роздумів. Мама головного героя, яка спочатку видається жорстокою мегерою, просто була матірʼю, яка щось відчувала. Головний герой, якого можна звинуватити у непорядності та егоїзмі, з іншого боку є просто підлітком, від якого чомусь вимагали відповідальності дорослого. І навіть жертовності.
Ну а другий фільм - недооцінений. Мені він дуже подобається, але колись в прокаті він пройшла не дуже. "Герой мого часу" Тоні Ноябрьової. Головний герой Жорик приїздить підкорювати столицю, але його запалу вистачає лише на старт, бо найменший контакт із труднощами - і він все кидає. Це справді смішна комедія, в якій і співчуваєш герою, і дратуєшся. Київ там, як заведено казати, один з героїв. Він дуже різний - і брудний, і лакшері, і жорсткий, і добрий. Більше добрий, просто треба піти йому на зустріч.
Набагато гірше інше - ніхто з папуасів не задається питанням, хто саме запалив це вогнище, чому саме зараз, а найголовніше - з якою метою?
Марко Вовчок - жила та працювала в спб
Микола Костомаров, історик - спб
Пантелеймон Куліш, письменник, мовознавець - тула, спб.
Олександр Довженко - жив у мацкві, писав листи сталіну, просив захисту. Знімав на мосфільмі, похований у москві.
Чому підхід різний, а? Чи пам'ять однобока? Тут пам'ятаю, тут не пам'ятаю.
Відваліть вже від мене.
➡️
During his lifetime and the latter half of the 18th century, Telemann was very highly regarded by colleagues and critics alike. Numerous theorists (Marpurg, Mattheson, Quantz, and *******, among others) cited his works as models, and major composers such as J.S. Bach and Handel bought and studied his published works. He was immensely popular not only in Germany but also in the rest of Europe: orders for editions of Telemann's music came from France, Italy, the Netherlands, Belgium, Scandinavian countries, Switzerland, and Spain. It was only in the early 19th century that his popularity came to a sudden halt. Most lexicographers started dismissing him as a "polygraph" who composed too many works, a ************* for whom quantity came before quality. Such views were influenced by an account of Telemann's music by Christoph Daniel *******, a late-18th-century critic who in fact praised Telemann's music and made only passing critical remarks of his productivity. After the Bach revival, Telemann's works were judged as inferior to Bach's and lacking in deep religious feeling.[4][14] For example, by 1911, the Encyclopædia Britannica lacked an article about Telemann, and in one of its few mentions of him referred to "the vastly inferior work of lesser composers such as Telemann" in comparison to Handel and Bach.[15]
Particularly striking examples of such judgements were produced by noted Bach biographers Philipp Spitta and Albert Schweitzer, who criticized Telemann's cantatas and then praised works they thought were composed by Bach, but which were composed by Telemann. The last performance of a substantial work by Telemann (Der Tod Jesu) occurred in 1832, and it was not until the 20th century that his music started being performed again. The revival of interest in Telemann began in the first decades of the 20th century and culminated in the Bärenreiter critical edition of the 1950s.
Саме так формується ваша особистість і ваші смаки, бо якийсь критик сказав що це крутий автор, якого обов'язково треба знати і читати. А ще якщо це все спонсорується державою типу рашки, яка впливає велике бабло в просування своєї культури, то можете себе з впевненістю називати культурним големом рашки.
Відвалювати мені чи ні - це мені вирішувати, це відкритий форум, якщо вам не вистачає элементарных знань.
а булгакова сталіністи не розстріляли бо ссср теж була російською імперією
яка альтернатива була в того ж Довженка ? йти воювати в УПА ? так скажи й це !
Гоголь пів-життя прожив в Італії - так він росію любив
в тому й справа, що ти і такі як ти, нав'язують безальтернативність: або бєлогвардейскій булгаков (до написання повісті), або совєцкій булгаков (вистави якого відвідував сталін) - що так що так булгаков, без альтернативи
от нехай його видають, читають та почітаютъ там де він жив - в московщині
Його "світова велич" - постсовково-москальська вигадка. Ходив я по книгарнях у десятках країн, на його твори не натрапляв.
В Голівуді брак ідей. Натхнення відсутнє, бо занадто багато долучилось до сатанізму. А робити ж хоч щось треба, тому шукають хоч щось по всьому світу.
Тому, пам'ятник йому в Україні - це абсурд.
В кожній країні пам'ятникі ставлять лише видатним постатям, які внесли видатний вклад в розбудову своєї держави ...
питання: а що там з пам'ятником ватутину... поряд з Верховною радою?!
Да і додані до вхідних дверей будинку ВР бронзові скульптури .... їх точно треба прибрати і вилити з них пулі!
Як думаєть форумчани?
Нема про що сперечатися, режисер любимов в театрі на таганці зробив фантастичну постановку мастера і маргарити: за доби совка це був як ковток свіжого повітря: глядачи в залі як зачаровані намагались встигнути второпати, що відбувається на сцені і в залі (на годинику був в якості маятника Бегемот і маятник розкачувався над першими рядами, в проходах бігали актори з білими мишами ... на сцені в той же час роздумами ділився Понтій Пілат... це була фантастична постановка): тобто, це не значить, що твори булгакова треба забороняти або не читати...
але... пам'ятник тому, хто зневажливо зверхня ставився до укр нації - це що?! Це себе треба не поважати
Пропозиція:
продати цей пам'ятник за дорого москалям і гроши використати на покупку ракет, які б їх вбивали!
Це було б классно і повністю вкладається в логіку творів булгакова.
Згодні?