Професор і піхотинець Федір Шандор: "На фронті немає професорів. Тут є протистояння цивілізованого світу і нєпонятного явища. І я мушу захищати цивілізацію"
З минулої п’ятниці професор ужгородського національного університету Федір Шандор, боєць 101-ї Закарпатської бригади ТрО, який зараз воює під Ізюмом, став головним героєм українського фейсбуку. Більше того, він став героєм жартів, що ще Вінстон Черчиль з ним мав фото, бо Шандор водив його з екскурсією по Ужгороду.
Саме Шандор колись водив екскурсії для українських журналістів, які працювали з проєктом Миколи Томенка "7 чудес України". "Він фанат всього закарпатського щирий. Промотує всі нові сироварні, виноробні тощо. Він тим горить. Любить всякі розумні ігри як що, де, коли і має прекрасне почуття гумору. Шандора в Ужгороді знають всі. От ти йдеш по Ужгороду і з ним вітаються. Тупо всі, і розпливаються в усмішці", - каже моя колега Анна Ященко.
Шандор пішов на війну, відчитавши три пари в університеті 24 лютого. Жодного бойового досвіду до того він не мав. Поряд з ним 90% таких. В чому професор бачить свою місію на війні і як проходить його служба Федір Шандор розповів Цензор.НЕТ.
– Як у вас справи?
– Копаємо (сміється).
– Це прекрасно. А що наші вороги?
Наші вороги на даний момент зазнали обстрілу наших гелікоптерів і відступають.
– Ви останніми днями стали знаменитим як солдат, який читає лекції. Як вам з такою славою?
– Як я і почав розмову – копаю. Все нормально. Нічого не змінилось. Копаю з друзями. Ближче до кухні не став, дотримую поставлені бойові завдання – чергування, траншеї і так далі.
– Колеги ваші не ревнують, що про вас знають, а про них – ні?
– Ні, ні. Все гаразд, хороше відділення, хороший взвід. Хороші товариші. Як було, так і є – їмо з однієї миски. О, бачте, обстріл почався.
– Як ви опинились на фронті, я так розумію, що в складі тероборони?
– Так. Пішов добровільно у перший день війни. Після лекцій записався у Збройні сили, переодягнувся і зразу в той же день ми були в казармах. І відповідно ми пройшли злагодження протягом перших 30 днів, а потім нас відправили ні Ізюмський напрямок. Так що вже місяць я тут.
– Багато хто казав після появи вашого фото, що професорам не місце на передовій, на фронті. Як ви ставитесь до такої думки?
– Якби це був якийсь заробіток, чи поїздка в Африку, чи ще кудись, можливо, і так. А це був напад на мою Батьківщину, на мою сім’ю. Тому, я не роздумуючи, пішов. Тут немає професорів. Тут є протистояння цивілізованого світу і нєпонятного явища. І я мушу захищати цивілізацію. Краще захищати тут, ніж в себе дома бачити знасилованих жінок чи вбитих дітей.
– Оці лекції, які ви читаєте студентам, що вони значать для вас в окопах?
– Для мене це виконання обов’язку. Я читаю вузько спеціалізовані дисципліни. Загальні дисципліни ще можна замінити, а вузько спеціалізовані – тут потрібні вузькі спеціалісти. Їх ніким швидко замінити. Це такі дисципліни як психологія масової поведінки, маніпулятивні технології, соціологія релігій, філософія релігій. А той предмет, що товариш мене сфотографував – це вступ до спеціальності. А оскільки я написав підручник для студентів вузів України "Соціологія туризму", який сертифікований Міносвіти, то логічно, що я читаю курс в рідному вузі як автор.
Тому я дочитую свій семестр, який почався за два тижні до війни. Бо, як кажуть, коня на переправі не міняють.
– Я ще знаєте, чому спитала, бо я коли була в окупації, все одно писала новини. І ось недавно говорила із ще одним політиком, який пережив окупацію, і він сказав, що, може, ти тому і вижила і вибралась, що ти робила звичні для тебе речі. Може, це так і для вас?
– Згодний, однозначно. Ти мусиш щось робити, тому немає часу вмирати чи займатись дурницями. Ти виконуєш задачу, яку перед тобою поставили і відповідно ще свою роботу. Мусиш робити свою роботу – дальше розберемось.
– Який зазвичай ваш день як солдата?
