Члени російської військової групи "Русич" збирають інформацію для можливих терактів у країнах Балтії, - The Guardian
Члени російської військової групи "Русич", на боці якої воюють неонацисти, збирають інформацію для можливих терактів у країнах НАТО.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на The Guardian.
На цьому тижні у Telegram-каналі групи "Русич" було оприлюднено повідомлення з проханням до підписників, які мешкають у країнах Балтії, поділитися інформацією про військову інфраструктуру. Їх цікавлять дані про військові частини, а також про солдатів та їхніх родичів. При цьому неонацисти хочуть дізнатися інформацію про пересування патрулів, місця прикордонних постів, системи спостереження, транспорт.
Джерела видання стверджують, що такий "незвичайний крок" учасників ультраправої групи може свідчити про розчарування у Кремлі та незадоволення перебігом війни в Україні. Вони додали, що влада РФ втрачає контроль над своїми неонацистськими військовими організаціями, які "можуть використовувати більш екстремальні методи для продовження української війни, що викликає побоювання ескалації у разі нападу на країни НАТО".
"Чи вказує це на фрагментацію в російській системі? Що станеться, якщо росіяни втратять контроль над ними (воєнізованими групами - ред.) і вони почнуть здійснювати несанкціоновані дії, які можуть випадково призвести до ескалації ситуації? Головне питання полягає в тому, наскільки Кремль справді контролює ситуацію", - заявив один зі співрозмовників The Guardian.
. 
Привіт, світе!
Я знаю, ти зараз дивишся на нас. Дивишся наляканими очима Польщі. Нерішучими жестами Франції. Прорахованими кроками Німеччини. Знервованими вигуками Латвії. Скептичним посмикуванням Угорщини. Розслабленим мугиканням Італії. Німою мовчанкою Ізраїля. Далекими вигуками США і Канади. І очима сотні інших країн.
Дивишся ніяково. Часто опускаєш погляд. Особливо, коли ми закриваємо собою наших дітей під час чергових ракетних атак. А коли таки наважуєшся очі підняти, дивишся вражено. Озираючись один на одного: чуєш, що то за така Україна? Її поливають градами, а вона стоїть. Її криють крилатими ракетами, а вона стоїть. Їй звідусіль брязкають довбаними танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть «айм вері сорі енд діплі консьорд, бат…», а вона - «тю, ну як знаєш, я пішов збивати літак». Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і мовчки колотить бандерівське смузі.
Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона стоїть. З якої такої ця Україна сталі? Що такого було в молоці її матері? Чим таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук?
Знаєш, світе, а ти справді не знаєш. І ми теж, напевно, не знали по-справжньому донині. Не знали, що в нас є така сила. Така міць. І така любов. Завжди була. Просто роками лежала під руїнами совка, руського міра, пір'ям голубів миру і гіллям дерев любові. Лежала й чекала, щоб вибухнути. Вибухнути не страхом. Страх - це те, що нині відчуваєш ти, світе. А ми відчуваємо дещо інше.
Ми відчуваємо лють. За кожну вбиту дитину. За кожну понівечену долю. За кожне спалене місто. За кожну зруйновану мрію. І ця лють дає нам сили.
Ми відчуваємо свободу. Вперше. По-справжньому. Так гостро і сильно. Голу, вразливу і водночас таку потужну свободу. І ця свобода дає нам сили.
Ми відчуваємо любов. Ох, як же ми відчуваємо любов. Коли нема своїх і чужих. Коли всі максимально рідні. Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов дає нам сили.
Тому, світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажем самі: так, весна прийде, і вона буде жовто-блакитна. Незалежно від того страшно тобі чи ні
Вона сплітала коси тісно-тісно,
З волосся, що завчасно стало сивим.
Плекала ніжно пальцями намисто,
Торкалася скривавленого тіла.
Дивилася так віддано у очі,
А в них збігали сльози, наче доля.
І шепотіла: "Жити мушу! Хочу…
В блакиті неба й жовтій смужці поля!"
Зривала з себе пута, наче дика.
Ховала рвані рани і укуси.
Ридала: "Хай я поки мов каліка,
Але я стану сильною, клянуся!"
І плакала нещасно, мов дитина,
В якої відібрали маму й тата.
І пестила очима брата й сина,
Що мужньо її вийшли захищати.
Ставала дибки, рвалася до бою.
Боліло серце й шерхли спраглі губи.
Воліла захистити всіх собою,
Й руками затуляла дітям груди.
Хиталася від вітру, мов пір'їна.
Молилася й любила в лузі квіти.
Ім'я її величне - УКРАЇНА.
Вона ще тільки починає жити...
Оксана., 2015.
дЄди ж там сосали та їм заповідали.
Сциклива мразота з невиправданими амбіціями.
Інакше в країнах Балтії незабаром з'являться зелені чоловічки....
Признаю что литовцы с католическим бекграундом оказались лучше подготовлены - они при советской оккупации все скопом пошли в КПСС (морща нос, но что поделаешь) и так смогли отбыть колонизацию своей страны руснёй.
Отакоi.
Хотя херня все эти денацификации, Пыня уже сдал все карты. Собиратель земель херов.