Помер дисидент, співтабірник Стуса і Чорновола Михайло Хейфец
У ніч на 25 листопада на 86-му році життя в Єрусалимі помер Михайло Хейфец - правозахисник, дисидент, історик і письменник.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на "Радіо Свобода".
"Ми, українці, вміли багато вистраждати в концтаборах, але не зуміли про це написати. Дяка євреєві Хейфецу: досі ніхто ліпше про нас не написав", – сказав про Хейфеца політв’язень "брежневських часів" Василь Овсієнко.
Михайло Хейфец народився 18 січня 1934 року в тогочасному Ленінграді (тепер Санкт-Петербург). У 1955 році закінчив там літературний факультет Педагогічного інституту імені Герцена, певний час попрацював учителем, а потім вже повністю зосередився на письменництві.
У 1973 написав передмову "Йосип Бродський і наше покоління" до 5-томного зібрання творів Бродського, підготованого для самвидаву. Ця передмова стала головним епізодом звинувачення у так званій "чисто-літературній справі КДБ".
У квітні 1974 року був арештований за "наклеп на радянський лад", оскільки у передмові висловив різкий осуд вторгненню військ Варшавського договору в Чехословаччину.
Хейфеца також звинуватили у зберіганні літературного і правозахисного самвидаву, статей і листів Петра Григоренка, Олексія Костеріна, статті Андрія Амальріка "Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року".
Обіцяли помилувати в обмін на публічне "каяття", але Хейфец відмовився.
У вересні 1974 року Хейфеца засудили за "антирадянську агітацію і пропаганду" на чотири роки позбавлення волі в колонії суворого режиму і два роки заслання.
У зоні зблизився із українськими і вірменськими політв’язнями, зокрема із Зоряном Попядюком, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом, Миколою Руденком.
Брав участь у спільних протестних голодуваннях, зокрема з вимогами визнання табірною адміністрацією "статусу політв’язня" і визволення Стуса із карцера;
За голодування був кинутий до карцера, де провів 40 діб
Склав текст "Повідомлення про боротьбу політв’язнів Мордовських таборів за статус політв’язня", який передали на волю
Написав і передав на волю кілька книг, зокрема, автобіографічний твір "Місце і час" про життя у таборі й боротьбу і "Російське поле" – збірку з трьох інтерв’ю із політв’язнями, видане на Заході.
У квітні 1978 року після завершення табірного терміну, був етапований на заслання у Казахстан. Там продовжував правозахисну діяльність, підтримуючи інших політв’язнів, зокрема, направив кілька протестів проти суду в Україні над Василем Овсієнком.
Описав етап та заслання у книзі "Подорож із Дубравлагу в Єрмак".
У січні 1980 року звільнений із заслання та емігрував в Ізраїль
У своїх книгах, написаних у таборі, а також у збірнику нарисів "Українські силюети" та у журнальних публікаціях описав своїх співтабірників – Василя Стуса, В’ячеслава Чорновала, Миколу Руденка, Зоряна Попадюка, Василя Овсієнка.