-У мене дуже адекватне керівництво. Я до нього звернувся, що у мене лекційний процес і я попросив ще методистів вибудувати графік так, щоб умістити всі пари у два дні, щоб не відпрошуватись і не морочити людям голови. Тому я маю три пари у понеділок і три у вівторок. З 8 години до 12. Я прошу дозволити мені почергувати з 00:00 до 4:00 або 4:00 до 8:00. А потім приступаю до пар. За рахунок мого вільного часу. Тому я не сплю, відчитав пари і продовжую далі виконувати бойові завдання.
– А без роздаткових матеріалів, книжок важко читати лекції?
– А я скачав усе перед тим як їхати на фронт.
– О, то ви справжній завбачливий українець.
– Звичайно (сміється).
– Ізюмський напрямок – один з найскладніших зараз. Яка ситуацію у вас зараз, наскільки інтенсивні бої ідуть?
– Наш батальйон має свій відрізок на напрямку Ізюм-Словянськ, в кожного є свої задачі. Наше завдання – цей відрізок прикривати, бо ти не знаєш, де ворог вискочить, де ворог вилізе. Поруч з нами дуже гаряче, у нас є прильоти, бомбардування.
Вчора і позавчора – 8, 9 травня – вони нас символічно дуже бомбили. Слава Богу, в нас немає ні сильно поранених, ні загиблих. Як казав один експерт, зараз не період піхоти – зараз війна дронів, байрактарів, артилерії, ІТ-технологій. А стрілець має бути чим поглубше, його головна зброя - це лопата. Він має окопатися, а коли йому скажуть очистити територію від залишків ворога – це буде наше завдання. Бо бродячих орків ще пару залишиться, потєряшки всякі.
– "Потєряшки" вже вам зустрічались?
– Тут ні, бо тут гаряча точка. Потєряшкі будуть пізніше, як на Київщині, коли вони позабували свої танки чи самі "загубились" після відступу, і створили проблеми мирному населенню. Не дай Бог, когось уб’ють чи помародерствують. То стрільці зараз, щоб захищати цих людей. Ще раз скажу, стрілецька зброя – зараз для патрулювання, а все вирішать інші технології, бо на дворі XXI вік.
– Ви контактуєте з місцевим населенням? Як вони?
– Ми вже поміняли 4-те село, а всюди говорять українською мовою. І це навіть для мене було дуже дивним. Бо ж казали, що тут говорять російською, а я ще жодного не зустрів, хто говорить нею. І це не маленькі села, а великі.
На 90% люди такі як усюди, ясно що налякані війною, але як тільки ми прийшли, одразу стали пригощати. І хоча нам заборонено брати їжу, бо всяке може бути, одразу покажуть, де вода, де що взяти. Дуже дружні.
– А ці села були в окупації? Що кажуть про росіян?
– В цій зоні, де ми, окупація була лише в 2014. Зараз ми відстояли цю територію і не дали зайняти росіянам. В окуповані села, думаю, ми зайдемо протягом тижня.
Бо ми потрапили сюди, коли починалась ізюмська операція (контрнаступ ЗСУ на Ізюмському напрямку почався 5 травня).
– Ви сказали, що ви викладали соціальну філософію і маніпулятивні технології. Для вас ця війна – це наслідок пропаганди чи це вікове цивілізаційне протистояння різних культур?
– Я думаю, що це війна цивілізацій, судячи по тому, що ці гуманоїди витворяють. Бо як може здорова людина, яка читала книги, копати окопи для себе в Чорнобильському лісі, як може людина творити такі звірства як у Бучі, як можна ґвалтувати жінок і потім ще вбивати, знищувати театр в Маріуполі, де ховаються діти, знищувати свої православні маркери як Святогірська Лавра, чернігівські церкви?
Це війна культур – точніше війна культури з відсутністю культури, цивілізації, освіти. Я тепер розумію, що нас розділяє за ці 30 років, коли ми не живемо в одній державі. Вони точно не вчились всі ці роки.
І тому я маю викладати, щоб у нас були розумні діти. Бо якщо не вчити дітей, тоді являється таке інопланетне явище як Росія.
Тетяна Ніколаєнко, Цензор.НЕТ





(і Вас і Ваших побратимів і рідних і друзів і учнів)
Героям СЛАВА !