Бій у Бузковому парку Херсона очима учасника Сергія Гаражка (Отамана): Кулемет бив так, що я бачив лише, як гілки відлітають. ФОТОрепортаж
Бій у Бузковому парку Херсона 1 березня - один із найтрагічніших та найгероїчніших епізодів війни. Того дня на вході до міста кілька десятків українців зустріли озброєних до зубів росіян. Оприлюднене відео з місця подій шокувало країну: на кадрах із парку були пошматовані тіла оборонців.
Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на "Громадське".
Як зазначається, за 9 місяців так і не встановили повної картини того бою. Інформацію доводиться збирати по крихтах. Важливими свідками є учасники бою, яким вдалося вижити та пережити російську окупацію. Сергій Гаражко з позивним "Отаман" брав участь у бою в Бузковому парку, був поранений, довгий час переховувався і лікувався. Автори проєкту Сил ТРО ЗСУ "Великі битви" розшукали чоловіка в селі Посад-Покровське. Сюди він повернувся лише після звільнення Херсона.
Його рідному селу на межі Херсонської та Миколаївської області не пощастило - опинилося на самій лінії фронту. Здається, тут не вціліла жодна хата. До війни в селі мешкали понад 2000 людей. Нині - лише 200. Вони збираються в центрі, щоб підзарядити телефони від генераторів та отримати допомогу від волонтерів.
"Нам сильно допомагають, продуктами завалили. Зараз дрова потрібні, за нас не забули. Ми тут є, живемо. І люди повертаються", - розповідає Гаражко. Він щодня приходить сюди - облаштовує місцевий "пункт незламності", розвантажує чергову гуманітарку, дізнається, кому потрібні додаткові руки, щоб полагодити будинок.
Сергій запрошує подивитися на його будинок, від якого лишилися тільки стіни. Нині Сергій проживає в сусідському дворі. У тутешньому будинку замість скла на вікнах клейонка, дах із шиферу вцілів, але в стіні - дірка від уламків артилерійських снарядів. Власниця хати Надія - у Польщі.
Сергій розповідає, як 24 лютого зі словами "бомблять" його розбудила дружина. З села він виїхав 25-го. Планував потрапити на Антонівський міст, бо знав, що там уже йдуть бої. "Хотів їхати на міст, щоб росіяни не пройшли далі - до мого села, дому, родини", - пояснює чоловік.
25 лютого цього року Сергій прибув до херсонського військкомату, зустрів там односельців. Їх внесли до списку, але розпустили по домівках. Вже вранці 26-го йому телефонував хлопець, який занотовував його дані в херсонському військкоматі, запитав, чи готовий Гаражко повернутися. На той час росіяни вже обійшли Чорнобаївку, тобто Херсон був майже оточений. Сергію дали вказівку прямувати до Білозерки, яка залишалася вільною. Майже одразу після цього зателефонував рідний брат Олег. Його також викликали. Брати вирішили виїжджати разом. Третім був Станіслав Вазанов. 26 лютого Гаражко з іншими бійцями білозерського батальйону вирушив до Херсона. На збірному пункті на вулиці Паровозній отримали зброю. На наступні кілька днів базою тероборонівців став інтернат на вулиці Кулика.
Вранці 1 березня в інтернаті спрацював сигнал тривоги. Бійці зайняли позиції по периметру, чекали на штурм. Але тривогу скасували. Проте всередину будівлі вже не повернулися, на них чекали автобуси.
Перед автобусом комбат розповів, що є наказ зустріти російську колону з 50 УАЗів, одного танка й одного БТР чи БМП. "Завдання: зустріти їх на вулиці Нафтовиків поруч із клубом та знищити. Хто в собі не впевнений, хто боїться, може не сідати в автобус, може здати зброю та йти додому", - переказує слова комбата "Отаман". За словами Сергія, після цього виступу комбата ніхто з його підрозділу не відмовився від виїзду.
З інтернату виїхали два автобуси. Перша рота білозерського батальйону, у ній був брат Сергія, прямувала на зустріч із росіянами, які заходили до Херсона з боку селища Комишани. Друга рота з "Отаманом" вирушила на вулицю Нафтовиків - росіяни заходили з боку аеропорту. Цій другій роті білозерського батальйону довелося вступити в бій у Бузковому парку.
