Мінкультури створило нацпортал "Поезія Вільних" для розміщення поезій про війну

Міністерство культури та інформаційної політики створило національний портал "Поезія Вільних", де кожен українець може поділитися своїми творами.
Як передає Цензор.НЕТ, про це повідомив міністр культури Олександр Ткаченко у телеграм-каналі.
"За час війни я прочитав стільки сильних віршів про війну. Кожний рядок – римована воєнна хроніка. Сьогодні багато людей відчули потребу ділитися тим, що вони переживають через поезію, рефлексувати біль крізь змістовні рядки своїх творів. Саме тому Міністерство культури та інформаційної політики та Держмистецтв, за участі ініціативних волонтерів, створило нацпортал "Поезія Вільних". Це майданчик, на якому кожен українець може поділитися своїми творами, які навіяла жахлива війна, розв’язана російською федерацією 24-го лютого 2022 року", - написав Ткаченко.
Він зазначив, що після перемоги України майбутні покоління мають пам'ятати, що громадяни пройшли, та надихатися відвагою та героїчною боротьбою. "Кожен вірш, кожен рядок, кожне слово – це м’яка сила, яка вже частина Української історії".
"Після перемоги України над Росією МКІП випустить друковану збірку поезій, до якої увійдуть найкращі роботи талановитих поетів, які долучилися до ініціативи "Поезія Вільних", - зазначив міністр культури.
Приєднуватись до проєкту запрошують за посиланням.
"Ми точно знаємо, що війни закінчуються, а поезія – ні" - підсумував Ткаченко.
вскинулся...
Мій бог формує всю ніч батальйони,
Прицільно стріляє, веде бої.
Мій бог толерує мої прокльони
І протирає скельця свої.
Мій бог не ховається поза спину,
Він над дітьми забиває покров.
Мій бог скуповує кровоспинне
І стає у чергу здавати кров.
Мій бог не може поки що спати,
Коли вся країна на варту встає.
Мій бог дозволяє мені не прощати...
Коханий мій. Ти мій Бог сьогодення і є...
Лежать кацапи по полях.
Дівча підбігло до віконця,
В очах дитини - лють, не страх.
Душа, обпечена війною,
Крізь скло розбите бачить в них
Не «ми же братья, ***, с тобою»
А вбивць батьків, дітей, старих.
А лють горить усе сильніше,
В душі у дівчини, що тут
В руїнах Харкова гучніше
Кричить кацапам: «Вас не ждут!»
Палає лють в очах солдата
Яскраво, як і брухт Шойги,
Що загорівся від NLAWа
І розлетівся на друзки.
Лютує дядько, років сорок,
Що вперше бачить смерть людей,
Та він не плаче, знає, скоро
За все заплатить ворог цей.
І дід лютує - стільки років
Війни не бачив, а тут знову!
Кляне Москву і клятих орків
А найсильніше, ***** Вову.
Хтось скаже: «Лють - погано». Знаю,
Зійде країна нанівець!
Та зараз краще люта зграя,
Ніж стадо загнаних овець!
Привіт, кацап, насіння взяв?
Альо, корабль, іди *****!
Ну шо, москалик, політав?
Отримай вилами у ряху!
Життя і смерть - тяжкі питання,
Але війна нам каже так:
Смерть ворога - твоє завдання.
І тут по іншому ніяк.
Не вірте гнидам, що щоденно
Вам кажуть: «Міру - мір! Окстісь!»
Немає миру оккупанту,
Поки не здох, не втік у ліс!
Війна жахає кровью, брудом,
І можна плакати щодня,
Над тим що втратили свободу.
А можна битись до кінця!
І в цій війні, чи не найвперше,
Воюємо ми не самі.
Весь Світ за нас, хай хто що бреше!
То ж переможем в цій війні!
В нас є свої авторитети, свої вожді й свої Боги
Свої герої та поети й свої одвічні вороги.
Своя земля, своя держава, культура й правда теж своя.
Тут зайві "рускій мір" та "скрєпи" і трупний сморід москаля.
Юрій Руф