Ще до початку бою Гаражко звернув увагу на чоловіка, який їхав у напрямку виїзду з міста, тобто в бік росіян. Той мав при собі складний автомат, усі бійці Сил тероборони мали автомати з довгим прикладом. "Стій!" - викрикнув йому Сергій. Інший боєць пішов розбиратися з велосипедистом.
У цей час росіяни вже були неподалік, у районі супермаркету "Нова лінія". Гаражко згадує, що звідти він почув вигуки: "Провідник! Де провідник?". Він припускає, що цей велосипедист міг бути тим, хто мав провести окупантів у місто.
Росіяни відкрили вогонь. "З вогів, снайпер, кулемет, міни. Крили так, що все. Крупнокаліберний кулемет бив так, що я бачив лише, як гілки відлітають. Я не можу навіть усе описати, все злилося в один шум", - розповідає Гаражко.
Між "виходом" та "приходом" нарахували 12 секунд, припустили, що міномети стоять у районі кладовища геологів (майже за 3 км від Бузкового парку. - Ред.). Після цього бійці почали шукати, де сховатися. У цей час над парком уже літали два безпілотники - великий і маленький.
"Ось тут я заліг, - показує Сергій на місце посеред кущів. - Я думав, тут великі ями, а тут, виявляється, нема де сховатися". Саме в цьому місці він дістав поранення під ребро і почав відповзати з парку. Проте не встиг - прилетіла міна й перебила йому руку. Чоловік спробував встати, але не зміг.
Знаючи Херсон, він пояснює, чим важливий цей шлях повз Бузковий парк для входу в місто. Вулиця Нафтовиків виводить прямо на кільце, де встановлений пам’ятний знак на честь перемоги у Другій світовій. У цьому місці сходяться дороги з трьох міських районів — Таврійського, Шуменського та Житлоселища. Тобто, пройшовши до кільця, росіяни могли взяти під контроль головні проїзди. Хоча існує безліч неосновних доріг.
Сам собі Сергій неодноразово ставив питання: чому його рота не вийшла трохи раніше - на вулиці Івана Богуна, не доїхавши до Бузкового парку? Відповідь Гаражко дає таку: "Там би від нас було більше толку, ніж тут - у Бузковому. Але там могли постраждати цивільні. Тому там не вийшли, щоб не піддавати небезпеці цивільних". Нібито розрахунок був на те, що в районі Бузкового парку бійці Сил тероборони зупинять російську колону та закидають "коктейлями Молотова". Проте вже під час бою стало зрозуміло, що докинути пляшку з запальною сумішшю нереально.
З бою "Отаман" вийшов із повним боєкомплектом. Пояснює це тим, що навіть не бачив ворога, лише чув. Сергія обурюють чутки, ніби 1 березня в Бузковому парку були нетверезі, які напідпитку вирішили "наваляти" росіянам. "Для мене це якось образливо. За них образливо, за хлопців", - каже Гаражко, маючи на увазі загиблих побратимів.
Наостанок чоловік заперечує ще один міф про те, що в Бузковому парку були самі херсонці. "Насправді, тут усі приїхали з області в місто, щоб у їхній дім ніхто не прийшов. Якщо тут знайдеться 1-2 херсонці, це буде добре. Цей вчинок, який ми тут зробили…" - на цих словах Сергія знову переповнюють емоції, і він затягує чергову цигарку.
У нозі Сергія лікарі знайшли перебитий нерв, осколки - у руці та нозі, ще одне поранення було під пахвою. Його одразу прооперували. І поклали до стаціонару травматологічного пункту. У палаті лежав Леонід із 59-ї бригади, якого привезли днем раніше. Не встигли бійці роззнайомитись, як до лікарні на БТР навідалися росіяни, шукали поранених військових. До окупантів вийшов лікар і збрехав, що тут тримають ковідних хворих. Росіяни трохи знітилися, потім похизувалися, що в себе пандемію вже перемогли, і залишили лікарню. Так лікарі відвели від поранених загрозу потрапити до полону.
Загалом "Отаман" провів тут понад 10 днів.
